Єдиний податок. 1. Хто може бути єдиноподатником (ч. 2)

1.3. Платники єдиного податку групи 4

З 01.01.2015 р. на зміну фіксованому сільськогосподарському податку (далі — ФСП) прийшов єдиний податок групи 4. У чому подібність і відмінність цих двох порядків оподаткування, детально висвітлено в статті «Cільгосп-ЄП — у 21 раз більше ФСП!» (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2015, № 6, с. 20). Уже тоді ми відзначали, що єдиний податок групи 4 великою мірою є «перелицьованим» ФСП. Про «правонаступництво» свідчать сільгоспгалузева спрямованість, критерій так званої сільгоспчастки, об’єкт і база оподаткування та низка інших визначальних та обмежувальних умов. За такого «споріднення» єдиний податок групи 4 на практиці доречно та виправдано називають сільськогосподарським єдиним податком (далі — сільгоспЄП).

Проте, як кажуть: все тече, все змінюється. Згідно із Законом № 909 (який набрав чинності з 1 січня 2016 року), до ПКУ в черговий раз унесено масштабні та принципові зміни, у тому числі щодо порядку справляння сільгоспЄП. Отже, розглянемо чинні на сьогодні відповідні норми ПКУ, роблячи акценти на привнесених новаціях.

Не важко помітити, що група 4 єдиного податку серед інших трьох єдиноподаткових груп стоїть особняком. І це не дивно. На відміну від оподаткування інших груп, механізм нарахування сільгоспЄП залежить не від результатів господарської діяльності, а від площі сільськогосподарських угідь та/або земель водного фонду, що використовуються (детальніше про це див. на с. 87).

Система оподаткування шляхом сплати сільгоспЄП не втрачає своєї привабливості навіть в умовах різкого підвищення ставок податку в 2015 — 2016 роках. Адже їй притаманні простий та зрозумілий механізм розрахунку податку, нескладна форма декларації, яка зазвичай подається лише один раз на рік, урахування специфіки сільгоспвиробництва при внесенні платежів та інші позитивні моменти. Як свідчить практика, її прихильниками є переважна більшість аграріїв.

Але є й зворотна сторона медалі. Неврахування кінцевих результатів діяльності сільгосппідприємства може обернутись неприємними наслідками:

податок повинен сплачуватися як при прибутковій діяльності, так і при збитковій

І тільки якщо збитковість підприємства обумовлена втратою врожаю у зв’язку з виникненням форс-мажорних обставин, належна до сплати сума сільгоспЄП може бути визнана безнадійним* податковим боргом ( п.п. 291.5¹.3 ПКУ).

* Нагадаємо: згідно з п. 101.1 ПКУ безнадійний податковий борг (у тому числі пеня та штрафні санкції, нараховані на такий податковий борг) підлягає списанню.

Які ж суб’єкти господарювання мають право стати платниками єдиного податку групи 4? Зараз дізнаєтесь.

Хто може бути платником сільгоспЄП

Як зазначено у п.п. 4 п. 291.4 ПКУ, група 4 платників єдиного податку — це сільськогосподарські товаровиробники, у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 %.

З побудови наведеної норми, а вірніше — з її відокремленого трактування, може виникнути думка щодо обов’язковості застосування сільгоспЄП сільгосппідприємствами, які відповідають зазначеним критеріям. Проте це не так.

Пунктом 291.3 ПКУ встановлено, що юридична особа чи фізична особа — підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо вона відповідає вимогам, встановленим гл. 1 розд. XIV ПКУ. Іншими словами, вибір спрощеної системи оподаткування має бути добровільним.

Таким чином, з сумісного застосування наведених вище норм доходимо висновку, що оподаткування за сільгоспЄП для сільгосптоваровиробників не є обов’язковим. Вони мають право вибору — працювати на загальній або на спрощеній системі оподаткування.

Висвітлення кола платників сільгоспЄП неможливе без розуміння деяких термінів. Насамперед з’ясуємо, хто такі сільгосптоваровиробники.

Сільськогосподарський товаровиробник — юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання ( п.п. 14.1.235 ПКУ).

Наведене визначення терміна «сільгосптоваровиробник» використовується безпосередньо для цілей гл. 1 розд. XIV цього Кодексу, тобто для порядку справляння та обліку саме єдиного податку групи 4.

Зверніть увагу: під сільгосптоваровиробниками розуміють лише юридичних осіб. Отже, тільки сільськогосподарські підприємства можуть бути платниками сільгоспЄП.

Фізичні особи — підприємці статус єдиноподатника групи 4 отримати не можуть

Поки що не станемо зупинятись на питанні частки сільськогосподарського товаровиробництва, розмір якої має вирішальне значення в порядку набуття та підтвердження статусу платника сільгоспЄП. Воно заслуговує на окреме детальне висвітлення, і до нього ми обов’язково повернемось (див. с. 18).

