Теми статей
Обрати теми

Зменшувати чи не зменшувати, ось у чому питання

Ушакова Лілія, експерт з питань оплати праці
Суть спору
Працівниця в період вирішення спору про її незаконне звільнення перебувала на обліку в центрі зайнятості як безробітна і отримувала допомогу по безробіттю. Чи може суд зменшити розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу на суму такої допомоги?

Позиція роботодавця

Сума допомоги по безробіттю має бути врахована судом при визначенні величини середнього заробітку, який роботодавець зобов’язаний буде виплатити працівниці за час вимушеного прогулу. Адже очікуючи на рішення суду, працівниця отримувала дохід.

Чи підтримав суд роботодавця? Читаємо далі!

Вирішення справи судом

Суд першої інстанції поновив працівницю на роботі на посаді, яку вона обіймала до звільнення, і стягнув з роботодавця на її користь усю суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

А ось апеляційний суд, з рішенням якого погодився й суд касаційної інстанції, визнав за можливе зменшити розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу на суму отриманої працівницею допомоги по безробіттю. Чим потішив роботодавця.

Проте працівниця не опустила руки і звернулася за захистом своїх прав до ВСУ. Це стало можливим з однієї простої причини. Серед судових справ була ухвала суду касаційної інстанції, що містила ось такий висновок: зменшення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу на суму отриманої поновленим працівником допомоги по безробіттю є помилковим.

Тобто, очевидне неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права. У результаті — у подібних правовідносинах були прийняті різні за змістом судові рішення.

Якого ж висновку дійшов ВСУ? Розглянувши матеріали справи, він зазначив, що виплата середнього заробітку проводиться за час вимушеного прогулу. Причому

законом не передбачено жодних підстав для зменшення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу за певних умов

Ураховуючи це, роботодавець зобов’язаний виплатити працівниці всю суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Зменшувати її на суму отриманої працівницею допомоги по безробіттю незаконно.

Думка редакції

Чому взагалі виник цей спір?

Пам’ятаєте, під час розгляду справи було встановлено, що незаконно звільнена працівниця була зареєстрована в центрі зайнятості як безробітна? Так-от, з дня поновлення на роботі за рішенням суду її знімуть з обліку в центрі зайнятості.

При цьому роботодавець (а не працівниця, яка отримувала допомогу!) зобов’язаний буде повернути Фонду соцстрахування на випадок безробіття суму виплаченого працівниці забезпечення і вартості наданих соціальних послуг. Це прямо зазначено в ч. 4 ст. 35 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 02.03.2000 р. № 1533-III (ср. ). Виходить, що за один і той самий період їй буде виплачено і допомогу по безробіттю, і середній заробіток. Причому фактично обидві ці виплати пройдуть за рахунок коштів роботодавця.

Так, можливо, роботодавець мав рацію, коли вирішив, що буде справедливим зменшити суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу на суму допомоги по безробіттю? Давайте поглянемо, що з цього приводу думає закон.

Почнемо з того, що спори про поновлення на роботі займають одне з лідируючих місць у практиці з трудових спорів. Основна причина цього — недотримання роботодавцями вимог до порядку звільнення.

Якщо працівник вважає, що його звільнили незаконно, то за захистом своїх інтересів він має право звернутися до суду. Більше того, такі спори розглядають виключно суди, причому незалежно від підстав для звільнення ( п. 2 ч. 1 ст. 232 КЗпП). Комісіям із трудових спорів їх передавати не можна.

Зауважте, виконання рішення суду, який визнав, що працівник був звільнений незаконно, передбачає вчинення двох дій з боку роботодавця. Це:

1) безпосередньо поновлення працівника на місці роботи, яке він займав раніше. Зауважте, працівника поновлюють на роботі не з моменту винесення відповідного рішення суду, а з дня видання наказу про звільнення, тобто «заднім» числом. Це дозволяє весь час вимушеного прогулу зарахувати до трудового стажу працівника і за весь цей час стягнути заробітну плату в розмірі середнього заробітку;

2) виплата працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Виходячи з ч. 2 ст. 235 КЗпП можна зробити висновок, що в більшості випадків суди зобов’яжуть підприємство виплатити середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Виняток — ситуація, коли розгляд позову про поновлення на роботі тривав більше одного року з вини працівника. У цьому випадку суд може обмежити період, за який стягається середній заробіток, одним роком. При цьому висновок суду про наявність вини працівника (не з’являється за викликом суду, здійснює інші дії із затягування розгляду справи) або про її відсутність має бути мотивований (див. абзац четвертий п. 32 постанови № 9).

Щодо суми оплати вимушеного прогулу, то вона має бути зазначена в рішенні суду. Її розраховують за загальними правилами розрахунку середнього заробітку, установленими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою КМУ від 08.02.95 р. № 100, виходячи із заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на підприємстві менше двох місяців, розрахунок здійснюють виходячи із середнього заробітку за фактично відпрацьований час.

