Як вам уже відомо з попередніх публікацій, базовим податковим (звітним) періодом для цих двох податків є квартал. Згідно з принципом нарахування витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності у момент їх виникнення, незалежно від дати сплати грошових коштів. Тому витрати за цими податками повинні відноситися до того періоду, за який вони нараховуються. Як правило, їх нараховують останнім днем звітного періоду, незважаючи на те, що сплата пройде вже в наступному періоді.
Для відображення розрахунків за податками, зборами та обов’язковими платежами використовують рахунок 64 «Розрахунки за податками та платежами». Згідно з Інструкцією № 291 цей рахунок використовують для відображення інформації про розрахунки підприємства за всіма видами платежів до бюджету. За кредитом рахунку 64 показують нарахування, за дебетом — їх сплату. Цей рахунок має два субрахунки: 641 «Розрахунки за податками» і 642 «Розрахунки за обов’язковими платежами». Вважаємо, що і екоподаток, і рентну плату потрібно відображати на першому з них (згідно з п.п. 14.1.217 ПКУ рентна плата також є податком).
Згідно з Інструкцією № 291 сума податків, зборів (обов’язкових платежів) відображається на рахунку 92 «Адміністративні витрати». Вважаємо, що нічого не заважає відобразити обидва платежі саме на цьому рахунку.
Утім, якщо ви прихильник чистого мистецтва і вважаєте, що витрати на сплату цих податків слід розподіляти за напрямами, вам ніхто не забороняє це робити. У більшості випадків мова може йти про включення до складу собівартості. Тоді можете використовувати рахунок 91 «Загальновиробничі витрати» (в окремих випадках, коли ці витрати можна охарактеризувати як прямі, — рахунок 23 «Виробництво»). Якщо витрати на сплату цих податків пов’язані зі збутом продукції — використовуйте рахунок 93 «Витрати на збут». У будь-якому разі ці дії повинні ґрунтуватися на положеннях наказу про облікову політику.
Що стосується податкового обліку, то жодних відмінностей від бухгалтерського обліку не буде. Сумніви може внести хіба що п.п. 255.11.20 ПКУ, що «визначає» порядок обліку рентної плати за використання води. У ньому зазначено, що рентна плата включається до складу витрат у межах установленого в дозволі на спеціальне водокористування ліміту використання води, а за понадлімітне використання справляється з прибутку, що залишається в розпорядженні водокористувача після оподаткування.
Насправді виконати цю норму ПКУ просто неможливо. Об’єктом оподаткування є прибуток, при визначенні якого слід відштовхуватися від фінрезультату, визначеного у фінзвітності підприємства ( п.п. 134.1.1 ПКУ). А в бухобліку, як ми вже встановили, не має значення — понад ліміт було використано воду чи в межах ліміту: уся сума рентної плати відображається у витратах. Єдиний випадок коригування об’єкта оподаткування — це розрахунок різниць. Але, по-перше, щодо витрат за податками вони не передбачені, а по-друге, розраховують їх далеко не всі.
Тому п.п. 255.11.20 ПКУ — мертвий. Судячи з усього, він помилково потрапив до чинної редакції ПКУ — просто «перетік» з колишньої редакції, що діяла до 01.01.2015 р. (тоді це був п. 328.8 ПКУ). Проте тоді об’єкт оподаткування розраховувався відокремлено від бухгалтерського фінрезультату, тому на той час ця норма мала сенс (але обмеження у віднесенні на витрати все одно було спірним).
