Правові засади фінансового лізингу

1.1. Знайомтеся — фінлізинг

Згадку про фінансовий лізинг ми знаходимо в декількох законодавчих актах. Зокрема, загальні положення лізингових договорів регулюють ст. 806 ЦКУ і ст. 292 ГКУ. Крім того, існує спеціальний нормативний документ, що визначає правові засади відносин фінансового лізингу, — Закон № 723. Свої визначення фінансового лізингу (оренди) для цілей податкового та бухгалтерського обліку містять також ПКУ і П(С)БО 14.

Але про все по черзі. Почнемо з правового регулювання.

У табл. 1.1 представимо визначення лізингу, наведені в ЦКУ і ГКУ.

Таблиця 1.1. Визначення лізингу

Згідно зі ст. 1 Закону № 723 фінансовий лізинг — це відносини, що виникають із договору фінансового лізингу. У свою чергу, за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов’язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її в користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Як можна переконатися, визначення фінлізингу із Закону № 723 аналогічне до поняття непрямого лізингу зі ст. 806 ЦКУ.

Виділимо характерні ознаки фінансового лізингу, установлені Законом № 723:

1) фінансовий лізинг передбачає придбання лізингодавцем конкретного майна (речі) відповідно до інтересів замовника (лізингоодержувача). Отже, лізингодавець у межах виконання лізингового договору повинен укласти договір поставки з постачальником об’єкта фінлізингу. Тобто, як правило, в операції фінансового лізингу беруть участь постачальник, лізингодавець і лізингоодержувач.

Водночас законодавство не встановлює обмеженого переліку продавців (постачальників), у яких лізингодавець може придбати майно, що підлягає передачі у фінансовий лізинг. Як зазначено в листі Держфінпослуг від 09.07.2004 р. № 702/11-3/1, продавцем (постачальником) об’єкта фінлізингу може виступати безпосередньо лізингодавець. Крім того, продавцем майна може бути й лізингоодержувач (див. постанову ВГСУ від 05.04.2012 р. у справі № 48/411). Це дозволяє йому залучити фінансування.

Інакше кажучи, на практиці операції фінансового лізингу можуть здійснюватися за участю тільки двох сторін: лізингоодержувача та лізингодавця;

2) придбане майно (річ) на весь строк лізингу передається зацікавленій особі у володіння та користування. При цьому право розпорядження майном залишається в лізингодавця. Тобто автоматично перехід права власності на майно не відбувається. У цьому полягає орендна сутність фінансового лізингу;

3) договір фінансового лізингу є платним, бо завжди передбачає сплату лізингових платежів на користь власника майна;

4) договір фінансового лізингу не може бути укладено на строк менше 1 року.

«Класичну» схему відносин сторін — учасників договору фінансового лізингу наведемо на рис. 1.1 (див. с. 62).

Давайте зупинимося на суб’єктному складі учасників фінлізингу детальніше.

Як передбачено ст. 4 Закону № 723, суб’єктами фінансового лізингу можуть бути:

— лізингодавець;

— лізингоодержувач;

— продавець (постачальник);

— інші юридичні або фізичні особи, які є сторонами багатостороннього договору лізингу.

При цьому

лізингодавцем вважається юридична особа, яка передає право володіння та користування предметом фінансового лізингу лізингоодержувачу

Тобто Закон № 723 обмежив коло осіб, які мають право надавати послуги фінансового лізингу, тільки юридичними особами. Отже, підприємці і тим більше «звичайні» фізичні особи не можуть бути лізингодавцями.

А ось лізингоодержувачем може бути будь-яке підприємство, підприємець, «звичайна» фізична особа, неприбуткова організація тощо.

Зверніть увагу: передача майна у фінансову оренду є фінансовою послугою, що підпадає під дію Закону № 2664.

У загальному випадку фінпослуги можуть надавати тільки фінансові установи (ч. 1 ст. 5 Закону № 2664). Чи означає це, що у підприємства, яке не має такого статусу, відсутнє право передавати майно у фінансову оренду? Давайте розберемося.

