(066) 87-010-10
Переводимо бухгалтерів в ОНЛАЙН!
Перейти до номеру
  • № 77
  • № 76
  • № 75
  • № 74
  • № 73
  • № 72
  • № 71
? За допомогою цієї функції ви зможете швидко перейти до номеру, що вас цікавить
У цьому номері :
 
  • У обране
  • Друк
  • Шрифт
  • Колір фону
  • Коментарі 0
  • В розробці
5/17
Податки та бухгалтерський облік
Податки та бухгалтерський облік
Вересень , 2016/№ 78

Борг перед працівником за підзвітними сумами: що зі строком позовної давності?

Уявіть ситуацію: працівник витратив власні гроші на користь роботодавця, наприклад, у відрядженні йому не вистачило виданого авансу або при придбанні товарів (робіт, послуг) для виробничих потреб. Чи діє строк позовної давності щодо такої заборгованості підприємства перед працівником? Якщо так, то за якими правилами він обчислюється? Давайте, дорогі друзі, розберемося в цьому важливому питанні разом.

Порядок обчислення строку позовної давності за сумами, які працівник витратив для потреб рідного підприємства, залежить від того, до якої сфери належать відносини між сторонами — до трудової чи до цивільно-правової. Але про все по черзі.

Строк позовної давності: що і як?

Ви вже знаєте (див. с. 3 цього номера), що позовна давність — це строк, протягом якого особа, права або законні інтереси якої були порушені, може отримати їх захист у суді. Так стверджує ст. 256 ЦКУ.

Загальний строк позовної давності — 3 роки. Хоча для окремих випадків цивільне законодавство встановлює спеціальну позовну давність — скорочену або, навпаки, тривалішу порівняно із стандартною позовною давністю ( ст. 257 і 258 ЦКУ).

Проте сфери цивільно-правових і трудових відносин дуже часто не збігаються. Саме тому потрібно врахувати норми ст. 9 ЦКУ, згідно з якою положення цього Кодексу поширюються на трудові відносини, тільки якщо останні не врегульовано іншими законодавчими актами.

А строки позовної давності, точніше, строки звернення до суду при виникненні трудових спорів якраз урегульовані ст. 233 КЗпП. Підкреслює це і Мінсоцполітики в листі від 06.10.2014 р. № 3050/0/06/14.

Про що ж говорить зазначена стаття? Про те, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору до суду у тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справі про звільнення — протягом 1 місяця з дня вручення копії наказу про звільнення або видачі трудової книжки. Якщо ж порушено законодавство про оплату праці, працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Отже, перед нами два види позовної давності:

— загальна (3 роки), що застосовується у сфері цивільно-правових відносин,

та

— особлива (для ситуації, яку ми розглядаємо, — 3 місяці), що застосовується у сфері трудових відносин.

Яку ж позовну давність застосовувати до сум, пов’язаних з відрядженням, а яку — до підзвітних сум?

Позовна давність і витрати на відрядження

Ситуація, коли працівник зі своєї кишені фінансував витрати, пов’язані зі службовим відрядженням (наприклад, не вистачило виданого авансу або нагальне відрядження — аванс не встигли видати взагалі), вписується в межі трудових відносин. Підтвердження цьому знаходимо у ст. 121 КЗпП. Вона зобов’язує роботодавця компенсувати витрати працівника, пов’язані з відрядженням.

Тому

до витрачених на відрядження сум застосовується строк позовної давності, встановлений ст. 233 КЗпП, — 3 місяці з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права

Так само вважає й суд (див. ухвалу Судової палати з цивільних справ ВСУ від 25.12.2008 р. у справі № 6-16282вов08).

Майте на увазі: недотримання норм ч. 1 ст. 121 КЗпП, що гарантує право працівника на відшкодування витрат та отримання інших компенсацій у зв’язку зі службовим відрядженням, розцінюється як порушення трудового законодавства.

Тому працівник, трудові права якого порушені, може звернутися за їх захистом не тільки до суду, а й до Держпраці. Перевіряти відшкодування працівникам витрат у зв’язку зі службовим відрядженням — справа якраз цього органу (див. п.п. 8.1.1 Переліку питань..., затвердженого наказом Мінсоцполітики від 02.07.2013 р. № 390).

Будьте впевнені, що за виявлене «трудове» порушення посадових осіб підприємства по голівці не погладять! Їм за це може загрожувати адмінштраф у розмірі від 510 до 1700 грн. (ч. 1 ст. 41 КпАП).

Позовна давність і підзвітні суми

Відносини, що виникли між підприємством і працівником, який за власні кошти придбаває товари (роботи, послуги) для цього підприємства, на нашу думку, мають уже не трудовий, а цивільно-правовий характер.

