(066) 87-010-10
Переводимо бухгалтерів в ОНЛАЙН!
Перейти до номеру
  • № 35-36
  • № 34
  • № 33
  • № 32
  • № 31
  • № 30
  • № 29
? За допомогою цієї функції ви зможете швидко перейти до номеру, що вас цікавить
  • У обране
  • Друк
  • Шрифт
  • Колір фону
  • Коментарі 0
  • В розробці
6/17
Податки та бухгалтерський облік
Податки та бухгалтерський облік
Травень , 2016/№ 37

ВСУ про «самоштраф» щодо сільгоспПДВ: платіть!

Баталії між аграріями та контролерами щодо питання нарахування та сплати штрафів, пов’язаних зі спецрежимними податковими зобов’язаннями з ПДВ, — не рідкість. Виходячи на старт судового захисту, сільгосппідприємства як позивачі чітко усвідомлюють, що сили їм треба розраховувати наче на марафон. Перемога в короткому спринтерському забігу до місцевого адмінсуду зазвичай оскаржується протилежною стороною. Нерідко судові тяжби йдуть роками, а остаточне рішення приймається на самій вершині судової влади.

Наочним прикладом сказаному є постанова Верховного Суду України від 16.02.2016 р. по справі № 2а/2370/2588/2012*, за матеріалами якої і підготовлена ця стаття. Починалось все в далекому 2012 році, а остаточну крапку поставлено лише зараз.

* http://reyestr.court.gov.ua/Review/56786270.

Суть спору

Сільгосппідприємство — суб’єкт спецрежиму оподаткування ПДВ подало до місцевої ДПІ уточнюючі розрахунки (УР) податкових зобов’язань (ПЗ) з ПДВ у зв’язку з виправленням самостійно виявлених помилок у спецдеклараціях. Уточнені суми спецрежимних ПЗ підприємство до бюджету не сплатило, а спрямувало на спецрахунок, на якому акумулюються суми цього податку.

Це «самовиправлення» сільгосппідприємства привернуло увагу контролерів і невдовзі вилилося в проведення документальної позапланової виїзної перевірки. Нею було встановлено порушення позивачем вимог п. 50.1 ПКУ. А саме: при поданні УР та збільшенні суми ПДВ, яка спрямовується на спецрахунок, сільгосппідприємство не нарахувало (і, звісно, не сплатило) «самоштраф» у розмірі 3 %. Внаслідок чого контролери прийняли податкове повідомлення-рішення (ППР), яким позивачу на підставі п. 123.1 ПКУ визначили суму штрафних (фінансових) санкцій.

Причому на сотні тисяч. Не стверджуємо, проте й не виключаємо, що саме ціна питання і слугувала якщо не основною, так додатковою мотивацією для сільгосппідприємства звернутись до суду з позовом визнати ППР протиправним та скасувати його. Гадаємо, ніхто б не заморочувався судитися з фіскалами «за копійки». Проте нас цікавить не розмір, а сам принцип, тобто правомірність застосування штрафу як такого.

Позиція податкового органу

Позиція податківців вбачається з двох доволі скупих та водночас подібних за риторикою новелах цієї постанови ВСУ. Застосування штрафних фінансових санкцій ними мотивується тим, що контролюючий орган самостійно:

— визначив суму ПЗ;

— виявив факт несплати 3 % так званого «самоштрафу»

Причому підставами для застосування «штрафного» п. 123.1 ПКУ податківці вважають пп. 54.3.1, 54.3.2, 54.3.5, 54.3.6 ПКУ. Аналогічне посилання на них спостерігаємо також в постанові ВАСУ від 29.07.2015 р. № К/9991/76882/12, що передувала постанові ВСУ.

Вирішення справи судом

Відзначимо, що ця справа зі звичним для практики адміністративного судочинства предметом позову (ППР) розглядалась на всіх чотирьох послідовних сходинках судового оскарження. Причому Феміда висловлювалась як «за», так і «проти» позову.

Місцевий адмінсуд позов сільгосппідприємства задовольнив повністю: визнав нечинним та скасував «штрафне» ППР.

Зазнали податківці фіаско і на стадії апеляційного оскарження постанови місцевого суду: в задоволенні апеляційної скарги їм було відмовлено. В ухвалі апеляційного суду зазначено, що оскільки позивач (сільгосппідприємство) самостійно виявив помилки та уточнив ПЗ, відповідач (ДПІ) безпідставно застосував норму п. 123.1 ПКУ, визначаючи позивачу розмір штрафної (фінансової) санкції.

За рішенням апеляційної інстанції рахунок став 2 : 0 на користь аграріїв. Проте тріумфувати довелось недовго — згодом фортуна відвернулась.

ВАСУ при розгляді скарги ДПІ з проханням скасувати рішення попередніх судів став на сторону податківців. Касаційна інстанція не погодилася з висновками судів першої та апеляційної інстанцій та скасувала їх як помилкові.

Обґрунтування таке: позивач не виконав вимоги п. 50.1 ПКУ в повному обсязі (оскільки не відобразив в УР та не перерахував до його подання суму 3 % «самоштрафу»), а тому підприємство не може бути звільнено від застосування до нього штрафних санкцій за допущене заниження ПЗ у зв’язку із самостійним виправленням помилок.