Наразі продовжимо розгляд поняття сільгосптоваровиробника, адже в ньому, у свою чергу, присутні терміни та формулювання, щодо яких теж доречно внести цілковиту ясність.

Сільгосппродукція/товари: важливі акценти

Згідно з п.п. 14.1.234 ПКУ сільськогосподарська продукція (сільськогосподарські товари) — це продукція/товари, що підпадають під визначення груп 1 — 24 УКТ ЗЕД, якщо при цьому такі товари (продукція) вирощуються, відгодовуються, виловлюються, збираються, виготовляються, виробляються, переробляються безпосередньо виробником цих товарів (продукції), а також продукти обробки та переробки цих товарів (продукції), якщо вони були придбані або вироблені на власних чи орендованих потужностях (площах) для продажу, переробки або внутрішньогосподарського споживання.

Це поняття сільгосппродукції/товарів також прямого призначення — для цілей гл. 1 розд. XIV ПКУ.

При цьому вкрай необхідно звернути увагу на власновиробниче джерело (спосіб) надходження сільгосппродукції. Така умова отримання сільгосппродукції є однією з визначальних умов для можливості включення підприємства до складу єдиноподатників групи 4. Важливо! Продукція/товари визнають сільськогосподарськими лише за умови їх вирощування, відгодівлі, виловлювання, збирання, виготовлення, вироблення, перероблення безпосередньо виробником.

Придбана зі сторони продукція землеробства, тваринництва, птахівництва чи рибництва (від посередників чи навіть від інших сільгосптоваровиробників) у цьому разі сільськогосподарською не визнається. Щоправда, у цьому загальному правилі є виняток, який стосується підприємств з племінної справи у тваринництві (але про цей нюанс трохи пізніше).

Водночас зазначимо, що безпосередність виробництва не слід тлумачити занадто вузько. Як випливає з п.п. 14.1.235 ПКУ, перероблення сільгосппродукції можливе не лише на власних чи орендованих потужностях, а й на давальницьких умовах.

Головне, щоб продукти обробки та переробки були із власновиробленої сировини

При цьому ПКУ не містить обмежень щодо залучення сільгосптоваровиробниками техніки та працівників сторонніх організацій для виконання певних сільськогосподарських робіт. Такий спосіб виконання робіт не позбавляє сільгосппідприємство права бути платником єдиного податку групи 4, якщо ним витримано всі вимоги, необхідні для набуття і підтвердження цього статусу.

До речі, якщо згадати минулі часи ФСП, то лояльну позицію в цьому питанні займали і податківці. І хоча за умов запровадженого з 2015 року сільгоспЄП роз’яснення контролерів аналогічного плану ще не з’являлись, не полишаємо надію, що їх позиція буде послідовною.

Нюанс щодо племресурсів тваринництва

А тепер в контексті питання власновиробленої продукції повертаємось, як і обіцяли, до підприємств з племінної справи у тваринництві. Отже, крокуємо до п.п. 291.4.2 ПКУ, яким встановлено наступне. У селекційних центрах, на підприємствах (в об’єднаннях) з племінної справи у тваринництві до продукції власного виробництва сільськогосподарського товаровиробника також належать племінні (генетичні) ресурси, придбані в інших селекційних центрах, на підприємствах (в об’єднаннях) із племінної справи у тваринництві та реалізовані вітчизняним підприємствам для осіменіння маточного поголів’я тварин.

Визначення термінів, що згадуються в п.п. 291.4.2 ПКУ, знаходимо в ст. 1 Закону № 3691.

Племінна справа — система зоотехнічних, селекційних та організаційно-господарських заходів, спрямованих на поліпшення племінних і продуктивних якостей тварин.

Під племінними (генетичними) ресурсами розуміють тварин, сперму, ембріони, яйцеклітини, які мають племінну (генетичну) цінність. У свою чергу, племінна (генетична) цінність — це цінність племінних тварин згідно з даними їх фактично визначеного або передбаченого впливу на якість потомків.

Суб’єктами племінної справи у тваринництві є (ст. 5 Закону № 3691):

— власники племінних (генетичних) ресурсів;

— підприємства, установи та організації незалежно від форми власності та фізичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності, які беруть участь у виробництві, збереженні, використанні, створенні, визначенні племінної цінності племінних (генетичних) ресурсів, торгівлі племінними (генетичними) ресурсами та надають послуги, пов’язані з племінною справою у тваринництві;

— власники неплемінних тварин — споживачі племінних (генетичних) ресурсів та замовники послуг з племінної справи у тваринництві.

