(066) 87-010-10
Переводимо бухгалтерів в ОНЛАЙН!
Перейти до номеру
  • № 72
  • № 71
  • № 70
  • № 68-69
  • № 67
  • № 66
  • № 65
? За допомогою цієї функції ви зможете швидко перейти до номеру, що вас цікавить
  • У обране
  • Друк
  • Шрифт
  • Колір фону
  • Коментарі 0
  • В розробці
6/12
Податки та бухгалтерський облік
Податки та бухгалтерський облік
Вересень , 2015/№ 73

Податковий кредит і «безтоварні» угоди: позиція ВАСУ

Суть спору
Підприємство звернулося до суду з вимогою скасувати податкове повідомлення-рішення, за яким йому зменшили суму податкового кредиту. Суди першої і апеляційної інстанції позов задовольнили. Податковий орган подав касаційну скаргу з вимогою скасувати ці рішення і залишити позов без задоволення.

Позиція податкового органу

Податковий орган наполягає, що позивач неправомірно відобразив податковий кредит. На думку фіскалів, операції позивача з контрагентом є номінально оформленими і не можуть тягнути за собою правових наслідків.

Зазначений висновок податкова робить із того, що у контрагента відсутня матеріальна база (виробничі та складські приміщення, транспортні засоби тощо) і трудові ресурси, необхідні для вчинення дій, що становлять зміст спірних операцій з поставки.

Нарешті, неправомірність податкового кредиту податківці виводять з того, що контрагент, з яким укладено договір на здійснення спірних операцій, подавав звітність з ПДВ з нульовими показниками. Більше того, вказаний постачальник не надав бухгалтерські регістри аналітичного та синтетичного обліку, які б об’єктивно відображали проведення фінансово-господарських операцій з продажу товарів.

Також податкова інспекція послалася на участь ТОВ «Укрпромтехмаш» в операціях з підприємствами, які мають ознаки фіктивності.

Вирішення справи судом

Суд відхилив аргументи податківців і залишив у силі рішення судів попередніх інстанцій.

На думку суду, ані відсутність у контрагента власної матеріально-технічної бази і трудових ресурсів, ані «підозріла» ПДВшна чи бухгалтерська звітність самі по собі не є підставами аби знімати з позивача податковий кредит. Бо ж він, як платник ПДВ, свій обов’язок виконав: надав належним чином оформлені первинні документи і податкові накладні на придбання товарів. І довів використання цих товарів в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності (на момент виникнення спірних правовідносин податковий кредит відображався виключно за такими операціями).

Думка редакції

В коментованому рішенні ВАСУ вкотре нагадав дві азбучні істини.

Перше. Відсутність у контрагента власних засобів для здійснення операцій, що вони є предметом договору, — це ще не доказ фіктивності цих операцій. У коментованому рішенні ВАСУ вже не вперше зазначив: у комерційній діяльності виконання поставок товарів не завжди вимагає наявності власних основних та транспортних засобів та/або значної кількості персоналу.

Звичаями ділового обороту встановлені й інші можливості залучення матеріальних ресурсів без реєстрації в уповноважених органах (як-от — на умовах оренди, найму за цивільними договорами тощо).

Такими самими аргументами ВАСУ керувався і раніше, ухвалюючи рішення у аналогічних справах (див., наприклад, ухвалу ВАСУ від 27.03.2013 р. у справі № К/9991/77789/12 // «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 53, с. 15). Що є свідченням послідовної позиції ВАСУ у цьому питанні.

До речі, у зв’язку з появою ліміту реєстрації податкових накладних виникає питання про податкові наслідки визнання угоди недійсною. Зрозуміло, податківці будуть «викошувати» податковий кредит, але як бути з показником ΣНаклОтрим з формули, що збільшив ліміт реєстрації покупця? Відповідь лежить на поверхні: у такому випадку вважається, що самої угоди не було, а отже, не повинно бути і податкових зобов’язань постачальника, та й самої податкової накладної. Відтак він повинен виписати розрахунок коригування, який і відкоригує ліміт реєстрації постачальника і покупця. Але в нашому випадку до цього, благо, справа не дійшла. 

