(066) 87-010-10
Переводимо бухгалтерів в ОНЛАЙН!
Перейти до номеру
  • № 99
  • № 98
  • № 97
  • № 96
  • № 95
  • № 94
  • № 93
? За допомогою цієї функції ви зможете швидко перейти до номеру, що вас цікавить
У цьому номері :
 
  • У обране
  • Друк
  • Шрифт
  • Колір фону
  • Коментарі 0
  • В розробці
5/19
Податки та бухгалтерський облік
Податки та бухгалтерський облік
Грудень , 2016/№ 100

Собівартість послуг допоміжних виробництв

У процесі здійснення основної діяльності — виробництва сільгосппродукції, рідко хто з господарників не користується послугами власних допоміжних виробництв того чи іншого виду. Отже, порядок визначення собівартості таких послуг, вважаємо, цікавий багатьом аграріям.

Допоміжні виробництва за суттю та своїм економічним змістом є службами, діяльність яких спрямована на обслуговування основного виробництва підприємства. До таких можуть належати, наприклад, транспортні, ремонтно-механічні, енергетичні господарства тощо.

Перш за все зазначимо, що порядок групування витрат за об’єктами і статтями в основному загальноприйнятий. При цьому п. 3.5 Методрекомендацій № 132 свідчить: витрати в плануванні та обліку групуються за статтями, які господарство визначає самостійно. Примірний перелік статей витрат наводить п. 3.6 Методрекомендацій № 132.

Звичайно ж, у визначенні собівартості допоміжних виробництв є свої особливості. На відміну від сільгосппродукції рослинництва і тваринництва (для неї фактичну собівартість обчислюють за підсумками року), для продукції (робіт, послуг) допоміжних виробництв фактичну собівартість визначають щомісячно і за цією оцінкою відносять на споживачів (пп. 6.1 і 7.2 Методрекомендацій № 132).

Пам’ятайте: для правильного обчислення «допоміжної» собівартості аналітичні рахунки необхідно закривати в такій послідовності: газо-, тепло-, електро-, водопостачання, ремонтна майстерня, холодильні установки, вантажний автотранспорт, гужовий транспорт.

Щоправда, в наведеному вище загальному правилі є два винятки:

1) послуги, надані протягом календарного року одним допоміжним виробництвом іншому, оцінюються за плановою собівартістю і не коригуються;

2) транспортні роботи тракторів і послуги живої тяглової сили калькулюються один раз у кінці року.

Аналогічне читаємо в п. 5.10 Методрекомендацій № 132: роботи та послуги допоміжних виробництв списуються на відповідні об’єкти обліку виходячи з виконаного обсягу робіт і фактичної собівартості, яку визначають щомісячно (крім транспортних робіт тракторів і живої тяглової сили).

Об’єкти та одиниці калькуляції

Вони зазначені в додатку 1 до Методрекомендацій № 132 (наводимо фрагмент).

Об’єкти та одиниці виміру собівартості допоміжних виробництв

Об’єкт планування та обліку виробничих витрат

Об’єкти калькуляції продукції

Одиниця калькуляції

Ремонтна майстерня

Відремонтований об’єкт, виготовлений виріб

1 штука (замовлення)

Автомобільний транспорт

Обсяг роботи

10 тонно-кілометрів

1 машино-день

1 машино-година

Жива тяглова сила

Робочий день

1 робочий день коней

Приплід

1 голова приплоду

Електропостачання

Електроенергія

10 кВт·год

Теплопостачання

Теплоенергія

10 Гкал

Водопостачання

Вода

1 куб. метр

Газопостачання

Газ

1 куб. метр

Газ скраплений

1 кілограм

Холодильні установки

Послуги з охолоджування

1 центнеро-день

Собівартість окремих видів послуг

Розглянемо порядок калькуляції собівартості окремих, найбільш характерних для сільгоспгалузі видів послуг допоміжних виробництв, що регламентується розд. 7 Методрекомендацій № 132.

Ремонтно-механічна майстерня. Витрати відображаються за окремими замовленнями (групою однорідних замовлень). При цьому витрати на ремонт об’єкта зменшуються на вартість знятих з відремонтованого об’єкта вузлів (деталей), що оцінюються за справедливою вартістю (вартістю відновлення) або за вартістю придбання.

Загальновиробничі витрати (ЗПВ) ремонтної майстерні розподіляють між окремими замовленнями пропорційно нарахованій прямій оплаті праці.

Фактичну собівартість виконаних робіт у ремонтно-механічній майстерні визначають щомісячно. З такою ж періодичністю собівартість закінчених ремонтних робіт списують на споживачів послуг (п. 7.7 Методрекомендацій № 132).

Вантажний автотранспорт. Як правило, облік витрат на утримання вантажного автотранспорту ведеться на одному аналітичному рахунку, незалежно від кількості, видів, вантажопідйомності та характеристики кузова автомашин.

А ось облік витрат на роботу спеціальних машин (автокранів, автоцистерн, бензовозів тощо) приписано вести відокремлено. Витрати на утримання таких і інших спецмашин відносять на споживачів виходячи з обсягу виконаних робіт і відпрацьованого часу з обслуговування кожного з них (споживачів).