Щодо ВСУ. Не погоджуючись із постановою касаційного суду, до нього звернулося сільгосппідприємство із заявою про її перегляд з підстави неоднакового застосування ВАСУ п. 123.1 ПКУ в подібних правовідносинах. Як приклад неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права воно послалося на ухвалу ВАСУ від 24.04.2013 р. № К/9991/66899/12 (ср. 025069200). В ній, зокрема, зазначено:

— обов’язок підприємства щодо сплати ПДВ має спеціальний режим, і оскільки податок за спецдекларацією не підлягає перерахуванню до бюджету, відповідно, ці кошти не підпадають під поняття грошового або податкового зобов’язання позивача;

— за порушення звітності з ПДВ за спецдекларацією не передбачається відповідальності у вигляді донарахування заниженої суми як податкового або грошового зобов’язання (тобто до бюджету) та застосування штрафної санкцій в сумі 25 %.

ВСУ сформулював свою правову позицію з цього приводу так:

Якщо сільгосппідприємство подало УР про заниження ПЗ і не сплатило «самоштраф» у розмірі 3 % від заниженої суми ПЗ до подання такого УР, а контролюючий орган встановив факт несплати такого «самоштрафу» і самостійно визначив суму грошового зобов’язання, то такі дії утворюють податкове правопорушення

А відповідальність за нього передбачена п. 123.1 ПКУ. Ось так: чітко і зрозуміло.

Думка редакції

Спір досяг олімпу: постанова ВСУ є остаточною і оскарженню не підлягає. Зважаючи на статус цього рішення, нічого іншого не залишається, як вважати його за істину. І не тільки платникам. Правова позиція ВСУ, зважаючи на приписи ч. 1 ст. 2442 КАСУ, є обов’язковою для всіх судів і всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Однак певні «дрібнички» заважають нам безумовно пристати на бік ВСУ. Ну хоча б оця.

Згідно з п. 123.1 ПКУ накладення на платника штрафу в розмірі 25 % передбачено:

(1) від суми визначеного ПЗ,

(2) у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму ПЗ

та

(3) за ПЗ, визначеними контролерами на підставах пп. 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 ПКУ. Причому, всі наведені вище умови мають враховуватись в сукупності.

У свою чергу ПЗ розуміється як сума коштів, яку платник повинен сплатити до відповідного бюджету ( п.п. 14.1.156 ПКУ). Однак у нашому випадку суми сільгоспПДВ не сплачуються до бюджету. З огляду на небюджетний характер платежу виникає сумнів у доречності застосування «штрафного» п. 123.1 ПКУ стосовно спецрежимних ПЗ.

Згідно з абзацом четвертим п. 50.1 ПКУ платник зобов’язаний надіслати УР і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі 3 % від такої суми до подання такого УР. Акцентуємо: сплата обох (!) сум має передувати поданню УР. За відсутності сплати не визнається його подання таким, що відбулося.

Натомість

ВСУ не вбачає винятків у порядку застосування «самоштрафу» з посиланням на «небюджетний» характер спецрежимних ПЗ, навіть якщо вони були акумульовані

На думку ВСУ, та обставина, що сільгосппідприємство не сплачує занижені суми ПЗ до бюджету, а залишає їх у своєму розпорядженні й акумулює на спецрахунку, не означає, що цей платіж перестає бути податком. Неперерахування сільгосппідприємством сум ПДВ до бюджету, залишення їх на своєму спецрахунку та цільове використання є пільгою (преференцією). Однак ця пільга не звільняє сільгоспника від виконання інших обов’язків, передбачених ПКУ. Зокрема, й у випадках самостійного виявлення ними помилки в раніше поданих податкових деклараціях.

Як бачимо, ВСУ розсудив не з формальної точки зору, а виходячи із суті правовідносин. Тобто, не з «букви» понять «податкове зобов’язання» та «податок» ( п. 6.1 ПКУ), а виходячи з «духу» спецрежиму сільгоспПДВ. Природа пільгових коштів сільгоспПДВ — бюджетна.

Отже, що маємо в підсумку? На жаль, виходить так, що несплата 3 % «самоштрафу» потягла невизнання УР сільгосппідприємства правомірним, а це в свою чергу привело до «драконівського» 25 % розміру штрафу від контролерів ☹.

І останнє зауваження. Наразі стовідсотковий «небюджетний» характер спецрежимних ПЗ уже в минулому. Згідно з оновленим п. 209.2 ПКУ у 2016 році позитивне значення сільгоспПДВ підлягає розподілу та перерахуванню у певних пропорціях до держбюджету та на спецрахунок сільгосппідприємства. А тому тепер майже нема шансів на захист умовною «небюджетністю».

Звісно, краще не помилятись. А якщо таке трапилось, то «самовиправлятись» треба, так би мовити, на повну, зі сплатою «самоштрафних» платежів перед поданням УР. Пам’ятайте: покарання за помилку заниження ПЗ не залежить від подальшого їх спрямування: в бюджет чи на спецрахунок.

ПДВ, податкові зобов’язання, сільгосппідприємство додати теги змінити теги
Додайте свої теги до статті
Розділіть мітки комами. Наприклад: бухгалтерія, форма, відсотки, ПДВ, квартальний звіт. Максимальна кількість 10.
або Закрити
Ваша оцінка врахована! Оцініть статтю :
  • Добре
  • Нормально
  • Погано
Поділитися:
Коментарі до статті