(066) 87-010-10
Переводимо бухгалтерів в ОНЛАЙН!
Перейти до номеру
  • № 71
  • № 70
  • № 69
  • № 67-68
  • № 66
  • № 65
  • № 64
? За допомогою цієї функції ви зможете швидко перейти до номеру, що вас цікавить
У цьому номері :
 
  • У обране
  • Друк
  • Шрифт
  • Колір фону
  • Коментарі 0
  • В розробці
11/14
Податки та бухгалтерський облік
Податки та бухгалтерський облік
Вересень , 2016/№ 72

Трудові спори. Встигнути вчасно

Суть спору
Підприємство не дотримувало законодавство про працю. Працівник не раз звертався до суду з позовами до підприємства. І тут, як-то кажуть, «терпець урвався».
Працівник подав роботодавцю заяву про надання щорічної відпустки з подальшим звільненням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП — порушення роботодавцем трудового законодавства. Але він так і не був звільнений з роботи (наказ про звільнення не видано, остаточний розрахунок не проведено).
І знову працівник звернувся з позовом до суду. Проте оскільки позовні вимоги ним були викладені не чітко, суд зобов’язав підприємство виплатити працівнику заборгованість із заробітної плати та компенсацію моральної шкоди. А у виплаті сум компенсації за затримку розрахунку при звільненні, вихідної допомоги та оплати відпустки відмовлено. Чому? З наданих роботодавцем документів виходило, що працівник продовжував перебувати у трудових відносинах з підприємством.
Уточнивши позовні вимоги, працівник знов іде до суду. У позові він просить зобов’язати роботодавця звільнити його на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП датою, що була зазначена ним у раніше поданій заяві про звільнення, і стягнути на його користь вихідну допомогу, відпускні, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні і за час затримки видачі трудової книжки, а також компенсацію моральної шкоди.

Позиція роботодавця

Позовну заяву подано працівником з пропуском строку, установленого ст. 233 КЗпП. Тому працівнику повинно бути відмовлено в позові.

Вирішення справи судом

Рішення судів у цій справі не відрізнялися одностайністю. Так суд першої інстанції став на бік працівника, поновивши йому строк звернення до суду за цим позовом, і стягнув з роботодавця на користь працівника оплату відпустки, вихідну допомогу, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та компенсацію моральної шкоди.

Але потім чаші терезів Феміди схилилися у бік роботодавця. Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у позові працівнику.

Далі була касація та скасування рішення апеляційного суду. При цьому рішення суду першої інстанції залишене в силі.

Крапку в цьому питанні поставив ВСУ. У своїй постанові він зазначив, що підстави для скасування ухвали касаційного суду відсутні.

Чому ВСУ дійшов такого висновку?

Право працівника звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору закріплено у ст. 233 КЗпП. Причому зробити він це повинен у тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Строк, протягом якого працівник міг звернутися до суду з позовом про непроведення роботодавцем звільнення згідно з поданою ним заявою, було встановлено судами правильно. Працівник цей строк пропустив.

Водночас,

ст. 234 КЗпП дає судам право відновити строки, установлені у ст. 233 цього Кодексу, якщо вони були пропущені з поважних причин

Причому в кожному конкретному випадку суд зобов’язаний:

1) перевірити та обговорити причини пропуску цих строків;

2) навести в рішенні обґрунтування, чому він відновлює або вважає за неможливе відновити порушений строк.

У рішенні суду першої інстанції не були зазначені мотиви, з яких він поновив працівнику пропущений строк для звернення до суду. Проте вони зазначені в ухвалі касаційного суду. Які ж дії працівника переконали суд у поважності причин пропуску зазначеного строку? Його звернення з відповідними заявами до комісій з трудових спорів, профспілкових організацій, а також тривала хвороба.

Ураховуючи зазначене, ВСУ дійшов висновку, що суд першої інстанції, з висновками якого погодився касаційний суд, обґрунтовано поновив строк для звернення працівника до суду з позовом, що розглядається тут.

Думка редакції

Дійсно, для стягнення заборгованості із заробітної плати працівник має право звернутися до суду без обмеження будь-яким строком. Тут на варті стоїть ч. 2 ст. 233 КЗпП.

А ось для вирішення трудового спору за ситуацією, в якій опинився працівник, установлено цілком визначений строк — три місяці від дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Важливо! Перебіг цього строку не може бути перервано або припинено. Проте в разі його пропуску з поважних причин він може бути поновлений судом.

Переліку таких поважних причин законодавством не встановлено. У кожному конкретному випадку рішення про поважність тієї чи іншої причини приймає суд.

Причому зверніть увагу, поважність причин означає, що працівник не ставився зневажливо до питання про захист своїх прав. Водночас його зверненню за захистом перешкоджали такі фактори, що зобов’язують оточуючих, органи держвлади та інших суб’єктів, з урахуванням норм моралі, проявити повагу та поблажливість до працівника (див. Науково-практичний коментар до ст. 234 КЗпП).

З матеріалів справи, що коментується, випливає, що працівник не сидів на місці. За захистом своїх прав він звертався до комісії з трудових спорів, профспілкових органів. Ну і вже безперечно поважною причиною є хвороба працівника. Тому ми повністю погоджуємося з висновками ВСУ про те, що строк для звернення працівника до суду з позовом, в якому працівник просив зобов’язати роботодавця звільнити його на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП, був поновлений цілком обґрунтовано.

До речі, пропуск установленого ст. 233 КЗпП строку звернення до суду за вирішенням трудового спору не є підставою для відмови в прийнятті позовної заяви. Адже, як ми вже з’ясували вище, оцінку причин як поважних дає суд під час розгляду трудового спору. І якщо вимоги позивача є обґрунтованими і строк, установлений ст. 233 КЗпП, пропущений з поважних причин, цей строк буде поновлено судом, а позовні вимоги задоволені.