Як зазначено в ч. 4 ст. 5 Закону № 2664, юридичні особи, які за своїм правовим статусом не є фінустановами, можуть надавати окремі фінансові послуги на підставі нормативно-правових актів, затверджених відповідними держорганами. Таким «дозвільним» нормативно-правовим актом для фінлізингу є Положення № 21. Але при цьому підприємство, що надає такі фінпослуги, зобов’язане дотримуватися певних вимог.

Зокрема, згідно з п. 2.1 Положення № 21 юридична особа має право надавати послугу фінансового лізингу, якщо її статутними документами передбачено здійснення такої діяльності та враховано вимоги законодавства щодо можливості суміщення фінансових послуг. Крім того, від підприємства вимагається наявність:

1) внутрішніх правил з надання послуги з фінансового лізингу, затверджених уповноваженим органом юридичної особи, згідно з установчими документами;

2) кваліфікованих працівників, які безпосередньо здійснюють діяльність з фінансового лізингу (укладання, супроводження та виконання відповідних договорів). У них повинна бути вища освіта за фінансовим, економічним або юридичним напрямами і має бути відсутня непогашена або незнята судимість за корисливі злочини;

3) довідки про взяття на облік юридичної особи, виданої Держфінпослуг та/або Нацкомфінпослуг (за формою згідно з додатком 1 до Положення № 21)*;

* Взяття юридичних осіб на облік у Нацкомфінпослуг здійснюється відповідно до вимог, установлених розд. 3 Положення № 21.

4) керівників (засновників), які не мають непогашеної або незнятої судимості за корисливі злочини;

5) документа, що підтверджує право власності або користування приміщенням за місцезнаходженням юридичної особи.

Такі лізингодавці зобов’язані щокварталу не пізніше 20-го числа (включно) місяця, наступного за звітним кварталом, подавати звітність до Нацкомфінпослуг (п. 2.5 Порядку № 27)

Ваше підприємство-лізингодавець уклало договір фінансового лізингу на суму 80 тис. грн. і більше або систематично надає послуги з фінлізингу (уклало протягом календарного року 3 договори і більше)?

Будьте уважні! У цих випадках у своїй діяльності ви повинні керуватися вимогами Закону № 1702 та інших нормативних актів у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму.

З правилами надання послуг фінлізингу розібралися. Тепер перейдемо безпосередньо до положень договору фінансового лізингу.

1.2. Договір фінансового лізингу: основні характеристики

За правилами ЦКУ і ГКУ договір вважається укладеним тільки в тому випадку, якщо сторони в належній формі досягли згоди за всіма його істотними умовами (ч. 1 ст. 638 ЦКУ, ч. 2 ст. 180 ГКУ).

Істотними умовами договору фінансового лізингу є (ч. 2 ст. 6 Закону № 723):

— предмет договору;

— строк договору, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу);

— розмір лізингових платежів;

— будь-які інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Крім того, у договорі доцільно передбачити:

— порядок приймання-передачі предмета лізингу;

— права та обов’язки сторін договору;

— порядок проведення техобслуговування, ремонту та поліпшень об’єкта лізингу;

— страхування предмета лізингу;

— можливість (або заборону) передавати предмет лізингу в сублізинг, порядок отримання згоди лізингодавця;

— відповідальність сторін договору;

— порядок розірвання договору тощо.

Розглянемо окремі умови договору фінлізингу детальніше.

Умови договору

Предмет договору. Із ст. 3 Закону № 723 випливає, що в операціях фінансового лізингу може брати участь далеко не всяке майно.

У фінансовий лізинг може бути передано тільки неспоживну річ, визначену індивідуальними ознаками і віднесену відповідно до законодавства до основних фондів

Нагадаємо: неспоживною вважають річ, призначену для неодноразового використання, яка при цьому зберігає свій первісний вигляд протягом тривалого часу (ч. 2 ст. 185 ЦКУ). У свою чергу, річ визначена індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її (ч. 1 ст. 184 ЦКУ).