Друге. Не менш послідовним ВАСУ є і в констатації іншої очевидної істини:

підприємство, яке відображає податковий кредит, не несе відповідальності за сплату податкових зобов’язань чи правильність ведення обліку своїм контрагентом

ВАСУ прямо зазначив: відповідальність платника настає лише у разі доведення податковим органом недобросовісності його дій, наміру платника отримати необґрунтовану податкову вигоду шляхом змови та здійснення узгоджених дій з контрагентами.

Тут ВАСУ нагадав податківцям презумпцію невинності платника і продовжив далі: зворотне призвело б до того, що на платника було б неправомірно покладено тягар відповідальності за дії третіх осіб у багатостадійному господарському обороті.

Знову ж таки, зазначену думку ВАСУ висловлював вже безліч разів, в тому числі і ми звертали увагу на його позицію на сторінках нашої газети (див, наприклад, ухвалу ВАСУ від 26.02.2014 р. у справі К/800/15892/13 // «Податки та бухгалтерський облік», 2014, № 28, с. 34).

Що ж, подякуємо ВАСУ за справедливу і послідовну позицію. І рухаймося далі!

 

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
05 листопада 2014 року м. Київ К/800/33403/13

Вищий адміністративний суд України <...> ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2012 року Товариство звернулося <...> з позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 31.10.2012 № <...>.

Постановою <...> від 29.11.2012, залишеною без змін ухвалою <...> апеляційного адміністративного суду від 28.05.2013, позов задоволено з тих мотивів, що позивачем було дотримано законодавчо встановлені умови формування податкового кредиту за операціями з придбання товарно-матеріальних цінностей у рамках господарських правовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «У» (далі — ТОВ «У»), тоді як податковою інспекцією не доведено існування обставин, з якими чинне податкове законодавство пов’язує необґрунтованість податкової вигоди.

Посилаючись на невідповідність висновків судів вимогам чинного законодавства та дійсним обставинам справи, <...> ОДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові акти та відмовити у позові. Зокрема, на обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що операції позивача з ТОВ «У» є номінально оформленими, не опосередковувалися реальним виконанням, а тому не можуть викликати будь-яких правових наслідків у податковому обліку Товариства.

Товариством у відповідності до статті 216 Кодексу адміністративного судочинства України подано заперечення на касаційну скаргу, в якому скаржник зазначає про правильність та обґрунтованість висновків попередніх інстанцій та просить залишити оскаржувані рішення без змін, а скаргу — без задоволення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріа­лах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи з’ясовано, що оспорюване податкове повідомлення-рішення, згідно з яким позивачеві визначено завищення бюджетного відшкодування з ПДВ <...> із застосуванням штрафних санкцій <...>, було прийнято <...> ОДПІ за наслідками проведення документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з питань взаємовідносин з ТОВ «У» у лютому, березні 2011 року.

Результати цієї перевірки висвітлені в акті від 27.09.2012 № <...>, в якому зазначено про протиправне формування позивачем податкового кредиту за операціями з придбання товарів у цього контрагента у зв’язку з безтоварним характером цих операцій.

На обґрунтування цього висновку <...> ОДПІ зазначає, що у рамках проведення заходів із зустрічного податкового контролю було встановлено: у названого контрагента відсутня матеріально-технічна база (виробничі та складські приміщення, транспортні засоби тощо) та трудові ресурси, необхідні для вчинення дій, що становлять зміст спірних операцій з поставки; у перевірених звітних періодах ТОВ «У» подавало звітність з ПДВ з нульовими показниками; вказаний постачальник не надав бухгалтерські регістри аналітичного та синтетичного обліку, які б об’єктивно відображали проведення фінансово-господарських операцій з продажу товарів. Також податкова інспекція послалася на участь ТОВ «У» в операціях з підприємствами з ознаками фіктивності.

Приймаючи рішення про задоволення даного позову, суди попередніх інстанцій цілком об’єктивно виходили з такого.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі — ПК України) податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов’язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За змістом пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 цієї ж статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв’язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З викладених правових норм випливає, що при реалізації права на податковий кредит платник повинен довести факти придбання товарів (робіт, послуг) з метою виконання операцій, які є об’єктом оподаткування ПДВ; платник повинен представити належним чином оформлені первинні облікові документи на купівлю товарів (робіт, послуг) та податкові накладні. Зазначені документи повинні відповідати встановленим законодавством вимогам, містити несуперечливу та достовірну інформацію, підтверджувати реальність виконання платником відповідних господарських операцій.