Проте якщо суд вирішить, що причини пропуску строку для звернення до суду не належать до поважних, суд відмовить у позові. Тож не опускайте рук і дійте. Усе у вас вийде!

 

Верховний Суд України

ПОСТАНОВА

6 квітня 2016 року

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України <...>, розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до приватного акціонерного товариства «У» про зобов’язання звільнити з роботи, стягнення вихідної допомоги, відпускних, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди за заявою приватного акціонерного товариства «У» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 січня 2016 року, встановила:

У вересні 2014 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до приватного акціонерного товариства «У» (далі — ПрАТ «У») про зобов’язання звільнити з роботи, стягнення вихідної допомоги, відпускних, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди <...>.

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_6 просив зобов’язати відповідача звільнити його з роботи шляхом видачі наказу про звільнення на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України після закінчення відпустки, з 20 травня 2013 року, стягнути на його користь вихідну допомогу <...>, відпускні <...>, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та за час затримки видачі трудової книжки <...>, а також <...> на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Вінницького районного суду від 2 червня 2015 року позов задоволено частково. Поновлено ОСОБА_6 строк звернення до суду з даним позовом та стягнуто із ПрАТ «У» на його користь оплату відпустки <...>, вихідну допомогу <...>, середній заробіток за час затримки розрахунку <...> та <...> на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 21 липня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано, у позові ОСОБА_6 відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 січня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_6 задоволено, рішення апеляційного суду скасовано, а рішення суду першої інстанції залишено в силі.

У поданій до Верховного Суду України заяві ПрАТ «У» просить скасувати ухвалу суду касаційної інстанції та залишити в силі рішення апеляційного суду <...>.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява задоволенню не підлягає з таких підстав. <...>

Судами встановлено, що з вересня 2008 року ОСОБА_6 перебуває з відповідачем у трудових відносинах. Наказом № 288/к від 14 грудня 2011 року позивача звільнено з посади провідного інженера з охорони праці у зв’язку зі скороченням штату.

Рішенням Вінницького районного суду від 19 грудня 2012 року ОСОБА_6 поновлено на роботі на посаді провідного інженера з охорони праці, стягнуто на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу <...> та <...> на відшкодування моральної шкоди.

Наказом № 03/к від 2 січня 2013 року позивача поновлено на попередній посаді.

Рішенням Вінницького районного суду від 3 грудня 2013 року стягнуто з ПрАТ «У» на користь ОСОБА_6 заборгованість із заробітної плати <...> та <...> на відшкодування моральної шкоди.

24 квітня 2013 року ОСОБА_6, у зв’язку з порушенням відповідачем трудового законодавства, подав заяву про надання щорічної відпустки та подальше його звільнення з роботи з 20 травня 2013 року на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України, однак на час розгляду справи позивача з роботи звільнено не було.

Скасовуючи рішення апеляційного суду та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, суд касаційної інстанції виходив із того, що після поновлення позивача на роботі у судовому порядку товариство не забезпечило останнього належними умовами для праці та своєчасно не проводило оплату праці, а тому місцевий суд дійшов правильного висновку щодо наявності правових підстав для звільнення ОСОБА_6 на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України згідно з поданою ним заявою з 20 травня 2013 року із попереднім наданням невикористаної основної щорічної відпустки протягом 27 календарних днів. При цьому місцевим судом правильно визначено розміри середньоденної та середньомісячної заробітної плати позивача, розміри сум відпускних, вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку. Також є належно обґрунтованим висновок суду щодо розміру відшкодування завданих ОСОБА_6 моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків, що вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Поновлюючи позивачеві строк звернення до суду з позовом, суд першої інстанції правильно врахував доводи останнього щодо звернення з відповідними заявами до комісії із трудових спорів, профспілкових організацій та тривалої хвороби, що свідчить про поважність причин пропуску такого строку. <...>

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Статтею 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Судами встановлено, що перебіг строку звернення до суду за вирішенням спору щодо непроведення відповідачем звільнення ОСОБА_6 з роботи за його заявою від 23 квітня 2013 року почався з 22 січня 2014 року (наступний робочий день після набуття чинності рішенням Вінницького районного суду від 3 грудня 2013 року) та сплив через три місяці — 23 квітня 2014 року.

До суду з позовом про зобов’язання звільнити його з роботи та стягнення коштів позивач звернувся 24 вересня 2014 року, пропустивши при цьому строк, визначений статтею 233 КЗпП України.

Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки.

Встановлені статтями 228, 223 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов’язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

У рішенні суду першої інстанції не зазначено мотивів поновлення позивачу пропущеного строку для звернення до суду, однак суд касаційної інстанції в своїй ухвалі вказав, що поновлюючи позивачеві строк звернення до суду з даним позовом, місцевий суд правильно врахував доводи позивача щодо звернення з відповідними заявами до комісій із трудових спорів, профспілкових організацій та тривалої хвороби, що свідчить про поважність причин пропуску такого строку.

Таким чином, суд першої інстанції, з висновками якого погодився касаційний суд, дійшов правильного висновку про поновлення строку для звернення ОСОБА_6 до суду із вищезазначеним позовом, а тому підстави для скасування ухвали касаційного суду відсутні. <...>

трудові спори додати теги змінити теги
Додайте свої теги до статті
Розділіть мітки комами. Наприклад: бухгалтерія, форма, відсотки, ПДВ, квартальний звіт. Максимальна кількість 10.
або Закрити
Ваша оцінка врахована! Оцініть статтю :
  • Добре
  • Нормально
  • Погано
Поділитися:
Коментарі до статті