Перевезення вантажів обліковують у тонно-кілометрах, а роботу вантажного автотранспорту з перевезення людей і спецмашин — у машино-годинах, кількість якого в кінці звітного періоду (під яким слід розуміти місяць) перераховують у машино-дні.

Для визначення собівартості виконаних робіт спочатку розраховують собівартість машино-дня роботи вантажного автотранспорту, що виконує роботи на умовах погодинної оплати. Для цього всі витрати на його утримання необхідно поділити на кількість машино-днів, відпрацьованих на всіх видах робіт, у тому числі й спецавтомобілями. При цьому не враховують машино-дні роботи автотранспорту із самообслуговування, тобто для власних цілей.

Обчислену таким чином собівартість 1 машино-дня множать на кількість машино-днів роботи автотранспорту з перевезення людей і роботи спецмашин. Після цього отриманий результат (тобто витрати, пов’язані з роботами з погодинною оплатою) слід відняти від загальних витрат.

У результаті отримуємо розрахункову величину витрат, що становить собівартість робіт з перевезення вантажів. Для визначення собівартості калькуляційної одиниці вантажоперевезень витрати на ці роботи ділять на обсяг робіт у тонно-кілометрах. Так зауважено в Методрекомендаціях № 132. Але напрошується уточнення. На нашу думку, до зазначеного треба додати: і помножити на 10 (оскільки калькуляційною одиницею є саме 10 тонно-кілометрів).

Щомісячно фактичні витрати списують на відповідні об’єкти (п. 7.9 Методрекомендацій № 132).

Гужовий транспорт. Перш за все знову нагадуємо:

послуги живої тяглової сили треба калькулювати один раз наприкінці року

При утриманні господарством гужового транспорту слід визначати собівартість одного робочого дня коней (коне-дня), одного кормо-дня, однієї голови приплоду.

Собівартість одного робочого дня визначають діленням загальної суми витрат на утримання робочої худоби (без вартості приплоду, гною та іншої побічної продукції) на кількість відпрацьованих робочих днів (без днів роботи на самообслуговуванні). При цьому робочий день коней (коне-день) і волів прирівнюються один до одного.

Собівартість одного кормо-дня (для оцінки вартості приплоду) розраховують діленням усієї суми витрат з утримання робочої худоби на кількість кормо-днів.

Собівартість однієї голови приплоду визначають за вартістю 60 кормо-днів утримання однієї голови дорослої робочої худоби.

Обчислена собівартість одиниці послуг живої тяглової сили (1 робочого дня) є підставою для визначення вартості послуг гужового транспорту та віднесення витрат на споживачів (види і групи тварин, рослинницькі культури, інші об’єкти) пропорційно кількості відпрацьованих днів (коне-днів) при виконанні певних завдань (п. 7.10 Методрекомендацій № 132).

Транспортні роботи тракторів. Їх так само, як і послуги живої тяглової сили, калькулюють один раз наприкінці року. Вартість транспортних робіт, виконаних тракторами, до складу яких входить оплата праці, пальне та інші витрати, відносять на відповідні об’єкти обліку виходячи з обсягу перевезень і планової собівартості одного еталонного гектара роботи з коригуванням її наприкінці року до рівня фактичних витрат (п. 5.13 Методрекомендацій № 132).

Водопостачання. У водопостачанні визначають собівартість 1 куб. метра води, отриманої в господарстві власною водокачкою і отриманої зі сторони. Для цього витрати на водопостачання (витрати на вміст водокачки, вартість води, отриманої зі сторони, витрати на утримання внутрішньогосподарської водорозподільної мережі тощо) ділять на загальну кількість використаної води. Щомісячно собівартість її відносять на споживачів пропорційно кількості відпущеної води кожному з них.

Витрати на утримання насосних установок, які не подають воду до центральної водопровідної системи, а обслуговують конкретні поля, ферми, ставки, пасовища, відносять на витрати відповідного об’єкта або на ЗПВ (п. 7.6 Методрекомендацій № 132).

висновки

  • Фактичну собівартість продукції (робіт, послуг) допоміжних виробництв, як правило, визначають щомісячно і за цією оцінкою відносять на споживачів.
  • Виняток становлять транспортні роботи тракторів і послуги живої тяглової сили, які калькулюють один раз наприкінці року.
  • Роботи та послуги допоміжних виробництв списують на відповідні об’єкти обліку виходячи з виконаного обсягу робіт і фактичної собівартості.
  • Послуги, надані одним допоміжним виробництвом іншому, оцінюють за плановою собівартістю і наприкінці року не коригують.
собівартість послуг, допоміжні виробництва, здійснення основної діяльності, виробництво сільгосппродукції додати теги змінити теги
Додайте свої теги до статті
Розділіть мітки комами. Наприклад: бухгалтерія, форма, відсотки, ПДВ, квартальний звіт. Максимальна кількість 10.
або Закрити
Ваша оцінка врахована! Оцініть статтю :
  • Добре
  • Нормально
  • Погано
Поділитися:
Коментарі до статті