За такими відносинами строк позовної давності в загальному випадку становить 3 роки ( ст. 257 ЦКУ)

На ці відносини поширюються вимоги або гл. 68 «Доручення» ЦКУ, або гл. 79 цього Кодексу, що регулюють питання здійснення дій у майнових інтересах іншої особи. Це підтверджують Нацбанк (див. листи від 30.01.2014 р. № 27-011/3958 і від 21.06.2016 р. № 50-0004/51974), а також податківці (див. лист Міндоходів від 01.10.2013 р. № 4878/Т/99-99-17-02-01-14).

Припустимо, що між працівником і роботодавцем було укладено договір доручення (фактично — працівник діє за вказівкою роботодавця). Тоді згідно зі ст. 1006 ЦКУ такий працівник зобов’язаний після виконання доручення надати роботодавцю звіт про це і підтвердні документи, якщо, звичайно, так приписує діяти договір.

Отже, ця стаття вимагає від працівника надати звіт про виконання доручення. Але про форму, зміст, строки, порядок складання і надання цього звіту в ній жодного слова. Від чого ж відштовхуватися? На наш погляд, усе, що стосується такого звіту, ви можете застерегти в самому договорі, зокрема, що використовуватимете для цієї мети Звіт про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт (далі — Звіт) за формою, затвердженою наказом № 841. Це найбільш підходящий варіант.

А якщо договору доручення між працівником і підприємством немає (фактично — працівник діє з власної ініціативи з подальшим схваленням керівництва)? Тоді, як передбачає ст. 1159 ЦКУ, особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, зобов’язана негайно після закінчення таких дій:

1) надати цій особі звіт про такі дії. Увага! Якщо особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, при першій нагоді не повідомила цю особу про свої дії, вона не має права вимагати відшкодування понесених витрат ( ч. 2 ст. 1160 ЦКУ);

2) передати їй усе, що при цьому було одержано.

І в цій ситуації відзвітувати перед роботодавцем про витрачені кошти можна за допомогою Звіту за формою, затвердженою наказом № 841 (див. лист Мінпраці від 10.08.2009 р. № 193/06/186-09 і лист Мінфіну від 28.08.2007 р. № 31-34000-10-25/17266).

Важливо! У випадках, коли аванс підзвітній особі не видавався, ПКУ не вимагає дотримувати строки складання та надання Звіту. Проте податківці настійно рекомендують подавати його у строки*, установлені законодавством для працівників, забезпечених авансами (див. консультацію в підкатегорії 109.14 БЗ). Хоча й погоджуються, що навіть якщо ці строки будуть порушені, то ані працівнику, ані підприємству нічого не загрожує.

* Детальніше ознайомитися з цими строками ви можете в «Податки та бухгалтерський облік», 2016, № 40, с. 87.

Чому ми акцентуємо увагу на строку подання Звіту? Тому що часто до нього прив’язують строк погашення боргу підприємства перед працівником.

Позовна давність: з якої дати?

На жаль, строку погашення заборгованості, що виникла в підприємства перед працівником, законодавчо не встановлено. З якої ж дати тоді починає обчислюватися строк позовної давності за такою заборгованістю? Тут можливі два варіанти.

1. У колективному або трудовому договорі передбачено строк для виплати компенсації підприємством витрат, понесених працівником на госппотреби або на відрядження, у прив’язці до дня затвердження Звіту. Адже без такого затвердження виплата компенсації неможлива.

У такому разі строк позовної давності починають відлічувати з дня, що настає за таким затвердженим днем виплати компенсації (днем затвердження Звіту)

Якщо з працівником укладено письмовий договір доручення на придбання товарів (робіт, послуг), то строк, протягом якого роботодавець повинен відшкодувати працівнику суму витрачених ним коштів, може бути передбачено в цьому договорі також з прив’язкою до дня затвердження Звіту. Тоді трирічний строк позовної давності потрібно відлічувати з дня, що настає за днем закінчення такого строку.

2. У колективному або трудовому договорі (договорі доручення) строк виплати компенсації не прописано. За таких обставин працівник може звернутися на підприємство з письмовою вимогою виплатити йому належної суми. При цьому день затвердження Звіту слід вважати моментом, з якого працівник може таку вимогу пред’явити.

Ось тут починається найцікавіше.

Заборгованість у межах цивільно-правових відносин. Після отримання від працівника вимоги сплатити належне роботодавець має 7 днів, щоб його виконати ( ч. 2 ст. 530 ЦКУ). Якщо протягом семиденного строку роботодавець не виконає свого обов’язку та не виплатить належних працівнику сум, то починаючи з 8-го дня з дати пред’явлення працівником письмової вимоги можна відлічувати строк позовної давності ( ч. 5 ст. 261 ЦКУ, лист Міндоходів від 01.10.2013 р. № 4878/Т/99-99-17-02-01-14).