Отже, придбані на стороні племгенресурси можна відносити до продукції власного виробництва лише у разі відповідності таким умовам:

1) постачальник має бути одного статусу з покупцем, тобто належати до кола центрів, підприємств, об’єднань із племінної справи у тваринництві;

2) реалізація таких племгенресурсів має бути цільовою, а саме вітчизняним підприємствам для осіменіння маточного поголів’я тварин.

Звідси висновок:

покупні племгенресурси можна віднести до продукції власного виробництва лише за операціями купівлі-продажу з контрагентами — юридичними особами

На придбання у інших контрагентів, зокрема, у фізичних осіб — підприємців, які також можуть бути суб’єктами племінної справи, норми п.п. 291.4.2 ПКУ не поширюються.

Рибогосподарська діяльність

Як уже було відзначено раніше (див. с. 15), під поняття сільгосптоваровиробника підпадають також юридичні особи, які займаються розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її реалізацією.

Отже, йдеться про підприємства, які займаються рибництвом (штучним розведенням і відтворенням риби) та рибальством (добуванням (виловом) риби). До речі, поняття наведених термінів надано у ст. 1 ВКУ та ст. 25 Закону № 2894 відповідно.

Для здійснення такого виду діяльності підприємство повинно мати власні чи орендовані відповідні потужності. Простіше кажучи, водні площі, під якими розуміють лише внутрішні водойми: озера, ставки та водосховища.

Забігаючи наперед, також зазначимо, що доходи, отримані від реалізації виловленої продукції рибництва, в розрахунку частки сільгосптоваровиробництва враховуються спільно з доходами, отриманими від реалізації продукції рослинництва, тваринництва та птахівництва.

Хто не може бути платником сільгоспЄП

Як ми вже казали раніше, не можуть сплачувати сільгоспЄП фізичні особи — підприємці. Більше того, не кожне сільськогосподарське підприємство, що відповідає критеріям, зазначеним у п.п. 4 п. 291.4 ПКУ, може отримати статус єдиноподатника групи 4.

Перелік обмежень визначено п. 291.5¹ ПКУ

За наявності хоча б однієї з наведених далі умов шляху до сільгоспЄП немає.

1. 50 % доходу, отриманого від продажу сільгосппродукції власного виробництва та продуктів її переробки, становить дохід від реалізації декоративних рослин, диких тварин і птахів, хутряних виробів і хутра. Винятки передбачено щодо зрізаних квітів (вирощених на угіддях, які належать сільгосптоваровиробнику на праві власності або надані йому в користування) і продуктів їх переробки та хутрової сировини ( п.п. 291.5¹.1 ПКУ).

2. Здійснення діяльності з виробництва підакцизних товарів. Виняток — виноматеріали виноградні (коди згідно з УКТ ЗЕД 2204 29 — 2204 30), вироблені на підприємствах первинного виноробства для підприємств вторинного виноробства, які використовують такі виноматеріали для виробництва готової продукції ( п.п. 291.5¹.2 ПКУ). Детальніше про такі підприємства скажемо при розгляді питання розрахунку частки сільгосптоваровиробництва.

3. Наявність станом на 1 січня базового (звітного) року податкового боргу*. Виняток зроблено для безнадійного податкового боргу, який виник внаслідок дії обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) ( п.п. 291.5¹.3 ПКУ).

* Визначення терміна «податковий борг» наведено в підрозділі 1.1 цього спецвипуску на с. 4.

Зауважте:

у п.п. 291.5¹.3 ПКУ йдеться про податковий борг саме на 1 січня

А отже, якщо він виник після 1 січня та наявний (не сплачений) на момент подання декларації (до 20 лютого поточного року), це не може вважатися перешкодою для обрання або підтвердження статусу платника сільгоспЄП.

Водночас ще раз звернемо увагу, що такий різновид податкового боргу, як безнадійний з форс-мажорною передісторією виникнення (внаслідок дії обставин непереборної сили), не позбавляє сільгосппідприємство права стати єдиноподатником групи 4.

Таким чином, крім обов’язкових умов щодо наявності у суб’єкта господарювання:

— статусу сільгосптоваровиробника;

— власних чи орендованих потужностей — сільгоспугідь та/або земель водного фонду;

— відповідності 75-відсотковому критерію частки сільгосптоваровиробництва,

п. 291.5¹ ПКУ містить додаткові вимоги, необхідні для набуття статусу платника сільгоспЄП.

Реорганізовані та новостворені сільгосппідприємства у цьому питанні в основному керуються загальними правилами. А про нюанси, пов’язані з визначенням ними критерію частки сільгосптоваровиробництва, поговоримо пізніше.

