Згідно з правилами бухгалтерського обліку отримана компенсація середнього заробітку мобілізованих працівників, як і будь-яке інше цільове фінансування, обов’язково підлягає відображенню у складі доходів підприємства. Якщо вона не буде відображена, в описаній ситуації підприємству загрожують досить неприємні наслідки. Пояснимо детальніше.
Компенсація середнього заробітку мобілізованих працівників за своєю суттю є цільовим фінансуванням витрат, понесених підприємством.
Згідно з п. 5 П(С)БО 16 витрати мають бути відображені в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов’язань. У підприємства на дату нарахування мобілізованим працівникам середнього заробітку виникають зобов’язання з виплати їм суми такого нарахованого заробітку. Причому таке зобов’язання в підприємства виникає незалежно від того, чи буде отримана компенсація таких витрат з бюджету.
Тому на дату нарахування середнього заробітку в обліку підприємства має бути відображена заборгованість перед мобілізованими працівниками з одночасним визнанням витрат, що відображають проводкою: Дт 949 — Кт 661.
Крім того, коли цільове фінансування є компенсацією витрат, понесених підприємством, відображають дебіторську заборгованість з одночасним визнанням доходу ( п. 19 П(С)БО 15). Тому, якщо на дату визнання витрат існує впевненість в отриманні компенсації з бюджету, то підприємство, крім наведеної вище, також відображає проводки:
Дт 377 — Кт 482, Дт 482 — Кт 718.
Отримання цільового фінансування в цьому випадку буде відображено записом: Дт 311 — Кт 377.
Водночас слід зазначити, що Мінфін рекомендує не відображати дебіторську заборгованість, а дохід відображати на дату отримання цільового фінансування проводками: Дт 311 — Кт 482, Дт 482 — Кт 718 (див. лист від 24.09.2015 р. № 31-11410-08-10/29963).
Загалом, про дату відображення доходу можна сперечатися, але те, що він має бути відображений, сумнівів не викликає.
Що ж до наслідків, які чекають підприємство в разі, якщо воно не відобразить в обліку ані витрати за середнім заробітком мобілізованих працівників, ані доходи від отриманого цільового фінансування, необхідно зауважити таке.
Очевидно, що метою подібної «махінації» у цьому випадку є бажання не коригувати бухгалтерський фінансовий результат на різниці, передбачені розд. III ПКУ, при визначенні об’єкта обкладення податком на прибуток. Однак просто не відображати дохід, який відобразити необхідно, на наш погляд, не вихід. Адже при виявленні такого порушення контролюючий орган все одно донарахує невідображені доходи, що призведе до перевищення двадцятимільйонного бар’єру, а отже, й до необхідності відкоригувати об’єкт обкладення податком на прибуток на всі різниці, передбачені розд. III ПКУ. Щоправда, штрафні санкції з податку на прибуток за 2015 рік підприємству не загрожують (згідно з п. 31 підрозд. 10 розд. ХХ ПКУ). Але тим, хто понадіявся на відсутність штрафів і ризикнув не відображати доходи та витрати, слід пам’ятати, що перевищення встановленого ліміту у 2015 році є підставою для розрахунку податкових різниць у всіх подальших роках (згідно з абзацом дев’ятим п.п. 134.1.1 ПКУ). Тому, починаючи з 2016 року таким підприємствам усе одно слід здійснювати розрахунок податкових різниць, адже захисту від штрафів з 2016 року вже немає.
