Позиція податкових органів
На думку податківців, поданий підприємством уточнюючий розрахунок не є податковою звітністю. Підставою для цього є помилка в обов’язковому реквізиті поданого розрахунку.
Вирішення справи судом
ВАСУ ухвалив рішення про часткове задоволення касаційної скарги і про скасування рішень судів попередніх інстанцій. Натомість ВАСУ ухвалив нове рішення — про визнання поданого документа податковою звітністю, яка була подана.
ВАСУ став на бік платника і зазначив, що при поданні уточнюючого розрахунку підприємством було допущено технічну помилку в обов’язковому реквізиті. На думку ВАСУ, зазначення дати, яка не відповідає даті фактичного подання уточнюючого розрахунку, не прирівнюється до відсутності обов’язкового реквізиту. Зазначений реквізит не впливає на значення показників уточнюючого розрахунку, як податкової звітності та не створює податковому органу перешкод в адмініструванні податку, який декларується. І саме з цієї причини технічна помилка в обов’язковому реквізиті не позбавляє поданий документ статусу податкової декларації.
Думка редакції
Рішення, що коментується, можна в цілому класифікувати як позитивне і навіть ліберальне. Дійсно, у переліку обов’язкових реквізитів, які повинна містити податкова декларація, є такий реквізит, як дата подання звіту (або дата заповнення — залежно від форми) ( п. 48.3 ПКУ).
Податкова звітність, складена з порушенням норм ст. 48 ПКУ, у загальному випадку не вважається податковою декларацією. У рішенні, що коментується, ВАСУ висловив важливу тезу: таким порушенням є тільки відсутність обов’язкового реквізиту, а не помилка у його заповненні. ВАСУ акцентує увагу на тому, що декларація повинна містити обов’язкові реквізити. І навіть якщо такі реквізити заповнено з помилкою, поданий платником документ є податковою звітністю. Так, заповненою з помилкою, але все одно податковою звітністю.
ВАСУ наголосив, що у податківців були би формальні підставі не приймати поданий платником документ, якби помилка в обов’язковому реквізиті створювала їм перешкоди в адмініструванні податку, який декларується ( п. 48.2 ПКУ). Оскільки цього немає, підстав не приймати документ немає. А помилка у податковій звітності не робить таку звітність недійсною. Така помилка підлягає виправленню, але статусу податкової звітності вона поданий документ не позбавляє.
Податківці нагадують, що підтвердженням платнику про прийняття його податкових документів є друга квитанція, в якій визначаються реквізити прийнятого податкового документа, відповідність його затвердженому формату електронного документа, результати перевірки ЕЦП, інформація про платника, дата та час приймання, реєстраційний номер, податковий період, за який подається податкова звітність, та дані про відправника квитанції ( п. 7.5 Інструкції № 233). У рішенні, яке коментується, ВАСУ наголошує на тому, що платник отримав саме таку квитанцію (незважаючи на помилку в даті подання документа). А якщо таку квитанцію отримано — підстав не визнавати поданий документ податковою звітністю немає.
Інструкція № 233 передбачає, що у випадку допущення помилок у поданому документі платнику приходить друга квитанція — про НЕприйняття поданого документа ( п. 49.15 ПКУ; п. 7.6 Інструкції № 233). Оскільки така квитанція платнику не прийшла, можна зробити висновок, що вона приходить у випадку формальних (а не суттєвих) помилок у поданому документі. А якщо прийшла квитанція про прийняття документа, апелювати до п. 49.15 ПКУ і п. 7.6 Інструкції № 233 немає підстав. І у податківців немає додаткових повноважень, аби відмовитися від визнання податковою звітністю тих документів, статус яких як податкової звітності вже підтверджено другою квитанцією про прийняття.
ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 липня 2016 року м. Київ К/800/38493/15
Вищий адміністративний суд України <...> установив:
<...>
Судами попередніх інстанцій установлено, ПАТ «К» було надіслано засобами електронного зв’язку до податкового органу уточнюючий розрахунок податкових зобов’язань з ПДВ у зв’язку з виправленням самостійно виявлених помилок за серпень 2014 року <...> від 30.09.2014 р. з додатками, що підтверджується квитанцією № 2 від 30.09.2014 р.
