(066) 87-010-10 Передзвоніть менi
Перейти до номеру
  • № 71
  • № 70
  • № 69
  • № 67-68
  • № 66
  • № 65
  • № 64
? За допомогою цієї функції ви зможете швидко перейти до номеру, що вас цікавить
У цьому номері :
 
  • У обране
  • Друк
  • Шрифт
  • Колір фону
  • Коментарі 0
  • В розробці
12/14
Податки та бухгалтерський облік
Податки та бухгалтерський облік
Вересень , 2016/№ 72

Ода справедливості та співмірності

Суть спору
З вини роботодавця не був проведений повний розрахунок з працівником, який звільняється. Чи може суд взяти до уваги неістотність недоплаченої суми порівняно із сумою середньомісячної зарплати працівника і зменшити суму середнього заробітку за час затримки виплати при звільненні?

Позиція сторін

Працівник. Роботодавець зобов’язаний виплатити йому всю суму середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. Адже такий розрахунок не було проведено своєчасно з вини роботодавця і був відсутній спір про розмір сум до виплати.

Роботодавець. Він згоден виплатити працівнику середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Проте вважає, що при визначенні його величини слід ураховувати розмір недоплаченої суми та її істотність порівняно із середньомісячною зарплатою працівника.

Вирішення справи судом

Цікаво, що суди всіх трьох інстанцій (першої, апеляційної та касаційної) стали на бік працівника. Їх аргументи такі.

Під час проведення остаточного розрахунку підприємство не повністю розрахувалося з працівником. Тому до спірних правовідносин слід застосувати положення ст. 117 КЗпП. Аргументи роботодавця про необхідність при стягненні середнього заробітку враховувати істотність недоплаченої суми — безпідставні.

Інакше підійшов до вирішення спору ВСУ. На його думку, при розгляді цієї справи суди повинні були взяти до уваги й такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача з виплати такої суми.

Сума заборгованості становила менше 2 % від суми середньомісячної зарплати працівника. Тому, ураховуючи принцип справедливості та співмірності, сума середнього заробітку, що підлягає стягненню з роботодавця, має бути обчислена в такому самому відсотковому співвідношенні від загальної суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Думка редакції

Незалежно від причини звільнення, працівник у день звільнення повинен отримати остаточний розрахунок. Цього вимагає ст. 116 КЗпП. Якщо працівник цього дня не працював, усі належні йому суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Важливо! Про суми, що мають бути виплачені працівнику при звільненні, роботодавець зобов’язаний письмово повідомити працівника перед їх виплатою.

Більше того, навіть у разі виникнення спору про розмір сум, належних працівнику при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у зазначений вище строк виплатити працівнику не оспорювану ним суму.

Невиконання цих простих правил може обернутися для роботодавця значними матеріальними втратами. Адже

працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому зарплати, не виплаченої при проведенні остаточного розрахунку, без обмеження будь-яким строком

Тобто просто списати зарплатну заборгованість не вийде.

Крім того, не слід забувати про положення ст. 117 КЗпП, якщо працівник таки вирішить звернутися до суду. Що в ній зазначено?

Якщо роботодавець зі своєї вини і за відсутності спору стосовно розміру належних звільненому працівнику сум, своєчасно не розрахувався з ним, то він зобов’язаний виплатити працівнику його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.

Не важко підрахувати, що чим довше підприємство не робитиме жодних кроків для погашення заборгованості перед працівником, а працівник чекатиме, перш ніж звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому зарплати, тим більшу суму середнього заробітку він у результаті отримає. Отже, час тут працює не на роботодавця.

Зауважте також, що за наявності спору щодо розміру належних звільненому працівнику сум роботодавець повинен виплатити йому середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку, якщо спір вирішено на користь працівника.

А якщо спір вирішено на користь працівника частково? Тоді розмір відшкодування за час затримки визначить суд. Причому представлена тут постанова ВСУ цікава такими висновками.

1. Відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності за затримку розрахунку при звільненні.

2. Право суду зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні залежить від цілком визначених факторів (див. ст. 116, 117 КЗпП). Перелічимо їх. Це:

наявність на день звільнення спору між працівником і роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівнику «трудових» сум;

виникнення спору між роботодавцем і звільненим працівником після того, як належні до виплати працівнику «трудові» суми мають бути виплачені роботодавцем;

прийняття судом рішення про часткове задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум.

