Довгострокове страхування життя: «дострокова» обов’язкова різниця

Голенко Олександр, шеф-редактор
Роботодавець добровільно уклав договір довгострокового страхування життя працівника. До закінчення строку договору працівник звільняється з підприємства, у зв’язку з чим договір розривається. Які податкові наслідки для підприємства?

Перш за все зазначимо: якщо роботодавець не зобов’язаний застрахувати свого працівника (види обов’язкового страхування див. у ст. 7 Закону № 85*), то добровільне страхування його життя наразі видається нам дивацтвом. ☹ Причина проста: сьогодні (тобто після 01.01.2015 р.) така страховка не обіцяє жодних вигод ані роботодавцю, ані працівнику. Адже суми страхових платежів оподатковуються всім, чим тільки можна: ПДФО, ВЗ і ЄСВ (див. листи ДФСУ від 12.05.2016 р. № 10396/6/99-99-13-02-03-14 та від 21.03.2016 р. № 6049/6/99-99-19-02-02-15). Причому ПДФО — із застосуванням «натурального коефіцієнта» згідно з п. 164.5 ПКУ, а бази ВЗ і ЄСВ — без нього (оскільки в законодавстві немає відповідних прямих приписів для його застосування).

* Закон України «Про страхування» від 07.03.96 р. № 85/96-ВР.

Мало того, дострокове розірвання договору довгострокового страхування життя працівника призводить до певних фінансових втрат роботодавця у вигляді як мінімум додаткового податку на прибуток та ще й пені… ☹ До неї ми повернемося трохи згодом, а наразі зазначимо, що п.п. 14.1.52 ПКУ називає такі ознаки договору довгострокового страхування життя:

1) строк страховки — не менше 5 років;

2) страхова виплата — одноразова або у вигляді періодичних аннуїтетних платежів після того, як працівник або благополучно доживе до закінчення строку страховки, або з ним станеться страховий випадок (інвалідність I або II групи, чи інвалідність працівника, який не досяг 18 років, чи не дай Боже чого гірше…);

(3) відсутність страхових виплат протягом перших 5 років строку дії договору, крім певних страхових випадків;

4) роботодавець не може бути вигодонабувачем за таким договором.

Так-от, оскільки в обговорюваній ситуації договір розривається достроково, тобто до закінчення 5 років строку його дії, то підприємство-страхувальник, що є платником податку на прибуток, зобов’язане виконати неприємний припис ст. 1231 ПКУ:

на суму визнаних у бухобліку витрат на сплату страхових платежів збільшити фінрезультат до оподаткування звітного періоду, в якому договір було розірвано, з нарахуванням пені в розмірі 120 % облікової ставки НБУ, що діяла на кінець такого звітного періоду

Увага! Інші ваші нарахування у зв’язку з таким договором (податкові зобов’язання) — скажімо, з ЄСВ — не коригуються і при цьому жодні інші санкції за начебто заниження бази оподаткування через нібито завищення витрат вам не загрожують.

Це збільшення фінрезультату за своїми наслідками схоже на «збільшуючі» різниці, зазначені, зокрема, в абзаці восьмому п.п. 134.1.1 ПКУ. Але! Оскільки цей абзац звільняє малодохідників від обов’язку коригувань на різниці, зазначені в розд. ІІІ ПКУ, а злощасна ст. 1231 затесалася в розд. ІІ ПКУ, такий обов’язок поширюється на всіх платників податку на прибуток (тобто і на малодохідників теж).

Буквально декілька слів щодо «визнаних у бухобліку витрат на сплату страхових платежів». Дивіться: п. 24 П(С)БО 16 «Витрати» приписує включати до складу елемента «Відрахування на соціальні заходи», зокрема, «відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства», що цілком відповідає ситуації страхування життя працівників. Тобто до складу бухвитрат страхові платежі потрапляють залізно!

