(066) 87-010-10
Переводимо бухгалтерів в ОНЛАЙН!
Перейти до номеру
  • № 46
  • № 45
  • № 44
  • № 43
  • № 42
  • № 41
  • № 40
? За допомогою цієї функції ви зможете швидко перейти до номеру, що вас цікавить
У цьому номері :
 
  • У обране
  • Друк
  • Шрифт
  • Колір фону
  • Коментарі 0
  • В розробці
8/17
Податки та бухгалтерський облік
Податки та бухгалтерський облік
Червень , 2016/№ 47

Реклама та маркетинг «для дядечка» (нові фантазії фіскалів)

Торгове підприємство реалізує товари українських та іноземних виробників, регулярно у різний спосіб рекламуючи ці товари. Суми витрат на рекламу досить значні. Податківці заявили, що така реклама фактично є рекламою третіх осіб — виробників товарів. І попередили: коли перевірятимуть, то обкладуть усю суму таких рекламних витрат ПДВ як послуги, надані безоплатно виробникам цих товарів. А ще нарахують ПДВ у сумі, віднесеній до податкового кредиту за такими послугами. Керівництво підприємства шоковане… Наскільки це законно? І які є проти цього аргументи? Читайте у статті, що пропонується.

На жаль, подібне вже траплялося на практиці. Щоправда, раніше фіскали робили замах не лише на ПДВ, а ще й на витрати з податку на прибуток. Проте переведення цього податку на бухоблікові рейки позбавило їх такої можливості…

На щастя, досі такі фіскальні «викрутаси» не набули масового характеру. Сподіваємося, що й не набудуть. Але щоб цього точно не сталося, платники, втрапивши в схожі ситуації, мають бути готові грамотно відшити податківців, щоб тим надалі не кортіло. Питання тільки — як? Шукаймо відповідь разом.

Суть претензій

Як нам відомо, фіскали зазвичай інкримінують платникам у подібних ситуаціях безкоштовні рекламу та/або маркетинг на користь третіх осіб.

Судячи з усього, цю ідею податківцям навіяли схеми роботи деяких торгових мереж/супермаркетів, що деруть гроші з оптових торговців (у тому числі дистриб’юторів) та виробників за «розробку бренду» — рекламу й маркетинг (у тому числі мерчандайзинг) товарів відповідних брендів/марок. Які, до речі, ці ж мережі/супермаркети і реалізують. Причому, частенько купуючи такі товари зовсім не у виробників чи дистриб’юторів…

Податківці, мабуть, просто «приставили» цей «супермаркетний шаблон» до звичайних торговців і звичайних схем продажів. І, вивернувши усе навиворіт, породили це фіскальне «ноу-хау» і

почали «шити» торговцям послуги «з розробки (чужих) брендів», нібито безоплатно надані хазяям цих брендів…

Декому на практиці це вже неабияк попсувало життя ☹.

Загалом, ситуація навмисно не придумаєш. Купуєш товар, щоб швидше його продати, вкладаєш кошти в рекламу і маркетинг, а тут з’являються «ці» і заявляють, що, мовляв, ти безоплатно рекламуєш фірму-виробника або власника товарного знака… Добре хоча б те, що поки подібні випадки — рідкість.

Тепер про таку незаконну практику трохи детальніше, з нюансами фіскальних претензій, причому — стосовно не лише реклами, а й маркетингу.

«Безкоштовна» реклама (маркетинг). Якщо йдеться про українські товари, то «дістають» платників-торговців частіше на предмет нібито безкоштовної реклами цих виробників таких товарів (власників торгових марок). Але під приціл потрапляють також і маркетингові договори, пов’язані з просуванням українських товарів.

Ось стандартна схема «роботи» фіскалів. Під час перевірки потенційної жертви податківці спершу «перелопачують» усі договори/рахунки, потім, відібравши з них ті, в яких фігурує реклама (маркетинг) товарів конкретних торгових марок, або просто самих торгових марок, донараховують ПДВ на всю (!?) вартість рекламних (маркетингових) послуг. Нерідко ще й «ліквідовують» платникові податковий кредит (ПК) за такими послугами, нараховуючи «компенсаційні» ПЗ за п. 198.5 ПКУ. Останнє робиться під тим соусом, що рекламні/маркетингові послуги, мовляв, є об’єктом безоплатної передачі, а отже, не використовуються платником у власній госпдіяльності.

«Безкоштовний» маркетинг за імпортом. Схожі ситуації виникали на практиці у оптових перепродавців щодо товарів іноземних торгових брендів, що реалізуються (у тому числі й тих, що виробляються в Україні). Щодо таких товарів («імені нерезидентів» ☺) об’єктом фіскальних причіпок, як правило, є маркетингові послуги, які надають різні особи (включаючи і торгові мережі/супермаркети).

Чому такі дії фіскалів не зачіпають реклами товарів «нерез-брендів», а спрямовані лише на маркетингові послуги?

