Стороннім вхід заборонений, або Плата за вхід у торговельну мережу

Система «вхідних» платежів використовується у всьому світі і вже давно є невід’ємною частиною взаємовідносин між торговцем і виробником. Наша країна — не виняток. Щоб товар потрапив на полиці українського супермаркету, постачальнику (у більшості випадків) доведеться неабияк розщедритися. За що ж беруть гроші магазини?

Існує декілька видів «вхідних» платежів:

1) платіж за вхід постачальника в торговельну мережу;

2) платіж за вхід товару в торговельну мережу/окремий магазин мережі;

3) платіж за вхід товару на полицю супермаркету.

Ці платежі можуть застосовуватися як усі разом, так і окремо або в будь-яких комбінаціях. Може застосовуватися й один платіж, наприклад, за вхід товару, але при цьому включати і плату за вхід постачальника, і плату за полицю. Тут усе залежить від політики кожної конкретної торговельної мережі. Велике значення також має рейтинг постачальника. Наприклад, в одній і тій же торговельній мережі для постачальника якихось ексклюзивних або популярних у споживача товарів (або товарів соціальної групи) «вхідні» платежі можуть бути зовсім відсутніми. Тоді як для іншого — «середненького» — може застосовуватися повний пакет. Тобто підхід до кожного постачальника найчастіше індивідуальний.

Розмір платежів також варіюється і залежно від імені постачальника, і залежно від виду товару, і залежно від полиці, на якій він лежатиме. Всім відомо, наприклад, що найдорожчими в супермаркеті є так звані золоті (що розташовані на рівні очей) та срібні (на рівні рук) полиці.

Що стосується періодичності здійснення, то платіж за вхід постачальника — разовий, за вхід товару на полицю — періодичний, а за вхід товару в мережу/окремий магазин може бути як разовим, так і періодичним.

Узагалі, усі ці платежі ритейлери вважають фільтром, що дозволяє відсівати ненадійних партнерів, невеликі компанії, які не готові забезпечувати якість продукції, безперебійність і ритмічність постачань. Така плата, на їх думку, є доказом серйозності намірів контрагента і його зацікавленості в довгостроковій співпраці.

Так то воно так. Але за що ж усе-таки платить постачальник?

Плата за вхід постачальника в мережу по суті — плата за право укладати договори постачання із цією мережею. А платіж за вхід товару в мережу/окремий магазин — за право постачати саме цей товар. Плата ж за вхід товару на полицю забезпечує право розміщення товару у визначеному місці на певній полиці супермаркету.

Як бачите,

Яка ж правова суть цих прав?

Правова суть «вхідних» платежів

Усі платежі, що розглядаються сьогодні, прямо нашим законодавством не передбачені. Але і заборони на їх здійснення немає. А, як відомо, право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає його загальним принципам, забезпечене ч. 1 ст. 6 ЦКУ. Крім того, ч. 2 ст. 6 ЦКУ дозволяє врегулювати в договорі, передбаченому актами цивільного законодавства, свої відносини, які цими актами не врегульовані.

Тож

Але на що ж вони схожі?

Згідно з ч. 1 ст. 901 ЦКУ за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням іншої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі здійснення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві вказану послугу, якщо інше не встановлене договором.

А що у нас?

Мережа надає постачальникові право укладати договори постачання / постачати певний товар, а постачальник використовує ці права в процесі здійснення своєї торговельної діяльності і зобов’язаний за них сплатити. А це достатньо близько до послуг.

Водночас зазначимо: неоднозначна правова природа цих «послуг», а також їх документальне оформлення (складання акта) може стати предметом пильного розгляду податкових органів на предмет реальності операцій і створити певні проблеми для покупця цих «послуг».

А плата за вхід товару на полицю?

У цьому платежі проглядається орендна суть.

Адже за договором найму (оренди) орендодавець передає або зобов’язується передати орендареві майно в користування за плату на певний строк (ч. 1 ст. 759 ЦКУ). Сплативши за вхід товару на полицю, постачальник отримує право (привілей) розмістити на ній свій товар, реалізований супермаркету. Тобто він отримує у своє користування полицю (чи певне місце на ній) за плату і, звичайно, на певний строк. Тож

Зазначимо, що права користування полицею в постачальника дуже обмежені — він може розмістити на ній тільки строго певний товар. Проте на орендну суть операції це ніяк не впливає. Адже і нерухомість, буває, здають в оренду тільки під чітко визначену діяльність. Не впливає на орендну суть операції і те, що на момент розміщення на полиці товар буде власністю мережі.