Форс-мажорні обставини

Те, що результати сільгоспдіяльності великою мірою залежать від примх матінки-природи — аксіома, що не потребує доказів. Це — об’єктивна реальність. Виникнення для аграріїв форс-мажорних обставин з незалежних від них причин, на жаль, не рідкість.

Як уже зазначено вище, безнадійний податковий борг, пов’язаний із виникненням форс-мажорних обставин, не є перешкодою для застосування сільгоспЄП.

Крім того, форс-мажорні обставини враховують і в вимогах дотримання єдиноподатниками четвертої групи 75-відсоткового критерію частки сільгосптоваровиробництва.

У цьому контексті звертаємо увагу на п.п. 298.8.4 ПКУ. У ньому сказано: у разі коли у податковому (звітному) році частка сільгосптоваровиробництва становить менш як 75 %, підприємство сплачує податки у наступному році на загальних підставах (тобто переходить на загальну систему оподаткування).

Проте якщо цього мінімального рівня частки не досягнуто у зв’язку з виникненням обставин непереборної сили у попередньому податковому (звітному) році, то до платника податку в наступному податковому (звітному) році зазначена вимога не застосовується. Таким чином, підприємство зможе залишитися єдиноподатником групи 4.

Для підтвердження статусу платника сільгоспЄП у цьому випадку необхідно подати декларацію разом із рішенням обласних рад про наявність обставин непереборної сили та переліком суб’єктів господарювання, що постраждали внаслідок таких обставин.

Розрахунок 75-відсоткового критерію сільгоспчастки

Безперечно, частка сільгосптоваровиробництва (умовимось надалі називати її також і скорочено, як зазвичай на практиці, — сільгоспчастка,), а точніше її 75-відсотковий розмір, слугує сільгосппідприємству за своєрідну перепустку до кола платників сільгоспЄП. Зважаючи на роль цього показника, детально розглянемо норми ПКУ, що стосуються його розрахунку. Причому акцентуємо: поняття сільгоспчастки для цілей спецрежимних сільгоспПДВ та сільгоспЄП — не тотожні! Для цих податків її визначають за різними методологічними принципами. У цьому спецвипуску не будемо зупинятися на сільгоспПДВ. Натомість зосередимося на визначенні сільгоспчастки для цілей отримання статусу єдиноподатника групи 4.

Частка сільськогосподарського товаровиробництва — це питома вага доходу сільгосптоваровиробника, отриманого від реалізації сільгосппродукції власного виробництва та продуктів її переробки, у загальній сумі його доходу, що враховується під час визначення права такого товаровиробника на реєстрацію як платника податку ( п.п. 14.1.262 ПКУ).

Це поняття прямого призначення, — для цілей гл. 1 розд. XIV цього Кодексу, а отже, для порядку оподаткування сільгоспЄП. При цьому звертаємо увагу:

п.п. 4 п. 291.4 ПКУ установлена мінімальна величина сільгоспчастки

Вона може дорівнювати або перевищувати 75 %, але не може бути меншою такого рівня. Інакше можливі наслідки, передбачені згадуваним вище п.п. 298.8.4 ПКУ.

Розмір сільгоспчастки за попередній податковий (звітний) рік* визначається за формою Розрахунку частки сільськогосподарського товаровиробництва (далі — Розрахунок), затвердженою наказом № 772 (ср. ). Водночас пам’ятайте: після затвердження цієї форми (у 2011 році), вона двічі оновлювалась. Останні зміни та доповнення внесено наказом Мінагрополітики від 02.12.2015 р. № 461.

* Для новоутворених сільськогосподарських товаровиробників попередній податковий (звітний) рік — це період з дня державної реєстрації до 31 грудня того ж року ( абзац другий п. 294.2 ПКУ).

Зверніть увагу: Розрахунок є невід’ємною частиною податкової декларації четвертогрупника (див. примітку 11 до декларації). Його подають контролюючим органам як за своїм місцезнаходженням, так і за місцем розташування земельних ділянок. Детальніше про склад звітності див. у розділі 5.2 на с. 92.

На відміну від часів ФСП, в умовах чинного сільгоспЄП методичних рекомендацій щодо складання Розрахунку не видано. Утім, це не повинно вас засмучувати. Форма Розрахунку доволі проста та зрозуміла, до того ж містить пояснення щодо джерела інформації для визначення показників за кожним рядком. При складанні Розрахунку сільгосптоваровиробники керуються даними бухгалтерського обліку.

Склад доходів сільгосптоваровиробника, отриманих від реалізації сільгосппродукції власного виробництва та продуктів її переробки (на практиці їх зазвичай називають сільгоспдоходами), регламентовано п.п. 298.8.3 ПКУ.