На той факт, що об’єктом фінансового лізингу можуть виступати тільки основні засоби (фонди), вказують також ч. 1 ст. 807 ЦКУ і ч. 3 ст. 292 ГКУ.

Отже, у фінансовий лізинг не можуть бути передані:

— нематеріальні активи;

— сировина, матеріали та інші оборотні активи;

— незавершені капітальні інвестиції тощо.

Крім того, згідно з ч. 2 ст. 3 Закону № 723 не можуть бути предметом договору фінансового лізингу:

— земельні ділянки;

— інші природні об’єкти;

— єдині майнові комплекси підприємств та їх відокремлені структурні підрозділи (філії, цехи, дільниці).

Що стосується державного та комунального майна, то воно може бути передане у фінансовий лізинг у порядку, передбаченому Законом № 723, якщо щодо нього відсутня заборона на передачу в користування та/або володіння.

Право власності на предмет фінансового лізингу. Чинна редакція Закону № 723 не передбачає автоматичного переходу права власності на предмет лізингу до лізингоодержувача. Спочатку відбувається виключно передача йому права володіння та користування таким предметом. Після закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингоодержувач зобов’язаний повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння (з урахуванням нормального зносу), або у стані, обумовленому договором (п. 7 ч. 2 ст. 11 Закону № 723).

Проте це зовсім не означає, що лізингоодержувач не може отримати предмет лізингу у власність. Така можливість існує, але

для її реалізації необхідна окрема домовленість

Наприклад, сторони можуть укласти окремий договір купівлі-продажу предмета фінлізингу. При цьому, як передбачено ч. 2 ст. 8 Закону № 723, право власності на предмет лізингу переходить до лізингоодержувача в разі та з моменту сплати ним визначеної договором ціни (якщо договором не встановлено інше).

Зауважимо, що окремий договір купівлі-продажу можна і не укладати, якщо в лізинговому договорі буде спеціальне застереження щодо продажу предмета лізингу після виконання певних умов або спливу визначеного строку. У такій ситуації матиме місце складний договір, що об’єднує в собі умови договорів фінансового лізингу і купівлі-продажу.

До речі, свого часу і податківці погоджувалися з тим, що укладення додаткового договору купівлі-продажу об’єкта лізингу не є обов’язковим, якщо умови переходу права власності на такий об’єкт установлено самим договором фінансового лізингу.

Таку думку вони виклали у листі ДПАУ від 12.11.2004 р. № 512/2/15-1114.

Лізинговий платіж. Як було зазначено вище, розмір лізингових платежів є однією з істотних (обов’язкових) умов лізингового договору (ст. 6 Закону № 723). Тому в договорі обов’язково потрібно зазначити їх розмір, склад і графік сплати.

Розмір, структуру і порядок перерахування платежів установлюють у договорі фінансового лізингу за домовленістю між лізингодавцем і лізингоодержувачем. Водночас орієнтовний перелік складових лізингових платежів визначено ч. 2 ст. 16 Закону № 723. Зокрема, вони можуть включати:

— суму, що відшкодовує частину вартості предмета лізингу;

— платіж як винагороду лізингодавцю за отримане в лізинг майно (на практиці платіж, як правило, встановлюється у процентах від вартості предмета лізингу);

— компенсацію відсотків за кредитом у разі придбання предмета лізингу за рахунок кредитних коштів;

— інші витрати лізингодавця, безпосередньо пов’язані з виконанням договору лізингу. Серед таких можна виділити витрати з транспортування, установки, монтажу предмета лізингу, витрати на його митне оформлення, відшкодування страхових платежів, якщо страхування предмета лізингу за договором покладене на лізингодавця, тощо.

При цьому проценти за кредитом та інші витрати лізингодавця можуть бути виділені окремо в договорі фінансового лізингу, а можуть уключатися до суми винагороди лізингодавця.

Утримання предмета лізингу та його поліпшення. Протягом строку лізингу витрати на утримання предмета лізингу, пов’язані з його експлуатацією, технічним обслуговуванням та ремонтом, несе лізингоодержувач, якщо інше не встановлено договором чи законом. Це загальне правило, передбачене ч. 2 ст. 14 Закону № 723.