3. Суд може зменшити розмір компенсації за час затримки розрахунку при звільненні, взявши до уваги й такі обставини, як:

— розмір недоплаченої суми та істотність її частки порівняно з середнім заробітком працівника;

— обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості;

— дії роботодавця з її виплати.

Вважаємо такі висновки суду справедливими. Інакше може виникнути абсурдна ситуація, коли підприємство, що залишилося винним працівнику, наприклад, 2 копійки, зобов’язане буде оплатити період затримки розрахунку виходячи із середньоденної зарплати, припустимо, в 10000,00 грн. Але не можемо зазначити, що КЗпП такого зменшення не передбачає.

Також зауважте, навіть у подібних випадках суди звертатимуть увагу на обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості та дії роботодавця щодо її виплати.

Тож найкращий варіант — це провести з працівником, який звільняється, повний розрахунок у встановлені строки.

 

Верховний Суд України

ПОСТАНОВА

27 квітня 2016 року

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України <...> розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до приватного акціонерного товариства «С» про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за заявою приватного акціонерного товариства «С» про перегляд судових рішень, встановила:

У березні 2013 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом, посилаючись на те, що вона працювала у приватному акціонерному товаристві «С» (далі — ПАТ «С»). 12 червня 2009 року її було звільнено на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України. 28 січня 2013 року їй стало відомо про існування невиплаченої заборгованості по заробітній платі у розмірі 26 грн. 65 коп. Ураховуючи викладене, позивачка просила стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 12 червня 2009 року до 18 березня 2013 року у розмірі 71 896 грн.

Рішенням <...> суду <...> від 15 жовтня 2013 року позов ОСОБА_6 задоволено. Стягнуто з ПАТ «С» на користь ОСОБА_6 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 12 червня 2009 року до 18 березня 2013 року в розмірі 71 896 грн. <...>

Рішенням апеляційного суду <...> від 2 вересня 2015 року рішення місцевого суду змінено, зменшено стягнутий з ПАТ «С» на користь ОСОБА_6 розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 12 червня 2009 року до 28 лютого 2013 року з 71 896 грн. до 69 811 грн. 27 коп. <...>

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 листопада 2015 року касаційну скаргу ПАТ «С» відхилено, рішення апеляційного суду залишено без змін. <...>

На підставі статті 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яке переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним. <...>

У наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ: <...> суд касаційної інстанції <...> виходив із того, що згідно статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство <...> повинне виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Проте, при цьому необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати <...>.

Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статті 117 КЗпП України.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в статті 117 КЗпП України відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який ухвалює рішення по суті спору. Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв’язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день — наступного дня після пред’явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи — по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв’язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Отже, право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв’язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.

Разом із тим при розгляді даної справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Враховуючи те, що середня заробітна плата ОСОБА_6 складала 1465, 35 грн. — а недоплачена сума складає лише 26,65 грн. — то враховуючи неістотність цієї суми відносно розміру її заробітку Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає за справедливе застосувати принцип співмірності та зменшити за таких обставин розмір відшкодування працівникові заробітку за час затримки розрахунку.

Розмір заробітної плати позивачки становив — 1465 грн. 35 коп., сума заборгованості невиплаченої заробітної плати складає 26 грн. 65 коп., що становить 1,8 % від заробітної плати, середній заробіток за весь час затримки — 69 811,27 грн., враховуючи принцип справедливості та співмірності підлягають стягненню кошти в сумі 1 256 грн. 60 коп. (1,8 % від суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку).

Виходячи з наведеного, судове рішення апеляційного суду та ухвала касаційної інстанції підлягають зміні.

розрахунок при звільненні, розрахунок із працівником додати теги змінити теги
Додайте свої теги до статті
Розділіть мітки комами. Наприклад: бухгалтерія, форма, відсотки, ПДВ, квартальний звіт. Максимальна кількість 10.
або Закрити
Ваша оцінка врахована! Оцініть статтю :
  • Добре
  • Нормально
  • Погано
Поділитися:
Коментарі до статті