До них належать доходи, отримані від реалізації продукції:

— рослинництва, що вироблена (вирощена) на угіддях, які належать сільгосптоваровиробнику на праві власності або надані йому в користування, а також продукції рибництва, виловленої (зібраної), розведеної, вирощеної у внутрішніх водоймах (озерах, ставках і водосховищах), та продуктів її переробки на власних підприємствах або орендованих виробничих потужностях;

— рослинництва на закритому ґрунті та продуктів її переробки на власних підприємствах або орендованих виробничих потужностях;

— тваринництва і птахівництва та продуктів її переробки на власних підприємствах або орендованих виробничих потужностях.

До складу сільгоспдоходів включають також доходи від продажу сільгосппродукції, що вироблена із сировини власного виробництва на давальницьких умовах, незалежно від територіального розміщення переробного підприємства.

До таких доходів не належать доходи від реалізації підакцизних товарів, за винятком виноматеріалів виноградних (коди згідно з УКТ ЗЕД 2204 29 — 2204 30), вироблених на підприємствах первинного виноробства для підприємств вторинного виноробства, які використовують такі виноматеріали для виробництва готової продукції.

Доходи від надання послуг до складу сільгоспдоходів за загальним правилом не включають

Виняток передбачено для сільгосппідприємств-новачків, точніше, — лише реорганізованих новачків та певних супутніх послуг. Більш детально про види таких послуг поговоримо далі при висвітленні порядку заповнення рядків Розрахунку.

Пам’ятаючи народну приказку «Краще раз побачити, ніж сто разів почути», на умовному прикладі наведемо фрагмент форми із заповненою табличною (розрахунковою) частиною. Звертаємо увагу, що Розрахунок складається у гривнях з копійками.

РОЗРАХУНОК

частки сільськогосподарського товаровиробництва за 20_15_ рік

(гривень (з двома десятковими знаками))

Як бачимо, в самій формі Розрахунку зазначено шлях до джерел інформації для визначення показників. Утім, вважаємо за необхідне прояснити окремі принципові моменти.

У рядку 1 зазначають загальну суму доходу, отриманого від реалізації сільгосппродукції власного виробництва, продуктів її переробки та від надання супутніх послуг. Пам’ятайте: кредитові обороти субрахунків, які використовують для визначення показників за рядками 1.1 — 1.8 (з узагальненням їх у рядку 1), приймаються в розрахунок без ПДВ.

Щодо заповнення рядка 1.1 звернемо увагу на кілька моментів.

У цьому рядку відображають доходи від реалізації продукції рослинництва власного вирощування на відкритому та закритому ґрунті.

Дохід, отриманий від реалізації врожаю, який зібрано на угіддях, що не належать сільгосппідприємству на праві власності або праві користування (наприклад, придбано посіви як незавершене виробництво з метою збирання врожаю та його реалізації), не включають до складу сільгоспдоходу. Тобто такий дохід не вважають отриманим від реалізації сільгосппродукції власного виробництва і в рядку 1.1 Розрахунку не відображають.

До сільгоспдоходу також не включається дохід від реалізації сільгосппродукції, що вироблена (вирощена) на земельних ділянках, щодо яких договори оренди не укладені або укладені, але не зареєстровані у встановленому порядку

Тепер про визначення показника за рядком 1.2. Доходи, отримані від реалізації продукції тваринництва і птахівництва, закупленої зі сторони, не вважаються сільгоспдоходами.

До того ж податківці, так би мовити, «косо» дивляться і на випадки відгодівлі підприємством великої рогатої худоби (ВРХ), птиці та свиней, якщо необхідна для відгодівлі сільгосппродукція (молодняк) не вирощена самостійно, а придбана (див. консультацію, розміщену в категорії 513.02 БЗ). Наразі згаданим роз’ясненням керуватись, звісно, не можна, адже воно стосувалося ФСП і діяло до 01.01.2015 р. І все ж згадати його не завадить. На питання: за яких умов придбаний для відгодівлі молодняк буде вважатись продукцією власного виробництва для розрахунку сільгоспчастки, прямої відповіді податківці так і не дали. Вони рекомендували звертатися за консультацією до терорганів Мінагрополітики за своїм місцезнаходженням.

У свою чергу, Мінагрополітики в листі від 22.07.2014 р. № 37-14-2-15/10950 порадувало лояльним висновком. Відомство зазначило, що до власної виробленої сільгосппродукції відноситься приріст живої маси свиней, придбаних у віці 11 — 12 тижнів живою вагою, яка становить 15 — 25 кг, призначених для нормованого годування в передзабійний період з метою отримання найбільшої кількості м’яса кращої якості при досягненні товарної ваги у тварин 90 — 100 кг Проте є умова — таке відгодовування проводилось безпосередньо сільгосппідприємством-виробником з використанням власних або орендованих потужностей з метою подальшого продажу, переробки або внутрішньогосподарського споживання цих тварин.