Виходить, що доки працівник не звернеться до підприємства з письмовою вимогою про відшкодування йому витрачених коштів, перебіг позовної давності за заборгованістю підприємства перед цим працівником не розпочнеться. Якщо така письмова вимога буде, відлік позовної давності (3 роки) почнеться на восьмий день після пред’явлення вимоги.

Приклад. Працівник за власні кошти придбав для свого підприємства товари. Звіт затверджено 29.09.2016 р.

Якщо підприємство не відшкодує працівнику витрачені ним власні кошти, то 3-річний строк для його звернення до суду почне обчислюватися так:

1) якщо в колдоговорі строк компенсації прив’язано до дня затвердження Звіту, — з 30.09.2016 р. Останнім днем, коли працівник може подати позов до суду, буде 30.09.2019 р.;

2) якщо в колдоговорі строк компенсації не прописано і 03.10.2016 р. працівник подасть вимогу про повернення витрачених коштів, — з 11.10.2016 р. Останнім днем, коли можна подати позов до суду, буде 11.10.2019 р.

Заборгованість у межах трудових відносин. Як ми зазначили вище, фінансування працівником витрат, пов’язаних з відрядженням, з власної кишені належить до сфери трудових відносин.

На жаль, єдиної думки з питання: «з якого моменту «стартує» строк позовної давності за такими сумами?» у контролюючих органів та в судів немає.

Контролери більше схиляються до того, що обчислювати строк позовної давності в цьому випадку потрібно за «цивільно-правовими» правилами (див. лист Міндоходів від 01.10.2013 р. № 4878/Т/99-99-17-02-01-14).

А що ж суди? Вони дотримуються позиції, що передбачений ст. 233 КЗпП тримісячний строк для звернення до суду починає обчислюватися з наступного дня після проведення фактичного розрахунку з працівником незалежно від тривалості затримки розрахунку (див. п. 2.2 рішення КСУ від 24.02.2012 р. № 4-рп/2012, п. 25 постанови Пленуму ВСУ від 24.12.99 р. № 13, інформаційний лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02.03.2012 р. № 282/0/4-12, постанову ВСУ від 06.04.2016 р. у справі № 6-409цс16).

Виходить, що

доки підприємство не розрахується з працівником (саме в той момент працівник дізнається про порушення своїх прав), строк позовної давності обчислюватися не почне і працівник у будь-який момент може звернутися до суду для захисту своїх прав

Утім, на практиці суди не відмовляють громадянам у розгляді справ про невиплату їм відрядних сум навіть після закінчення тримісячного строку (див., наприклад, ухвалу ВАСУ від 16.10.2013 р. у справі № К-23790/10-с і Київського апеляційного адмінсуду від 24.06.2010 р. у справі № 2а-21711/08).

А ще, наприклад, уже звільненому працівнику можуть на підставі ст. 117 КЗпП, крім самої суми витрачених коштів, прописати виплатити середній заробіток за весь період затримки з їх розрахунку (див. ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.04.2012 р. № 2а-2184/11/2670).

Як же діяти в умовах такої невизначеності? Радимо працівникам не чекати з моря погоди, а подавати роботодавцю письмову вимогу відшкодувати витрачені на відрядження суми із зазначенням у цьому документі точного строку виконання.

І вже якщо роботодавець у цей строк не розрахується, то з наступного дня почне відлічуватися тримісячний строк позовної давності. А отже, з цього дня у працівника з’явиться право звернутися до суду за захистом своїх інтересів. Але нехай краще такі ситуації вас обминають! ☺

висновки

  • У сфері цивільно-правових відносин застосовується загальна позовна давність (3 роки), а у сфері трудових відносин — спеціальна (у нашому випадку — 3 місяці).
  • Ситуація, коли працівник самостійно фінансував витрати, пов’язані зі службовим відрядженням, вписується в межі трудових відносин.
  • Відносини, що виникли між підприємством і працівником, який за власні кошти придбаває товари (роботи, послуги) для цього підприємства, мають цивільно-правовий характер.
підзвітні кошти, борг перед працівником, позовна давність, заборгованість підприємства додати теги змінити теги
Додайте свої теги до статті
Розділіть мітки комами. Наприклад: бухгалтерія, форма, відсотки, ПДВ, квартальний звіт. Максимальна кількість 10.
або Закрити
Ваша оцінка врахована! Оцініть статтю :
  • Добре
  • Нормально
  • Погано
Поділитися:
Коментарі до статті