Однак, як випливає з наведеної норми, сторони договору можуть установити інший порядок розподілу витрат, пов’язаних з експлуатацією, ремонтом і техобслуговуванням майна, переданого у фінансовий лізинг.

Тепер про поліпшення предмета лізингу. Лізингоодержувач може проводити поліпшення тільки за згодою лізингодавця. При цьому в нього з’являється право вимагати від лізингодавця відшкодування витрат на поліпшення або зарахування їх вартості у рахунок лізингових платежів (ч. 1 і 3 ст. 15 Закону № 723).

Зауважимо, що на практиці далеко не завжди поліпшення об’єкта фінлізингу здійснюють за згодою лізингодавця. У такій ситуації сподіватися на відшкодування понесених витрат не доводиться. Проте якщо поліпшення можуть бути відокремлені від предмета лізингу, лізингоодержувач має право їх вилучити (якщо після закінчення строку лізингу майно повертається лізингодавцю). Тобто тут працюють ті самі правила, що і при оперативній оренді майна (див. с. 10).

Страхування предмета фінансового лізингу. Як правило, страхування майна є невід’ємною умовою передачі об’єкта у фінансовий лізинг. А оскільки так, то й самі умови страхування майна мають бути прописані в договорі фінансового лізингу.

Частиною 1 ст. 13 Закону № 723 передбачено, що з моменту передачі предмета лізингу у володіння лізингоодержувачу ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета лізингу переходить до лізингоодержувача (якщо інше не встановлено договором).

Предмет лізингу та/або пов’язані з виконанням лізингових договорів ризики підлягають страхуванню, якщо це встановлено законом або договором.

При цьому

витрати на страхування несе лізингоодержувач, якщо інше не передбачено договором (ч. 2 ст. 13 Закону № 723)

Таким чином, у загальному випадку застрахувати майно зобов’язаний лізингоодержувач. Проте сторони мають право встановити в договорі інший порядок розподілу витрат на страхування.

Сублізинг. Можливість надання майна, отриманого за договором фінансового лізингу, в сублізинг передбачено ст. 5 Закону № 723. У зазначеній статті сублізинг визначено як вид піднайму предмета лізингу, відповідно до якого лізингоодержувач за договором лізингу передає третім особам (лізингоодержувачам за договором сублізингу) у користування за плату на погоджений строк відповідно до умов договору сублізингу предмет лізингу, отриманий раніше від лізингодавця за договором лізингу.

Для реалізації свого права на укладення договору сублізингу лізингоодержувач повинен виконати обов’язкову умову — заручитися письмовою згодою лізингодавця на сублізинг (ч. 2 ст. 5 Закону № 723). Згода надається в довільній формі і може бути видана лізингодавцем або у вигляді окремого документа, або у вигляді спеціального застереження в самому договорі фінансового лізингу.

При укладенні договору сублізингу майте на увазі: строк сублізингу не повинен перевищувати встановленого строку лізингу. Інакше лізингоодержувач не зможе виконати зобов’язання з повернення майна після закінчення строку лізингу, як передбачає п. 7 ч. 2 ст. 11 Закону № 723.

Крім того, пам’ятайте про необхідність дотримання умов надання фінансових послуг (див. с. 62).

Дострокове розірвання договору фінансового лізингу. Що стосується двосторонньої відмови від договору, то тут можна застерегти будь-які умови його розірвання. Водночас ст. 7 Закону № 723 передбачає випадки відмови від договору фінлізингу в односторонньому позасудовому порядку.

Так, лізингоодержувач має право відмовитися від договору в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингодавця, якщо прострочення передачі предмета лізингу становить більше 30 днів (за умови, що договором не передбачено іншого строку). При цьому лізингоодержувач має право вимагати відшкодування збитків, пов’язаних з простроченням передачі об’єкта лізингу, у тому числі повернення платежів, сплачених лізингодавцю до такої відмови.