На жаль, за часів нинішнього сільгоспЄП роз’яснення аналогічного плану ані податківцями, ані аграрним відомством не надавалися. Хочеться вірити, що позиція, висловлена у згаданому листі, не змінилася, але поки слід бути обережними в питанні визнання сільгоспдоходів.

На нашу думку, в цьому ж рядку 1.2 мають відображатися і доходи селекційних центрів, підприємств (об’єднань) з племінної справи у тваринництві від реалізації вітчизняним підприємствам для осіменіння маточного поголів’я тварин племінних (генетичних) ресурсів, придбаних в інших селекційних центрах, на підприємствах (в об’єднаннях) із племінної справи у тваринництві.

У рядках 1.4 — 1.7 відображають доходи, отримані від реалізації продуктів переробки сільгосппродукції власного виробництва. Нагадаємо: визначення терміна «перероблення» дається у розд. 4 КВЕД-2010. Це технологічний процес, виконання якого змінює форму, властивості чи склад сировини, напівфабрикатів або, в окремих випадках, готової продукції, задля отримання нової продукції.

Причому рядки 1.4 — 1.6 призначені для відображення доходів від реалізації продуктів, що вироблені на власних або орендованих виробничих потужностях, а рядок 1.7 — на давальницьких умовах, незалежно від територіального розміщення переробного підприємства. Але знову ж таки акцентуємо: продукти «давальницького» походження мають бути з сировини власного виробництва. А тепер детальніше.

При визначенні показника за рядком 1.4 до складу сільгоспдоходів, крім іншого, слід включати доходи підприємств первинного виноробства, отримані від реалізації виноматеріалів за кодами згідно з УКТ ЗЕД 2204 29 — 2204 30 підприємствам вторинного виноробства, які використовують ці виноматеріали для виробництва готової продукції.

Доходи від реалізації інших підакцизних товарів до Розрахунку не включають

Пам’ятайте про низку умов, яким операції з виноматеріалами мають відповідати згідно з п.п. 291.5¹.2 ПКУ, щоб потрапити до складу сільгоспдоходів. Так, виноматеріали мають бути:

1) виноградні;

2) вироблені на підприємствах первинного виноробства;

3) реалізовані підприємствам вторинного виноробства, які, у свою чергу, повинні використовувати такі виноматеріали для виробництва готової продукції.

Доречно нагадати значення згаданих термінів. Для цього звернемося до ст. 1 Закону № 2662.

Виноматеріали виноградні — продукти первинної переробки винограду, призначені для виробництва вин та іншої виноробної продукції.

Підприємства первинного виноробства — підприємства, які здійснюють переробку винограду, виробництво виноматеріалів, сусла або соку консервованого, концентрату виноградного соку, займаються витримкою виноматеріалів, а також утилізацією відходів виноробства.

Підприємства вторинного виноробства — підприємства, які займаються витримкою виноматеріалів, обробкою виноматеріалів та розливом або тільки розливом вин у споживчу тару відповідно до нормативних документів.

Отже, при дотриманні сільгосппідприємствами всіх перелічених вище умов віднесення доходів від реалізації таких виноматеріалів до сільгоспдоходів буде правомірним.

Але зверніть увагу на такий важливий момент. Підприємства вторинного виноробства повинні використовувати реалізовані їм виноматеріали для виробництва готової продукції. З метою запобігання можливих непорозумінь з фіскальними органами, сільгосппідприємствам — постачальникам виноматеріалів не зайвим буде підстрахуватися внесенням у договір з підприємствами вторинного виноробства запису щодо використання покупцями виноматеріалів у зазначених цілях.

При цьому пам’ятайте: підприємства, які здійснюють виключно переробку винограду на виноматеріали та мають статус лише підприємства первинного виноробства без статусу сільськогосподарського підприємства (тобто переробляють придбаний виноград), не можуть бути платниками сільгоспЄП.

Рядок 1.8* заповнюють лише ті сільгосппідприємства, які утворені шляхом злиття, приєднання, перетворення, поділу або виділення

* У примітках до Розрахунку помилково згадується рядок 1.6. Насправді, звичайно ж, мова про рядок 1.8.

У рік такого утворення (тобто фактично разово) вони мають право включити до Розрахунку сільгоспчастки доходи від надання супутніх послуг (абзаци шостий — десятий п.п. 298.8.3 ПКУ). А саме послуг, які надаються покупцю сільгосппідприємством — виробником сільгосппродукції (з моменту набуття права власності на таку продукцію за договором до дати її фактичної передачі покупцю):

— із збирання врожаю, його брикетування, складування, пакування та підготовки продукції до збуту (сушіння, обрізування, сортування, очистки, розмелювання, дезінфекції (за наявності ліцензії), силосування, охолодження);

— з догляду за худобою і птицею;

— із зберігання сільгосппродукції;

— з відгодівлі та забою свійської худоби і птиці.

