Переживання печалі може знайти прояв у низці почуттів: смутку, нудьги, журби, жалю. Коли з’являється печаль? Це дуже важливе переживання рефлексії, у тому сенсі, що воно спрямоване в минуле і дозволяє нам оцінити, що було зроблено не так. Прокручуючи в голові заплановане, згадуючи мрії та надії весни, восени людина стикається з необхідністю зрозуміти, куди ж вона прийшла, перед чим опинилася. Печаль уповільнює психіку, налаштовуючи її на споглядальний лад, замість активних дій і прагнень.
Але не варто забувати і про те, що переживання печалі супроводжує будь-яку втрату. Мабуть, у найсильнішому сенсі — смерть близької людини, щоправда, тоді печаль вінчається з гнівом і перетворюється на горювання. Для осінньої ж печалі також характерний цей присмак скінченності, втрати, розставання.
Що ж робити зі своєю осінньою печаллю? Дехто прагне розвіяти її веселощами, спілкуванням, відволіктися, переключитися. Узагалі-то, робити цього не варто! Використовуйте печаль як паливо для психіки. Якщо вас засмучують упущені можливості, недостатність зробленого, перегляньте цю історію ще раз, прокрутіть варіанти своїх дій, згадайте альтернативи. Печаль дозволяє набути досвід, усвідомити помилки, прийняти те, що неможливо змінити, і виправити те, що ще піддається виправленню. Дозвольте собі зволікати, грійте душу спокоєм ковдри і наповнюйте її сенсами паруючого чаю. Часто печаль штовхає до самоти. Дозвольте собі побути наодинці, насолоджуючись цим. Поплачте — і ви відчуєте, наскільки легше вам стає.
Щоправда, іноді печаль, навпаки, штовхає нас до інших людей. Людині хочеться дотиків, обіймів, жалю та прийняття. Не варто боятися цих бажань. Знайдіть когось, хто приголубить і пошкодує, розкажіть йому про те, що вас обтяжує, нехай він розділить вашу ношу.
Але бог з ним, із сумом... Поговоримо про апатію. «Нічого не хочу. Не буду. Не беру участі. Мені байдуже» — ось слова цього симптому. Осіння природа стає символом згасання енергії, і психіка відбиває це. Переживання апатії може викликати паніку, і це вже хороший показник. В іншому ж разі осіння апатія проявляється в тому, що людина не хоче робити те, що вона робить, почувається безсилою. Ніщо її не надихає і не захоплює, аби її тільки лишили у спокої, але і спокій не приносить їй задоволення.
Про що нам говорить апатія? Про втому душі, про те, що вона дуже прагнула долучитися до усього, витрачала енергію, розплескувала ресурси, але ось і їм прийшов кінець. Що ж робити? Відпочинок може і не допомогти. Шукайте щось, що набуде сенсу. Якщо ваша апатія не симптом серйозної депресії, але ознака простого осіннього спаду, то ви знайдете щось цікаве. Просто шукати варто не там, де ви «ходили» зазвичай. Замість звичних книг варто слухати музику, замість обридлої музики розглядати картини, замість зображень, що остогиділи, читати іронічні оповідання. Коло замикається. Переключіться і знайдете енергію!
Якщо зовсім нічого не попадається внутрішньому погляду, скористайтеся простою вправою. Зробіть такий видих, після якого вам здасться, що ви видихнули взагалі все повітря. І забороніть собі робити вдих! Не вдихайте доти, доки організм не зробить це сам проти волі вашої свідомості найсильнішою волею підкіркового несвідомого механізму. Разом з цим вдихом прийде й розуміння того, що ви хочете.
Нерідко разом з печаллю і апатією приходить і третя гостя — тривога. Якщо зараз усе завершується і руйнується, і навіть листя, що було таким радісно-зеленим навесні, тепер так сумно-золотаво падає вниз, то що ж чекає мене завтра, чи встигну я, чи вистачить мені сил? Тривоги і страхи охоплюють людину. Відмінність їх у тому, що тривога смутна, темна (я не знаю від чого мені так тривожно), страх завжди відомий (я боюся того-то й того-то).
Що може людина протиставити їм? Реальність теперішнього моменту! Що б жахливе не могло статися в майбутньому, зараз його немає! Озирніться навкруги і переконаєтеся, що ще нічого не упущено, що можна не квапитися, що майбутнього все ще немає, воно ще не прибуло, ви в царстві теперішності, сьогочасності, що має синонімом дійсність. Вам залишається тільки проживати це сьогодення, спостерігати його, зосередитися на ньому і розглядати-розглядати, адже насправді в усіх у нас є дійсно тільки одна серйозна проблема — цей момент часу ніколи більше не повториться!
Лікуйте тривогу теперішністю, а страх — реальністю. Щоправда, не варто забувати і про позитивність цих переживань, вони немовби попереджають нас про те, що може статися щось, чого б нам не хотілося. Важливо зрозуміти це і приступити до тих дій, що приведуть нас до того, чого ми хочемо. Але сильно тривожитися дійсно не варто!
Роздратування.. Будь-яка дрібниця може вивести з рівноваги, розсердити, розпалити переживання до краю... І залишається тільки злитися, гніватися і лютитися на все, що відбувається... Ми закінчуємо цю замітку розмовою про роздратування, тому що це переживання, маючи спільне з трьома описаними вище — народжується з невиправданих очікувань людини, має і відмінну рису — високий рівень енергії! Нехай вибухами, але роздратований — активний, а сумний — ні. Тривожний може бути теж активним, але він не дозволяє собі зробити щось, щоб виправити ситуацію, роздратований це може.
Не женіть від себе роздратування, злість, гнів. Зіпріться на них. Відчуйте, як руки стискуються в кулаки, як вас трясе від гніву. Використайте цю енергію, щоб почати рухатися, щоб здолати перешкоди, щоб змінити події та змінитися самому. Переживаючи роздратування, зосередьтеся на тому, що вас не влаштовує, а потім знайдіть, як це змінити, нехай не повністю, можливо, хоч трохи поліпшити, на саму крапельку, ☺ але ваше роздратування наділить вас силою і дозволить діяти активно.
«Що таке осінь»? — запитував один поет. Осінь — це час, коли все те, що ти виростив зовні свого «Я», проходячи перевірку реальністю, має підрости і всередині. Як би пафосно це не звучало...