У свою чергу, лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу і вимагати повернення предмета лізингу в безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або в повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.

Форма договору

Договір фінансового лізингу має бути укладено в письмовій формі (ч. 1 ст. 6 Закону № 723).

А чи потрібно його посвідчувати нотаріально?

Як ми зазначали раніше, згідно з ч. 2 ст. 806 ЦКУ до договору фінлізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду). При цьому в окремих випадках договори оренди мають бути нотаріально посвідчені. Зокрема, обов’язковому нотаріальному посвідченню підлягають договори оренди:

— будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на 3 роки і більше (ч. 2 ст. 793 ЦКУ);

— транспортного засобу, якщо однією зі сторін правочину є фізична особа (ч. 2 ст. 799 ЦКУ);

— житла з викупом (ч. 2 ст. 811 ЦКУ).

У зв’язку з цим

при укладенні договору фінансового лізингу в перелічених випадках рекомендуємо посвідчити його нотаріально

У майбутньому це убереже вас від визнання договору нікчемним (див. ч. 1 ст. 220 ЦКУ).

Зауважимо, що суди єдиної думки з цього питання не мають. Так, в ухвалі ВСУ від 14.07.2010 р. у справі № 6-24070св09 зазначено, що пріоритет слід віддавати «спеціальному» Закону № 723, який не зобов’язує посвідчувати нотаріально договір фінансового лізингу. Проте в пізнішій постанові ВСУ від 16.12.2015 р. у справі № 6-2766цс15 наведено протилежну точку зору. У ній суд стверджує, що договір фінлізингу транспортного засобу з фізособою підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню.

Ураховуючи викладене, у зазначених вище ситуаціях краще перестрахуватися і не економити на нотаріусі.

Крім того, якщо договір фінансового лізингу містить положення про перехід до лізингодавця права власності, то необхідно також дотримуватися форми договору купівлі-продажу. Наприклад, договір купівлі-продажу нерухомого майна підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню (ст. 657 ЦКУ). У зв’язку з цим договір фінансового лізингу нерухомості, за яким передбачається перехід права власності до лізингоодержувача, має бути посвідчений нотаріально.

Договори, що підлягають нотаріальному посвідченню, вважаються укладеними з дня такого посвідчення (ч. 3 ст. 640 ЦКУ)

У разі недотримання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договір вважається нікчемним (ч. 1 ст. 220 ЦКУ).

Реєстрація права користування майном

Суцільної реєстрації прав користування лізинговим майном законодавством не передбачено. Відповідно до ч. 1 ст. 794 ЦКУ обов’язковій державній реєстрації підлягає право користування нерухомим майном, що виникає на підставі договору оренди будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менше 3 років.

Держреєстрація прав користування об’єктами нерухомості здійснюється на підставі Порядку № 1127.

Водночас зазначимо: щодо житла ЦКУ встановлює особливий режим регулювання пов’язаних з ним договірних відносин (правила оренди житла закріплено окремою гл. 59 ЦКУ). Тому норми щодо держреєстрації права користування об’єктом нерухомості не поширюються на правовідносини, які виникають за договорами найму (оренди) житла. До речі, свого часу на це вказував Мін’юст у Методрекомендаціях № 2500. Вважаємо, що відтоді в позиції фахівців цього відомства нічого не змінилося.

Ми розглянули основні правові питання, пов’язані з фінансовим лізингом. Далі зупинимося на особливостях бухгалтерського та податкового обліку цих операцій.

висновки

• Лізингодавцями можуть бути тільки юридичні особи, які виконують вимоги Положення № 21.
• Земельні ділянки, інші природні об’єкти, єдині майнові комплекси підприємств та їх відокремлені структурні підрозділи не можуть бути предметом договору фінансового лізингу.
• Договір фінансового лізингу укладають у письмовій формі.
• При передачі майна за договором фінансового лізингу право власності на нього протягом строку лізингу залишається в лізингодавця.
• За загальним правилом після закінчення строку договору об’єкт фінлізингу підлягає поверненню лізингодавцю.