Тут усе дуже просто — згідно з п.п. «б» п. 186.3 ПКУ місцем постачання рекламних послуг вважатиметься місце реєстрації нерезидента. Тобто об’єкта обкладення ПДВ не буде. У той же час, коли фіскали ведуть мову про безкоштовний маркетинг, а не про рекламу, то для обкладення таких «віртуальних» послуг ПДВ вони притягають сюди п. 186.4 ПКУ. А він робить місцем постачання маркетингових послуг Україну.

Щоправда, частенько фіскали не гребують рекламу імпортних товарів називати маркетинговими послугами, стверджуючи, що тут це одне й те саме.

Проте, такі заяви зазвичай просто є фіскальною маніпуляцією. Якщо із цього приводу виникне з ними спір, пам’ятайте, що термін «маркетинг» для податкових цілей визначено в п.п. 14.1.108 ПКУ. Спеціального визначення терміна «реклама» ПКУ не містить, але з урахуванням п. 5.3 ПКУ для цих цілей цілком доречно використовувати визначення реклами, наведене в ст. 1 Закону про рекламу*. Виходячи з цих визначень можна довести фіскалам (чи суддям), що реклама і маркетинг хоча й можуть подекуди одне на одного «накладатися», але в основному — речі зовсім різні. А тому, мовляв, нічого рівняти усе під одну мірку.

* Закон України «Про рекламу» від 03.07.96 р. № 270/96-ВР.

У той же час, враховуючи такий ПДВшно-небезпечний момент, слідкуйте за змістом ваших «імпорто-рекламних» договорів, щоб з них неможливо було «виліпити» маркетинг «для дядечка».

Щодо правомірності претензій податківців

Спробуймо проаналізувати, на чому ж ґрунтується такий підхід податківців?

По-перше, підмогою для нього є визначення безоплатно наданих робіт (послуг) з п.п. «б» п.п. 14.1.13 ПКУ. Там вони визначені як роботи (послуги), що виконуються (що надаються) без висування вимоги щодо компенсації їх вартості.

По-друге, зрозуміло, він базується на обкладенні ПДВ операцій безоплатного постачання послуг ( п.п. «в» п.п. 14.1.185, пп. 183.1 і 188.1 ПКУ).

Визначення безоплатно наданих товарів/послуг, прямо скажемо — «не дуже...». Проте, навіть з формального боку в наших ситуаціях усе виглядає чисто.

Адже рекламодавцем/замовником маркетингових послуг і де-юре і де-факто є торговець — продавець товарів. Виробник/власник бренду цих товарів їх продавцеві жодних реклами/маркетингу не замовляв

Більш того, у деяких випадках ці суб’єкти (продавець товарів та їх виробник/власник бренду) один з одним взагалі не мають/не мали жодних прямих відносин. Виходить, один віддав тому, не знаю кому, в другій отримав те, не знаю що?

Зауважимо, що ст. 1 Закону про рекламу під рекламними послугами розуміє надання послуг замовникові з поширення інформації про особу чи товар у будь-якій формі та в будь-який спосіб, призначеної сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару. Визначення маркетингу теж говорить про те, що маркетингові послуги, в першу чергу, покликані забезпечити функціонування платника податку — торговця. Тобто, в наших ситуаціях основним споживачем рекламних/маркетингових послуг буде їх замовник (торговець), якщо інше не випливає з документів. Адже згадана реклама і маркетинг здійснюються з головною метою — найбільш швидкої та вигідної реалізації рекламованих товарів саме торговцем, а не виробником товарів/власником бренду. Останній, повторимося, ані реклами (товарів і своєї торгової марки), ані маркетингових послуг у таких ситуаціях торговцю не замовляв.

Факт надання («віртуального»?) таких послуг, на нашу думку, тут довести неможливо. Теоретично, звісно, можна стверджувати, що у вигляді «побічного ефекту» від наданих рекламних/маркетингових послуг торговцю деяку вигоду отримає і виробник/власник бренду товарів. Але аналогічну вигоду він регулярно отримує також і від того, що хтось прилюдно їсть/п’є/всіляко використовує товари з його торговою маркою. То чом би йому з усього цього ще не відбивати позареалізаційні доходи? До речі, ось вам ще одне «ноу-хау» для фіскалів. ☺

Але навіть якщо зайняти таку фіскальну позицію, то тут є проблема як оцінити цей побічний «рекламний» ефект, який нібито отримує виробник/власник бренду? Втім, фіскали цим навіть не заморочуються — вони намагаються обкласти ПДВ усю вартість таких послуг, та ще й «ліквідувати» за ними ПК у торговця…

Ми ж (на відміну від фіскалів) взагалі не схильні доводити ситуацію до абсурду і вважаємо, що навіть у тому разі, коли у торговця була дистриб’юторська угода з виробником/власником бренду, торговця все одно не можна звинувачувати в наданні останньому безоплатних рекламних та маркетингових послуг. Причому навіть у тих випадках, коли рекламується просто торгова марка виробника, а не конкретний його товар. Адже навіть у разі реклами торгової марки товарів, що реалізуються, продавець, у першу чергу, діє у власних госпінтересах. Мета яких — розширити коло своїх покупців і підвищити прибуток від своєї діяльності, яка полягає, у тому числі, у вигідному продажу товарів виробника.

