(066) 87-010-10
Переводимо бухгалтерів в ОНЛАЙН!
  • У обране
  • Друк
  • Шрифт
  • Колір фону
  • Коментарі 0
  • В розробці
6/13
Податки та бухгалтерський облік
Податки та бухгалтерський облік
Квітень , 2016/№ 32

Способи калькулювання собівартості одиниці продукції

Промислові підприємства залежно від галузевих особливостей технології та організації виробництва використовують різні способи розподілу витрат на виробництво між окремими видами продукції і, отже, способи калькулювання собівартості продукції. Якщо методи обліку витрат, розглянуті нами в попередньому розділі, розрізняють за ознакою групування виробничих витрат за об’єктами обліку, то в основі класифікації способів калькулювання лежать характерні прийоми обчислення собівартості одиниці продукції.

Виділяють сім способів обчислення собівартос­ті об’єкта калькулювання та одиниці продукції. Ви можете побачити їх на рис. 6.1 на с. 39

Далі поговоримо про кожен із наведених на рис. 6.1 способів окремо.

1. Спосіб прямого розрахунку. Цей спосіб є найпростішим і водночас найбільш достовірним. Його суть полягає в тому, що собівартість продукції в цілому визначають на основі прямого обліку витрат, а собівартість одиниці розраховують шляхом ділення загальної величини витрат за цією продукцією на її кількість.

Собівартість обчислюють способом прямого розрахунку тоді, коли об’єкти обліку витрат збігаються з об’єктом калькулювання

Спосіб прямого обліку доречно застосовувати у виробництвах, де випускають вироби одного виду або декілька виробів, якщо технічно можливо вести облік витрат за кожним видом виробів окремо.

2. Нормативний спосіб. Цей спосіб є складовою частиною нормативного методу обліку витрат і калькулювання собівартості продукції (про нього див. у підрозділі 5.1 на с. 29). Таким чином, для застосування нормативного способу на підприємстві слід затвердити норми і нормативи, скласти калькуляцію нормативної собівартості одиниці продукції, а також вести достовірне документування та облік відхилень від чинних норм і нормативів.

Порядок калькулювання собівартості одиниці продукції прихильниками цього способу залежить від того, яким чином підприємство обліковує витрати на виробництво: за одним видом продукції чи за групами однорідних виробів.

Якщо підприємство здійснює облік витрат за одним видом продукції, то собівартість одиниці розраховують як суму її нормативної собівартості та результату від ділення виявлених відхилень від норм і змін норм на кількість виготовлених виробів.

А якщо облік витрат на виробництво ведуть за групами однорідних виробів? Тоді для складання звітної калькуляції одиниці продукції необхідно знайти індекси відхилень від норм та змін норм. Їх обчислюють у зведеній відомості як відношення загальної суми відхилень і змін за групою однорідних виробів до їх нормативної собівартості за кожною статтею калькуляції. Таким чином, для визначення фактичної собівартості одиниці продукції

до її нормативної собівартості додають відхилення від норм та зміни норм, визначені відповідно до розрахованих індексів

Індексний розподіл відхилень від норм і змін норм є правомірним, оскільки індекси мають однакове відношення до всіх виробів, що входять до однорідної групи.

3. Спосіб підсумовування витрат. Цей спосіб ґрунтується на визначенні фактичної собівартості об’єкта калькулювання або одиниці продукції шляхом підсумовування витрат за окремими частинами виробу або процесами технологічного циклу його виготовлення в розрізі калькуляційних статей і ділення отриманих сум на фактичну кількість випущеної продукції.

Пріоритетним цей спосіб є для виробництв, де облік витрат і калькулювання собівартості продукції ведуть попередільним (попроцесним) методом (про цей метод див. у підрозділі 5.3 на с. 35).

4. Спосіб виключення витрат на супутню продукцію. В основі цього способу лежить поділ продуктів, що отримуються в комплекс­ному виробництві*, на основні та супутні. Щоб визначити собівартість основної продукції, на супутні продукти калькуляцію не складають, а витрати за цими продуктами за заздалегідь установленими розрахунковими цінами виключають із загальних витрат.

* Комплексним вважають виробництво, у якому в єдиному технологічному процесі (у єдиному агрегаті — печі, реакторі) з одного виду сировини одночасно виготовляють декілька видів продукції, що мають різну споживну цінність і, отже, різні ціни.

При калькулюванні продуктів, отриманих у комплексних виробництвах, вартість супутньої продукції виключають з підсумкової собівартості виробництва всього комплексу продуктів, а величину витрат, що залишилася після цього, вважають витратами на основний (цільовий) продукт.

Спосіб виключення витрат на супутню продукцію розповсюджений у хімічній, нафтопереробній, харчовій промисловості, чорній і кольоровій металургії, тобто у виробництвах, де один продукт є чітко вираженим основним, а всі інші — супутніми, що займають незначну питому вагу.

За своїм змістом спосіб є порівняно простим. При його застосуванні виробничу собівартість основного продукту визначають таким чином:

Проте інколи буває не так просто точно оцінити супутню продукцію. Тому цей спосіб доцільно застосовувати в тих випадках, коли можна чітко визначити основну та супутню продукцію і коли вартість супутньої продукції щодо загальної суми витрат є незначною.

Нагадаємо, що вартість супутньої продукції може визначатися за ( п. 11 П(С)БО 16):

1) справедливою вартістю — при її реалізації на сторону;

2) ціною можливого використання — при її використанні на підприємстві.