У рядку 2 Розрахунку зазначають загальну суму доходу підприємства від сільськогосподарської та іншої діяльності. При цьому щодо субрахунків 793 та 794, як джерел інформації, необхідне уточнення.

Звертаємо увагу, що на сьогодні згідно з Інструкцією № 291 субрахунок 793 має назву «Результат іншої діяльності», а субрахунок 794 виключено.

Дохід визнають відповідно до п. 5 П(С)БО 15. До загальної суми доходу включають також відсотки за депозитом та безповоротну фінансову допомогу, оскільки вони відповідають критеріям визнання доходу. На цьому наголошують і фіскали (див. консультацію у підкатегорії 108.02.06 БЗ).

А ось поворотна фінансова допомога не включається до загальної суми доходу, оскільки не відбувається збільшення суми власного капіталу, звичайно, за умови, що вона буде повернута.

Також пам’ятайте:

за рядком 2 слід відображати суму кредитових оборотів за рахунком 79 лише в кореспонденції з дебетом рахунків обліку доходів (70, 71, 72, 73, 74)

Сума збитків, що отримана за звітний період та списується проводкою Дт 44 — Кт 79, до рядка 2 Розрахунку не включається, оскільки ця облікова процедура не відображає суму, яка відповідала б критеріям визнання доходу.

Тепер щодо заповнення рядка 3.1. Нагадаємо: отримане цільове фінансування (тут у першу чергу маємо на увазі сільгоспПДВ, що залишається в розпорядженні аграріїв), визнається доходом протягом тих періодів, в яких були зазнані витрати, пов’язані з виконанням умов цільового фінансування ( п. 17 П(С)БО 15). Крім того, зауважимо: використання цільового фінансування сільгосппідприємства наразі відображають за кредитом субрахунку 718 «Дохід від безоплатно одержаних оборотних активів», а не 719 «Інші доходи від операційної діяльності» (див. п.п. 15.2 Інструкції № 141). Тому у рядку 3.1 вказують обороти за дебетом** рахунку 48 у кореспонденції з кредитом субрахунку 718.

** У графі 3 «Джерело інформації» по рядку 3.1 Розрахунку допущено помилку. Вважаємо, там потрібно вказувати саме дебетові (а не кредитові) обороти за рахунком 48 у кореспонденції із кредитом субрахунку 718. Адже саме такі суми вплинули на дохід, що коригується.

Не буде труднощів і при заповненні рядка 3.4. Варто лише звернути увагу на примітку до нього: дохід не коригується на суму перевищення ціни реалізації (без ПДВ) над залишковою вартістю основних засобів. Тобто тут наводимо обороти за кредитом субрахунку 712 (без ПДВ), у частині реалізації об’єктів, які були у складі основних засобів більше 24 місяців.

Увага! Нещодавно, згідно з наказом Мінагрополітики від 02.12.2015 р. № 461 Розрахунок доповнено рядком 3.6 «Сума доходу від курсової різниці за зобов’язаннями по кредитах (позиках), відсотках в іноземній валюті», який має заповнюватись кредитовими оборотами за субрахунком 744 «Дохід від неопераційної курсової різниці».

Формула визначення показника за рядком 5 наведена у самій формі Розрахунку. Тільки пам’ятайте: у визначенні розміру сільгоспчастки використовується не загальна, а скоригована сума доходу.

Тож, як бачимо, все доволі просто.

Група 4 для реорганізованих і новоутворених

От тепер дійшла черга до обіцяної нами окремої розмови про реорганізовані (шляхом злиття, приєднання, перетворення, поділу або виділення) та новоутворені сільгосппідприємства.

У порядку набуття реорганізованими та новоутвореними підприємствами статусу платника сільгоспЄП, що регламентований пп. 291.4.3 — 291.4.7 ПКУ, акцентуємо увагу на двох моментах.

Перший — щодо дотримання критерію сільгоспчастки. Якщо сільгосптоваровиробник утворюється шляхом злиття, приєднання, перетворення, поділу або виділення згідно з відповідними нормами ЦКУ, то норма щодо дотримання сільгоспчастки не менше 75 % за попередній податковий (звітний) рік поширюється на ( п.п. 291.4.3 ПКУ):

— усіх осіб окремо, які зливаються або приєднуються;

— кожну окрему особу, утворену шляхом поділу або виділення;

— особу, утворену шляхом перетворення.