І норми «базового» п. 188.1 ПКУ якихось аргументів фіскалам не додають. Для його застосування має бути факт безоплатного надання послуг, а у цьому випадку надання «ефемерне».

Що робити?

Як же поводитися платникам у разі таких претензій від фіскалів і як підстрахуватися, щоб їх не було взагалі?

Якщо ви — обережний платник, можливо, варто вжити превентивних заходів. Тобто бути акуратнішим з рекламою — з поправкою на можливу небезпеку.

Намагайтеся особливо не випинати в рекламі торгову марку/виробника, висуваючи на перше місце своє підприємство і роблячи наголос на самих товарах

Аж занадто обережні можуть убезпечити себе тим, що в текстах реклами взагалі не згадувати виробників, власників торгової марки, самі торгові марки/знаки і тому подібні «ідентифікаційні» речі. Наприклад, замість — «купуйте продукцію заводу «Промелектро» дайте рекламу: «купуйте краще насосне обладнання від провідного вітчизняного виробника».

З маркетинговими договорами усе трохи складніше, але в них теж наголошуйте не на «брендові», а на самих товарах і на «собі улюбленому».

Крім того, не зайвим буде в текстах договорів на рекламні та маркетингові послуги пропедалювати «власне споживання» цих послуг фразами про те, що, мовляв, «усі рекламні (маркетингові) послуги замовник придбаває виключно з метою використання у власній господарській діяльності для збільшення обсягів своїх продажів і розміру отримуваного від них прибутку».

Якщо ваше підприємство є дистриб’ютором з продажу товарів якоїсь компанії, то зовсім не зашкодить, щоб ця компанія надала вам певні права на збут своїх товарів, а також на використання комерційного найменування компанії та торгової марки (товарного знака) і обов’язково — право на використання їх у діловій документації, рекламі та маркетингу.

Принаймні, якщо раптом справа таки дійде до суду, ці речі можуть зіграти певну (якщо не вирішальну) роль у спорі з податківцями щодо подібної ситуації.

Ось ми й підійшли до судової практики. На щастя, її мало, як і самих описаних вище претензій податківців. Нині нам відомо тільки про один факт судової тяганини з фіскалами на цю тему. Зате рішення суду було цілком на користь платника і воно вже набуло законної сили! Ми маємо на увазі постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21.03.2016 р. у справі № 820/309/16*. Причому, апеляційну скаргу фіскалів суд завернув — через несплату судового збору, який становив добрячу суму. Тобто абсурдність подібних претензій фіскалів уже підтверджена судом, який свої висновки будував на документах і фактах, а не на вигаданих «віртуальних» безоплатних послугах.

* www.reyestr.court.gov.ua/Review/ 57036875.

Суд зауважив, що згідно з поданими документами маркетингові та рекламні послуги, які надавалися контрагентами підприємству (позивачу), стосувалися товару, реалізація якого є господарською діяльністю цього підприємства замовника послуг. Тому ці послуги мають безпосереднє відношення до господарської діяльності підприємства, оскільки кінцевою метою їх надання є збільшення обсягу продажів товару. Суд також зазначив, що факт надання послуг саме підприємству підтверджується актами та іншими фінансовими документами. Крім того, суд підкреслив: з дистриб’юторської угоди не випливає, що замовником реклами/маркетингу товарів є компанія — власник бренду. Загалом, Феміда не пішла на поводі у податківців, а аргументовано підтримала платника.

У зв’язку з чим хочемо порадити — якщо фіскали все-таки заявляться на ваше підприємство з перевіркою, щоб здійснити свої погрози, то апелюйте до згаданого судового рішення. Цей прецедент якщо і не відвадить перевіряльників назовсім, то напевно трохи зіб’є з них пиху.

Але все таки дуже сподіваємося, що подібні фокуси на практиці не приживуться і таки зникнуть назавжди…

висновки

  • На практиці іноді фіскали намагаються незаконно інкримінувати торговим підприємствам безоплатне надання послуг «з розкручування брендів» виробників товарів, що реалізуються цими торговцями. У деяких випадках щодо таких «віртуальних» послуг вони навіть намагаються донарахувати ПДВ.
  • У разі таких претензій слід наполягати, що реклама та маркетинг здійснюються з метою найбільш швидкої та вигідної реалізації рекламованих товарів саме торговцем, а не виробником товарів (власником бренду). Останній ані реклами, ані маркетингових послуг за таких ситуацій торговцеві не замовляв.
  • У судовому розгляді з цього приводу суд визнав незаконними донарахування фіскалів під таким надуманим приводом, що дає надію сподіватися на викорінення подібної практики.
маркетинг, реклама додати теги змінити теги
Додайте свої теги до статті
Розділіть мітки комами. Наприклад: бухгалтерія, форма, відсотки, ПДВ, квартальний звіт. Максимальна кількість 10.
або Закрити
Ваша оцінка врахована! Оцініть статтю :
  • Добре
  • Нормально
  • Погано
Поділитися:
Коментарі до статті