А ось п. 431 Методрекомендацій № 373 передбачає можливість оцінки супутньої продукції за:

— плановою собівартістю аналогічної продукції;

— відпускною ціною (справедливою вартістю) супутньої продукції;

— ціною можливого використання супутньої продукції;

— нормативною собівартістю.

При великій питомій вазі супутньої продукції в загальній сумі витрат потрібно використовувати коефіцієнтний або пропорційний спосіб

Про порядок застосування цих способів розповімо далі.

5. Коефіцієнтний спосіб. Цей спосіб застосовують для калькулювання собівартості продукції в умовах одночасного виробництва декількох видів виробів, пряме віднесення витрат на які неможливе. Найбільш доречним його використання буде у виробництвах пов’язаних продуктів, коли в одному технологічному циклі одночасно отримують декілька видів продукції, і при цьому супутня продукція відсутня.

Як ви розумієте, коефіцієнтним цей спосіб називається невипадково. Так, порядок його застосування передбачає визначення коефіцієнтів розподілу. Зведений облік витрат при коефіцієнтному способі організовують за групою однорідних виробів, а витрати усередині груп розподіляють на окремі види продуктів за допомогою економічно обґрунтованих коефіцієнтів.

Суть розрахунків за цим способом у тому, що всі продукти відповідно до коефіцієнтів розподілу переводять в умовні одиниці, після чого визначають їх собівартість, а потім калькулюють собівартість одиниці кожного продукту.

Познайомимося з коефіцієнтом розподілу ближче.

Існують декілька варіантів визначення цього коефіцієнта. Так, розрахувати його можна виходячи з:

— норм виходу окремих продуктів з одиниці сировини;

— співвідношення витрат на обробку;

— питомої ваги корисної речовини;

— фізико-хімічних властивостей отриманої продукції.

Який із цих варіантів найбільш прийнятний і сприятиме достовірному розподілу витрат між продуктами, кожне підприємство вирішує самостійно.

Наведемо приклад визначення коефіцієнта виходячи з фізико-хімічних властивостей отриманих продуктів, наприклад температури кипіння. При цьому коефіцієнти розподілу витрат для кожного виду продуктів розраховують по відношенню до базового продукту:

* Коефіцієнт розподілу витрат базового продукту дорівнює 1.

Коефіцієнтним способом розраховують, наприклад, собівартість окремих марок чавуну, сталі, видів прокату в металургійній промисловості; деяких продуктів і фракцій коксу в коксохімічній промисловості; продукції в харчовій і хімічній промисловості. Достовірність калькулювання за цим способом залежить перш за все від достовірності співвідношення окремих коефіцієнтів.

6. Пропорційний спосіб. Цей спосіб підійде як для комплексних, так і для спеціалізованих виробництв, у яких виготовляють одночасно декілька видів продукції. Його суть зводиться до такого: собівартість сукупного випуску розподіляється між видами продукції пропорційно якійсь обраній базі розподілу, а собівартість одиниці продукції розраховується за кожним видом прямим способом.

Витрати можуть розподіляти пропорційно плановій або нормативній собівартості, рідше — пропорційно оптовим цінам, фізичній вазі, основній заробітній платі робітників, зайнятих у виробництві, станко-годинам тощо. При цьому визначають відповідні індекси. Наприклад, індекс розподілу пропорційно фізичній вазі кожного окремого продукту в загальному випуску розраховують так:

Собівартість одиниці продукції при пропорційному способі калькулювання можна визначати в цілому за продуктом або з обчисленням витрат за кожною статтею калькуляції.

7. Комбінований спосіб. Цей спосіб застосовують у випадках, коли використання кожного з наведених вище способів окремо неможливе або не забезпечує обґрунтованого обчислення собівартості. При цьому комбінують декілька з описаних способів. Застосування комбінованого способу доречне у виробництвах, де виготовляють декілька видів основної та супутньої продукції.

Алгоритм визначення виробничої собівартості певного виду продукції при використанні цього способу може виглядати таким чином:

1) визначають вартість супутньої продукції в порядку, передбаченому у способі виключення витрат (див. с. 40);

2) визначають загальну суму витрат на основну продукцію шляхом зменшення загальної виробничої собівартості процесу на вартість супутньої продукції;

3) розподіляють виробничу собівартість між основними видами продукції з використанням економічно обґрунтованих індексів, порядок установлення яких передбачено у пропорційному способі розподілу витрат (див. с. 41):

Ну ось, вашій увазі ми представили всі можливі способи калькулювання собівартості одиниці продукції.

Ваше завдання тепер — обрати з них той, що найбільше відповідає специфіці виробничого процесу вашого підприємства. Але пам’ятайте: обраний підприємством спосіб розподілу витрат має бути постійним.

висновки

  • Для обчислення собівартості об’єкта калькулювання та одиниці продукції можна застосовувати: спосіб прямого розрахунку, спосіб підсумовування витрат, спосіб виключення витрат на супутню продукцію, нормативний, коефіцієнтний, пропорційний або комбінований спосіб.

  • Комбінований спосіб калькулювання використовують у випадках, коли застосування кожного з інших шести способів окремо неможливе або не забезпечує обґрунтованого обчислення собівартості.

  • Обраний підприємством спосіб розподілу витрат має бути постійним.

калькулювання собівартості додати теги змінити теги
Додайте свої теги до статті
Розділіть мітки комами. Наприклад: бухгалтерія, форма, відсотки, ПДВ, квартальний звіт. Максимальна кількість 10.
або Закрити
Ваша оцінка врахована! Оцініть статтю :
  • Добре
  • Нормально
  • Погано
Поділитися:
Коментарі до статті