А тепер щодо застосування ст. 1231 ПКУ. На жаль, у ній не зазначено:

1) за який саме період слід нарахувати пеню попередньо сплачених страхових платежів за достроково розірваним договором та, що важливо, — не встановлено строк її сплати;

2) як відобразити в обліку отриману підприємством-страхувальником від страхової компанії при достроковому розірванні договору викупну суму (див. ч. восьму ст. 28 Закону № 85).

Щодо першої «незрозумілки» в ПКУ зачепитися нема за що. Але оскільки такі витрати фіксуються в декларації з податку на прибуток, здоровий глузд підказує за кожною сумою страхового платежу, що потрапила до витратної частини декларації за відповідний звітний податковий період, починати відлік строку нарахування пені з першого дня наступного звітного періоду і закінчувати останнім днем того звітного періоду, в якому договір було розірвано (і в декларації за який потрібно відобразити суму різниці за ст. 1231 ПКУ). До речі, саме так було прописано період нарахування пені раніше — у виключеному п.п. 156.4.2 ПКУ — а податківці поважають послідовність…

Ну, а далі — як завжди при розрахунку пені: ділите розмір у відсотках облікової ставки НБУ (станом на останній день звітного періоду розірвання договору) на 100 і на 365 і множите суму, що «карається» пенею, на результат ділення і на кількість «грішних» днів…

Стосовно другої «незрозумілки». Можливо, законодавець прибрав колишню вказівку п.п. 156.4.2 ПКУ щодо невключення викупної суми до (колишніх) валових доходів, поклавшись на те, що в бухгалтерському обліку все якось «розсмокчеться», але…

Згідно з канонами бухобліку отримана підприємством викупна сума відповідає критеріям визнання доходу і за датою розірвання договору підлягає відображенню за Кт 719

І що ж виходить? На суму раніше сплачених страхових платежів підприємство зобов’язане:

(1) збільшити фінансовий результат до оподаткування як на «різницю» (що компенсуватиме колишнє збільшення витрат, тобто виведе арифметику за конкретним договором у нуль) і плюс

(2) збільшити доходи на частину цієї суми, отриману від страховика як викупну суму, та ще

(3) нарахувати та сплатити пеню!

Оце вже: «підрахували — просльозилися»…

Що стосується відображення обговорюваної різниці зі ст. 1231 ПКУ в декларації з податку на прибуток (форму затверджено наказом Мінфіну від 20.10.2015 р. № 897), тут усе очевидно: у додатку РІ є розділ 4 «Інші різниці» під заголовком «Різниці, передбачені розділом II Податкового кодексу України», а в ньому — рядок з кодом 4.1.8.

І остання заморочка. У декларації з податку на прибуток немає окремого рядка для відображення відповідної суми пені, а у ст. 1231 ПКУ щодо збільшення фінрезультату написано досить розмито: «з нарахуванням пені». Зате в зазначеному рядку 4.1.8 додатка РІ написано чітко та виразно: «Сума сплачених платежів, внесків, премій за договором довгострокового страхування життя…». А про суму пені — ані пари з вуст!

Тому, вписавши в цей рядок додатка РІ до декларації тільки загальну суму сплачених раніше страхових платежів за достроково розірваним договором довгострокового страхування життя працівника, ви нічого не порушите. Хоча і залишите податківцям можливість під час податкової перевірки розрахувати цю так звану пеню самостійно та донарахувати її суму за актом — адже все одно діє старий бухгалтерський постулат: пеня на пеню не нараховується!..

Проте, якщо ви таки твердо вирішили, що пеня ця включається до доходу, ніхто не завадить вам показати її у тому самому рядку 4.1.8 і при цьому на підставі п. 46.4 ПКУ надати разом з декларацією доповнення із поясненням таких дій (а може, й з розрахунком).

App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Ми приймаємо
ic-privat ic-visa ic-visa

Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.

Дякуємо, що читаєте нас Увійдіть і читайте далі