Термінологія понад усе
Службове відрядження — це поїздка працівника за розпорядженням керівника підприємства на визначений строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи.
Роз’їзною* вважають роботу, при якій працівник виконує свої посадові обов’язки поза розташуванням організації, через що змушений виїжджати та повертатися до місця роботи в неробочий час, що становить не менше двох-трьох годин на день.
* В Україні немає законодавчого визначення поняття «Роз’їзний (пересувний) характер робіт». У цій частині традиційно керуються постановою Держкомпраці та Секретаріату ВЦРПС від 01.06.89 р. № 169/10-87, що продовжує діяти в Україні відповідно до постанови ВРУ від 12.09.91 р. № 1545-XII.
Службові поїздки працівників, робота яких має роз’їзний характер, не вважаються відрядженнями, якщо інше не передбачено законодавством
Який висновок можна зробити з наведеного? Якщо працівник відповідно до посадової інструкції постійно працює поза місцем роботи, але в межах установленого робочого часу, то таку роботу, на наш погляд, не можна розглядати як роботу, що має роз’їзний характер. У такому разі окремі тривалі поїздки працівника, що «випадають» із загального режиму, слід вважати відрядженнями.
Якщо ж робота, пов’язана з поїздками на значні відстані та поверненням до місця роботи в неробочий час, має постійний характер, роботодавець має право встановити такому працівнику роз’їзний характер роботи.
Проте в будь-якому разі останнє слово тут за підприємством. Підтверджує це Мінпраці в листі від 17.11.2006 р. № 307/13/133-06. Тобто якщо роботодавець не визначить роботи як роз’їзні, він може вважати їх відрядженнями.
Перелік посад, робіт, професій працівників, робота яких здійснюється в дорозі або має роз’їзний характер, роботодавець установлює в колективному договорі (іншому локальному нормативному акті).
Грошова сторона роз’їзної роботи
Дні поїздок працівників до інших населених пунктів табелюють як звичайні робочі, нараховуючи за них заробітну плату. Крім того, роботодавець може (але не зобов’язаний) установити надбавки до тарифних ставок (окладів) працівників, робота яких має роз’їзний характер. Кому і скільки слід зазначити в колективному договорі в розділі «Оплата праці» (іншому локальному нормативному акті роботодавця).
Установлюючи розмір надбавок, слід керуватися постановою № 490**. Цікаво, що в цьому документі розмір надбавок прив’язаний до граничного розміру добових, установлених КМУ для відряджень (див. п. 1 постанови № 490). А його Кабмін затвердив тільки для бюджетників. Як бути госпрозрахунковим підприємствам? Вважаємо, що як граничний розмір надбавок можна використовувати суму добових, установлену п.п. «а» п.п. 107.9.1 ПКУ для відряджених працівників.
Тобто
у працівників госпрозрахункових підприємств у 2015 році розмір надбавки за роз’їзний характер робіт у межах України не повинен перевищувати 243,60 грн. за день, за межами України — 913,50 грн.
Де фіксувати кількість днів, за які буде виплачено надбавку за роз’їзний характер робіт? Окремий документ для цього нормативними актами не передбачено. Тому ви можете розробити його самостійно, щоб полегшити облік таких днів.
А як бути з витратами на проїзд до місця призначення та назад, а також на наймання житла, понесеними у зв’язку з перебуванням працівника поза місцем основної роботи? Пункт 3 постанови № 490 рекомендує компенсувати їх працівникам у порядку, визначеному для відряджень. Тобто для відшкодування витрат, пов’язаних з поїздками, працівник має заповнити та подати вам Звіт про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, форму якого затверджено наказом Міндоходів від 24.12.2013 р. № 845 (далі — Звіт), і додати до нього відповідні підтвердні документи.
У які строки подавати Звіт? Вважаємо, що у строки, установлені в п. 170.9 ПКУ для відряджень. Адже для роз’їзного характеру праці окремо вони не визначені на законодавчому рівні. Хоча не виключено, що податківці при перевірці можуть наполягати на поданні Звіту у строк, зазначений для підзвітних коштів, виданих на виробничі (господарські) потреби. А з урахуванням п. 2.11 Положення № 637 він звужується до двох робочих днів з дня видачі готівкових коштів, уключаючи день отримання готівкових коштів під звіт.
Оподаткування та відображення в обліку
ПКУ не передбачено звільнення від оподаткування сум надбавок за роз’їзний характер роботи. Більше того, податківці вважають, що для цілей ПКУ такі надбавки в розмірах, передбачених трудовим (колективним) договором, слід розглядати як заробітну плату (див. роз’яснення в підкатегорії 103.02 БЗ). А отже, суму надбавки за роз’їзний характер праці:
— ураховуйте при визначенні граничного розміру доходу, що дає право на ПСП;
— обкладайте ПДФО за ставками 15 % і 20 %, а також ВЗ за ставкою 1,5 %;
— відображайте в розділі I форми № 1ДФ у складі зарплати з ознакою доходу «101». Крім того,
суму надбавки та утриманого ВЗ зазначте у відповідних графах рядка «Військовий збір» розділу II Податкового розрахунку
А ось із ЄСВ усе не так сумно. Суми надбавок за роз’їзний характер робіт в установлених розмірах, що не перевищують озвучені вище цифри, не включаються до фонду оплати праці згідно з п. 3.16 Інструкції № 5 та зазначені в п. 10 розд. I Переліку № 1170. Тому ЄСВ з них справляти не потрібно. Також не потрібно показувати їх у звітності з ЄСВ.