Таким чином,

вимога розміру сільгоспчастки не менше 75 % стосується кожної окремої особи, пов’язаної з процесом реорганізації

Другий — щодо року, з якого сільгосппідприємство може перейти на сільгоспЄП.

У рік утворення може бути платником єдиного податку групи 4 сільгосптоваровиробник, який утворений шляхом злиття або приєднання. Проте є умова — сільгоспчастка за попередній податковий (звітний) рік, отримана всіма товаровиробниками, які беруть участь в утворенні, дорівнює або перевищує 75 % ( п.п. 291.4.4 ПКУ).

У рік перетворення стати єдиноподатниками групи 4 можуть сільгосптоваровиробники, утворені шляхом перетворення платника податку, звичайно якщо сільгоспчастка, отримана такою юрособою за попередній податковий (звітний) рік, не менше 75 % ( п.п. 291.4.5 ПКУ).

І тільки з наступного року можуть претендувати на сільгоспЄП сільгосптоваровиробники:

— утворені шляхом поділу або виділення ( п.п. 291.4.6 ПКУ);

— новоутворені ( п.п. 291.4.7 ПКУ).

Причина прозора: і перші, і другі у році утворення не можуть визначити розмір сільгоспчастки, адже не мають у своїй історії попереднього податкового (звітного) року.

Анулювання статусу платника сільгоспЄП

Анулювання статусу платника сільгоспЄП контролюючий орган здійснює шляхом виключення підприємства з реєстру платників єдиного податку. Це відбувається:

1) за добровільним рішенням платника (за заявою про відмову від застосування спрощеної системи оподаткування у зв’язку з переходом на сплату інших податків і зборів) — в останній день календарного кварталу, в якому подано таку заяву.

Зауважимо: єдиноподатник групи 4 у разі відповідності умовам, установленим п.п. 3 п. 291.4 ПКУ для перебування у групі 3, може не переходити на загальну систему оподаткування, а стати третьогрупником. Не проти цього і податківці (див. підкатегорію 108.02.06 та категорію 108.05 БЗ). Для цього сільгосппідприємству необхідно подати заяву про вибір третьої групи єдиного податку не пізніше ніж за 15 календарних днів до початку наступного календарного кварталу. У цьому випадку за ним зберігається статус єдиноподатника, змінюється лише група;

2) в примусовому порядку:

— у разі припинення юридичної особи (крім перетворення) — у день отримання контролюючим органом від державного реєстратора повідомлення про проведення держреєстрації такого припинення;

— якщо сільгоспчастка менше 75 %.

Пам’ятайте! У разі виявлення контролюючим органом під час проведення виїзних документальних перевірок недотримання рівня сільгоспчастки

— платнику нараховуються податки та збори, від сплати яких він звільнявся як платник сільгоспЄП та штрафні (фінансові) санкції;

— платник зобов’язаний перейти до сплати податків за загальною системою оподаткування, починаючи з наступного місяця після місяця, у якому встановлено таке порушення ( абзац другий п. 299.11 ПКУ).

Самовиявлення та самовиправлення у цьому випадку теж малоприємне. Платник сплачує податкові зобов’язання за період з початку року за всіма податками та зборами, від яких він був звільнений. Як водиться, відповідно до п.п. «а» або «б» п. 50.1 ПКУ доведеться нарахувати самоштраф за ставкою 3 % або 5 % та пеню згідно із ст. 129 ПКУ. Щоправда, у цьому випадку не втрачається можливість переходу на єдиний податок групи 3, як альтернатива загальній системі оподаткування.

Зверніть увагу: є ще один випадок, коли сільгосппідприємство опиниться за рамками спрощеної системи оподаткування. Це відбудеться, якщо воно своєчасно не надасть необхідну звітність (про її склад див. на с. 92). Адже, на відміну від інших єдиноподатників, платнику сільгоспЄП необхідно щорічно підтверджувати свій статус.

висновки

• Стати платниками єдиного податку груп 1 — 3 можуть як юридичні особи, так і фізичні особи — підприємці.

• Не можуть бути єдиноподатниками груп 1 — 3 суб’єкти господарювання, які підпадають під суб’єктні обмеження та обмеження за видами діяльності, установлені п. 291.5 ПКУ.

• Платники єдиного податку груп 1 — 3 повинні здійснювати розрахунки за відвантажені товари (виконані роботи, надані послуги) виключно у грошовій формі (готівковій та/або безготівковій).

• Платниками сільгоспЄП можуть бути лише юридичні особи.

• Головна вимога для перебування серед платників єдиного податку групи 4 — частка сільгосптоваровиробництва за попередній податковий (звітний) рік повинна дорівнювати або перевищувати 75 %.