Але як бути, якщо при звільненні поновленому працівнику виплачувалася вихідна допомога, або в період вирішення справи про незаконне звільнення він працював у іншого роботодавця і отримував заробітну плату або перебував на обліку в центрі зайнятості як безробітний та отримував допомогу по безробіттю. Чи можна на такі виплати зменшити суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу?

На жаль для роботодавця і «ура!» для відновленого працівника — ні, не можна. Статтею 235 КЗпП не передбачено можливості зменшити середній заробіток за час вимушеного прогулу за певних обставин.

А як же тоді абзац другий п. 32 постанови № 9, що дозволяє такі дії? ВСУ у своїй постанові наполягає, що ця норма написана з урахуванням вимог ч. 3 ст. 117 КЗпП. А ч. 3 була вилучена зі ст. 117 Кодексу ще наприкінці 2005 року.

Таким чином, сьогодні право працівника на отримання середньої зарплати за час вимушеного прогулу не ставиться в залежність від факту отримання ним допомоги по безробіттю або зарплати за новим місцем роботи в період вирішення спору про його незаконне звільнення.

Тож будьте уважні, розлучаючись з працівниками. Дійте чітко в межах закону, дотримуючись усієї «звільнювальної» процедуру, якою б нудною і малозначною вона не здавалася на перший погляд.

 

Верховний Суд України

ПОСТАНОВА

25 травня 2016 року

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України <...>, розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до державного підприємства «М» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за заявою ОСОБА_6 про перегляд Верховним Судом України рішення Апеляційного суду м. Києва від 18 листопада 2015 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 грудня 2015 року, встановила:

У січні 2015 року ОСОБА_6 звернулася до суду із вищезазначеним позовом. Позивачка зазначала, що з 4 лютого 2011 року працювала у відповідача, наказом від 20 січня 2014 року її переведено на посаду чергового залу <...>.

Наказом № 11-07/1-/423п від 17 грудня 2014 року ОСОБА_6 звільнено з роботи.

Посилаючись на незаконність її звільнення з роботи, позивачка просила поновити її на роботі у державному підприємстві «М» (далі — ДП «М») та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період із 17 грудня 2014 року по день ухвалення рішення.

<...>

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_6 порушує питання про скасування ухвалених у справі рішень апеляційної і касаційної інстанцій в частині зменшення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу та залишення в цій частині в силі рішення суду першої інстанції з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК України) підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, зокрема частини третьої статті 117 та статті 235 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП України).

На підтвердження зазначеної підстави подання заяви про перегляд судових рішень ОСОБА_6 посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 липня 2012 року.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положенням пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Згідно зі статтею 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що ОСОБА_6 працювала з 4 лютого 2011 року у відповідача, наказом від 20 січня 2014 року її переведено на посаду чергового залу <...>.

Наказом від 17 грудня 2014 року ОСОБА_6 звільнено з роботи у зв’язку із закінченням строку трудового договору за пунктом 2 статті 36 КЗпП України.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, виходив з того, що звільнення ОСОБА_6 відбулось із порушенням вимог трудового законодавства, а тому її трудові права підлягають захисту шляхом поновлення її на роботі на займаній посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що ОСОБА_6 була зареєстрована у Оболонському районному центрі зайнятості у м. Києві як безробітна, за період з 30 грудня 2014 року по 27 серпня 2015 року вона отримала допомогу в сумі 18 тис. 270 грн 14 коп., у зв’язку із чим сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає зменшенню на суму одержаної нею допомоги по безробіттю.

Разом з тим в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 липня 2012 року, наданій заявницею як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, міститься висновок про те, що зменшення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу на отриману позивачкою суму вихідної допомоги по безробіттю є помилковим.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до статті 235 КЗпП України в разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Отже, виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу.

Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.

Посилання апеляційного суду при зменшенні розміру компенсації за час вимушеного прогулу на пункт 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» є помилковим, оскільки викладені в ньому роз’яснення були зроблені з урахуванням вимог закону, зокрема частини третьої статті 117 КЗпП України, яку виключено на підставі Закону України № 3248-15 від 20 грудня 2005 року.

Проте апеляційний суд на наведене не звернув належної уваги та безпідставно зменшив розмір компенсації заробітної плати за час вимушеного прогулу. Зазначені порушення вимог закону залишилися і поза увагою суду касаційної інстанції.

За таких обставин ухвалені у справі рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій у зазначеній частині підлягають скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції.

Отже, у справі, яка переглядається Верховним Судом України, суди неправильно застосували норми статті 235 КЗпП України, що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій, ухвалених у цій справі. <...>

App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Ми приймаємо
ic-privat ic-visa ic-visa

Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.

Дякуємо, що читаєте нас Увійдіть і читайте далі