Суми, які виходять за встановлені межі, контролюючі органи, скоріш за все, спробують віднести до виплат, що мають індивідуальний характер. Вони входять до фонду оплати праці згідно з п.п. 2.3.4 Інструкції № 5. А отже, «привіт» ЄСВ зверху і знизу.
Витрати на проїзд і проживання «роз’їзного» працівника безпосередньо пов’язані з виконанням ним трудової функції. Тому в цій ситуації, на наш погляд, не можна говорити про виникнення у працівника оподатковуваного доходу.
Проте, на жаль, прямо з ПКУ такий висновок не випливає. Цей Кодекс дозволяє «витягнути» з оподатковуваних тільки суми коштів на проїзд і проживання, отримані «роз’їзним» працівником у формі та розмірах, що підлягають уключенню роботодавцем до собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг (див. абзац другий п.п. «б» п.п. 164.2.17 ПКУ). А значить, з витратами на зазначені цілі, що обминатимуть собівартість, можуть виникнути проблеми при перевірці контролюючими органами. Підтверджує наші побоювання роз’яснення ДФСУ в категорії 103.02 БЗ. У ньому зазначено: «…у разі якщо колективним договором визначено, що службові поїздки працівників в інші населені пункти є роботою, що має роз’їзний (пересувний) характер, не є відрядженням, то відшкодування витрат на проїзд до місця відрядження і назад, а також на наймання житлового приміщення таким працівникам підприємствам слід розглядати як компенсаційні виплати, що включаються до складу заробітної плати і оподатковуються за ставкою 15(20) %…». А там, де ПДФО, буде й ВЗ.
Якщо витрати на проїзд і проживання «роз’їзного» працівника розглядати як дохід, то не потішить тут і Інструкція № 5. Вона виводить за фонд оплати праці витрати на «відрядження» на проїзд і проживання. А ось про «роз’їзних» немає жодного слова. Більше того, за бажанням, як і понаднормативні надбавки, їх можна «підтягнути» під п.п. 2.3.4 Інструкції № 5 і вимагати сплати з цих сум ЄСВ.
У бухобліку надбавки за роз’їзний характер праці вважаємо правильним відображати на субрахунку 663 «Розрахунки за іншими виплатами». Адже вони не входять до фонду оплати праці.
Витрати на проїзд, наймання житла тощо, пов’язані з перебуванням працівника поза основним місцем роботи, якщо вважати їх частиною зарплати, то необхідно показувати на субрахунку 661 «Роз-
рахунки за заробітною платою». Якщо намагатиметеся виводити зі складу доходів на підставі абзацу другого п.п. «б» п.п. 164.2.17 ПКУ (див. вище), то за аналогією з витратами на відрядження їх суми можна відобразити тільки за субрахунком 372 «Розрахунки з підзвітними особами».
Про підводне каміння роз’їзної роботи ми розповіли. Основні відмінності роз'їзних робіт від відряджень наведемо в таблиці.
Роз’їзний характер роботи VS відрядження
Показник | Роз’їзний характер роботи | Відрядження |
Оплата праці | За дні поїздок працівника до інших населених пунктів нараховують зарплату | Дні відрядження оплачують відповідно до трудового або колективного договору, але не нижче середнього заробітку |
Компенсація витрат у поїздці/відрядженні | Компенсують у порядку, установленому для відряджень. Добових немає. Може бути встановлена надбавка за роз’їзний характер робіт | За наявності підтвердних документів компенсують витрати, пов’язані з відрядженням. За час відрядження виплачують добові |
Оподаткування | Зарплата, нарахована за дні поїздок, обкладається ПДФО, ВЗ і ЄСВ у загальному порядку. Надбавки за роз’їзний характер праці в межах норм обкладають ПДФО і ВЗ. ЄСВ немає. На думку податківців, з суми компенсації витрат на проїзд та проживання необхідно утримувати ПДФО і ВЗ. Загроза ЄСВ | Денний заробіток (середній заробіток), нарахований за дні відрядження, обкладають ПДФО, ВЗ і ЄСВ у загальному порядку. Добові в межах норм, установленних НКУ, не обкладають ЄСВ, ПДФО і ВЗ. Суми перевищення над нормами обкладають ВЗ і ПДФО. Якщо виконуються вимоги п.п. «а» п.п. 170.9.1 ПКУ, витрати, пов’язані з відрядженням, не обкладають ПДФО, ВЗ і ЄСВ |
висновки
- Роботодавець за узгодженням з профкомом визначає в колективному договорі підприємства, чи будуть службові поїздки працівників до інших населених пунктів службовим відрядженням, чи роботою, що має роз’їзний характер.
- Роботодавець може встановити надбавки до тарифних ставок (окладів) працівників, робота яких має роз’їзний характер. Кому і скільки — належить зазначити в колективному договорі в розділі «Оплата праці» (іншому локальному нормативному акті роботодавця).
- Податківці наполягають, що для цілей ПКУ надбавка за роз’їзний характер праці є заробітною платою. Отже, з її суми утримуйте ПДФО і ВЗ.