Аналізуючи відповідність сформованого позивачем податкового кредиту в оспорюваній сумі наведеним критеріям, суди, дослідивши рух активу у процесі виконання операцій з поставки ТОВ «У» товарів (запчастин, електрообладнання, кабельної продукції, канату, роторного колеса) в адресу філії Товариства «В» за договорами від 05.02.2007 № <...> та від 10.10.2008 № <...>, встановили, що виконання цих операцій підтверджується наявними у справі видатковими накладними, податковими накладними, прибутковими ордерами; оплата товару позивачем здійснювалася у безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на банківський рахунок названого постачальника за платіжними дорученнями; транспортування товару у процесі їх поставки оформлено товарно-транспортними накладними; придбаний товар було використано Товариством у власній господарській діяльності, що засвідчено актами списання товарно-матеріальних цінностей.

Вказані обставини були цілком об’єктивно розцінені судами як такі, що підтверджують факт дотримання позивачем вищевикладених правил формування податкового кредиту.

Твердження податкової інспекції про відсутність у спірного постачальника об’єктивної можливості виконати розглядувані поставки в силу відсутності необхідних матеріально-технічних та трудових ресурсів у даному разі не спростовують реальності зазначених операцій.

Адже у комерційній діяльності виконання поставок товарів не завжди вимагає наявності власних основних та транспортних засобів, значної кількості персоналу; звичаями ділового обороту встановлені й інші можливості залучення матеріальних ресурсів без реєстрації в уповноважених органах (як-от на умовах оренди, найму за цивільними договорами тощо).

Доводи відповідача про те, що контрагент Товариства не обчислив та не сплатив до бюджету відповідну суму ПДВ, суди обґрунтовано відхилили з тих мотивів, що самі по собі ці обставини не є підставою для невизнання права платника на податковий кредит за реальності виконання операцій та дотримання умов, установлених законом для формування податкового кредиту.

Аналіз господарських правовідносин постачальника платника з іншими суб’єктами господарювання, з якими такий платник не перебував у безпосередніх правовідносинах, також не може впливати на оцінку реальності операції, вчиненої останнім у ланцюгу постачання платником (позивачем у справі) та його безпосереднім контрагентом.

Відповідальність платника настає лише у разі доведення податковим органом недобросовісності його дій, наміру платника отримати необґрунтовану податкову вигоду шляхом змови та здійснення узгоджених дій з контр­агентами — учасниками ланцюгових поставок. Зворотне призвело б до неправомірного покладення на платника тягаря відповідальності за дії третіх осіб у багатостадійному господарському обороті.

Посилання скаржника на неподання ТОВ «У» бухгалтерських регістрів аналітичного та синтетичного обліку також не можуть обумовлювати законність прийняття оспорюваного акта індивідуальної дії, адже, по-перше, платник не відповідає за дії контрагентів щодо неподання на вимогу податкового органу необхідних бухгалтерських документів. По-друге ж, облікові регістри призначені для хронологічного, систематичного або комбінованого накопичення, групування та узагальнення інформації з первинних документів, що прийняті до обліку. Такі регістри не є обов’язковими підтверджувальними документами даних податкового обліку платника.

З урахуванням викладеного суди цілком об’єктивно визнали непідтвердженим висновок відповідача про незаконність формування Товариством податкового кредиту за операціями з ТОВ «У» як такий, що не відповідає матеріалам справи, та правомірно задовольнили позов.

Оскільки у розглядуваній справі норми матеріального права було правильно застосовано судами, а їх висновки відповідають установленим у справі обставинам та наявним у ній доказам, то підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу <...> об’єднаної державної податкової інспекції <...> відхилити.

<...>

угода, податковий кредит додати теги змінити теги
Додайте свої теги до статті
Розділіть мітки комами. Наприклад: бухгалтерія, форма, відсотки, ПДВ, квартальний звіт. Максимальна кількість 10.
або Закрити
Ваша оцінка врахована! Оцініть статтю :
  • Добре
  • Нормально
  • Погано
Поділитися:
Коментарі до статті