Єдиний нюанс: предметом договору оренди має бути конкретна річ (річ, визначена індивідуальними ознаками (ч. 1 ст. 760 ЦКУ)). Тож якщо в договорі не вказано, яка саме полиця передається в розпорядження постачальника, то вважати ці відносини орендними не можна. У такому разі це, радше, послуги з наданням права розміщення товару в мережі.

До речі, витрати з розміщення товару на полиці можна розглядати і як мерчандайзинг (з причини невизначеності цього терміна). Про нього детальніше поговоримо в наступній статті.

Очевидно, що договір з мережею, який передбачає всі ці платежі, а також постачання товару, буде змішаним (ч. 2 ст. 628 ЦКУ). При цьому найчастіше постачальник не має можливості запропонувати свої умови договору. Він може лише приєднатися до договору, запропонованого мережею. Тому договір також матиме ознаки договору приєднання (ст. 634 ЦКУ).

Бухгалтерський облік «вхідних» платежів

Як ми вже з’ясували, в результаті здійснення будь-якого з «вхідних» платежів, що розглядаються сьогодні, постачальник отримує певні права (привілеї). Якщо строк договору перевищує 1 рік, такі права (привілеї) цілком можна вважати іншими нематеріальними активами. Адже згідно з абз. 8 п. 5 П(С)БО 8 вони включають право на здійснення діяльності, використання економічних та інших привілеїв тощо.

Проте в п. 9 П(С)БО 8 сказано прямо: не визнаються нематеріальним активом, а підлягають відображенню у складі витрат того звітного періоду, в якому були здійснені в тому числі витрати на рекламу і просування продукції на ринку.

І строк договору тут значення не має.

За своїм характером усі ці витрати — збутові (відображаються на рахунку 93 «Витрати на збут»).

Якщо точніше, платіж за вхід товару на конкретну (!) полицю відноситься до витрат на утримання основних засобів, пов’язаних зі збутом (операційна оренда) (абз. 8 п. 19 П(С)БО 16). А платежі за вхід постачальника, за вхід товару, за вхід на полицю взагалі — до інших витрат, пов’язаних зі збутом (абз. 13 п. 19 П(С)БО 16).

Крім того, пам’ятайте: об’єкт операційної оренди відображається орендарем на забалансовому рахунку (01 «Орендовані необоротні активи») за вартістю, вказаною в договорі оренди (п. 8 П(С)БО 14, Інструкція № 291). Тож здійснивши платіж за конкретну (!) полицю, не забудьте відобразити її за балансом у складі орендованих необоротних активів.

Нагадаємо також, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи (п. 1 ст. 9 Закону про бухоблік). Тому всі понесені «вхідні» витрати необхідно документально підтвердити. Причому якщо супермаркет видавати будь-які підтверджуючі первинні документи відмовляється, то цілком підійде і самостійно складений постачальником документ, що містить обов’язкові реквізити, перелічені в п. 2 ст. 9 Закону про бухоблік.

Податковий облік «вхідних» платежів

Податок на прибуток. Жодних різниць для означених збутових витрат розд. III ПКУ не передбачає. Тому всі «вхідні» платежі, відображені в бухгалтерському обліку постачальника, в повному обсязі відобразяться і в його «податково-прибутковому» обліку. Тобто

ПДВ. Згідно з п.п. «а» п. 14.1.185 ПКУ з метою оподаткування постачанням послуг, зокрема, вважається досягнення домовленості утримуватися від певної дії або від конкуренції з третьою особою або надання дозволу на будь-яку дію за умови укладення договору.

Погодьтеся, будь-який з «вхідних» платежів можна вважати наданням дозволу на яку-небудь дію.

Платіж за вхід у мережу дозволяє робити ділові пропозиції про постачання супермаркету. Платіж за вхід товару — дозволяє постачати цей товар. Платіж за вхід на полицю дозволяє розмістити товар, реалізований супермаркету, у визначеному місці. Отже,

А оскільки місцем постачання таких послуг є митна територія України, то згідно з п.п. «б» п. 185.1 ПКУ всі вони є об’єктом обкладення ПДВ (за ставкою 20 %).

Тож супермаркет на такі платежі повинен виписати податкову накладну. А постачальник, за її наявності, має право на податковий кредит.

Приклад. Підприємство уклало договір з торговельною мережею, згідно з яким воно зобов’язане сплатити: за вхід у мережу — 60000 грн. (у тому числі ПДВ 10000 грн.), за вхід товару А — 24000 грн. (у тому числі ПДВ 4000 грн.), за вхід товару Б — 24000 грн. (у тому числі ПДВ 4000 грн.), за розміщення на конкретній полиці (платіж щомісячний) — 12000 грн. (у тому числі ПДВ 2000 грн.). Вартість полиці, вказана в договорі, — 3000 грн.

Облік «вхідних» платежів у постачальника