Відповідач листом <...> від 01.10.2014 р. повідомив позивача, що зазначений вище уточнюючий розрахунок не визнано як податкову звітність, оскільки зазначений уточнюючий розрахунок подано до податкового органу 30.09.2014 р., тоді коли останній датований 29.09.2014 р..
У подальшому відповідачем проведено камеральну перевірку позивача, за наслідком якої складено акт від 17.11.2014 р. <...>, яким установлено: завищення залишку від’ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного звітного (податі періоду за вересень 2014 року <...>; заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню за підсумками поточного звітного (податкового) періоду з урахуванням залишку від’ємного значення попереднього звітного (податкового) періоду за вересень 2014 року <...>, яка підлягає донарахуванню.
На підставі акта перевірки відповідачем винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення.
<...>
Відповідно до п. 48.3 ст. 48 ПК України податкова декларація повинна містити такі обов’язкові реквізити: тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий); звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація; звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку); повне найменування (прізвище, ім’я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами; код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер; реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають позначку у паспорті); місцезнаходження (місце проживання) платника податків; найменування контролюючого органу, до якого подається звітність; дата подання звіту (або дата заповнення — залежно від форми); ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток або інші відомості, визначені в абзаці сьомому цього пункту, посадових осіб платника податків; підписи платника податку — фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку (за наявності).
Підставою для невизнання поданої звітності податковою декларацією відповідач указує на те, що в полі «Дата подання Податкової декларації» вказано дату, яка не відповідає даті фактичного подання податкової декларації.
Судами попередніх інстанцій зазначено, що уточнюючий розрахунок податкових зобов’язань з ПДВ у зв’язку з виправленням самостійно виявлених помилок за серпень 2014 року позивачем було подано 30.09.2014 р., але датований він був 29.09.2014 р.
Проте позивач у касаційній скарзі зазначає, що при поданні зазначеного розрахунку ним було допущено технічну помилку, а саме: у рядку «Дата подання звіту» зазначено 29.09.2014 р. замість 30.09.2014 р.
При цьому колегія суддів вважає за необхідне вказати, що зазначення дати, яка не відповідає даті фактичного подання уточнюючого розрахунку за серпень 2014 року, не прирівнюється до відсутності обов’язкового реквізиту, у силу положень ст. 48 ПК України, зокрема п. 48.2 ст. 48 ПК України.
Тобто вказаний обов'язковий реквізит був зазначений позивачем, однак при його заповненні було допущено очевидну технічну помилку.
Зазначений реквізит не впливає на значення показників уточнюючого розрахунку як податкової звітності та не створює податковому органу перешкод в адмініструванні ПДВ. Дата подання уточнюючого розрахунку наявна у квитанціях № 1 та № 2 від 30.09.2014 р.
<...>
Позивачем податкова звітність з ПДВ подавалась засобами електронного зв’язку.
<...>
Підпунктами 7.4 — 7.6 розділу 3 Інструкції з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв’язку, затвердженої наказом ДПА України від 10.04.2008 р. № 233, передбачено, що при поданні податкових документів в електронній формі телекомунікаційними каналами зв’язку платник податків та органи ДПС повинні додержуватися такого порядку:
перша квитанція є підтвердженням платнику податків передачі його податкових документів в електронному вигляді до органу ДПС засобами телекомунікаційного зв’язку. Ця квитанція надсилається органами ДПС на електронну адресу платника податків, з якої було надіслано податкову звітність. Другий примірник першої квитанції в електронному вигляді зберігається в органі ДПС. Якщо на електронну адресу платника податків не надійшла перша квитанція, то податковий документ вважається неодержаним;
підтвердженням платнику податків прийняття його податкових документів до бази даних ДПС є квитанція № 2 в електронному вигляді у текстовому форматі, у якій визначаються реквізити прийнятого податкового документа в електронній формі, відповідність податкового документа в електронній формі затвердженому формату (стандарту) електронного документа, результати перевірки ЕЦП, інформація про платника податків, дата та час приймання, реєстраційний номер, податковий період, за який подається податкова звітність, та дані про відправника квитанції. На цю квитанцію накладається ЕЦП органу ДПС, здійснюється її шифрування та надсилання платнику податків засобами телекомунікаційного зв’язку. Другий примірник квитанції № 2 в електронному вигляді зберігається в органі ДПС;
якщо надіслані податкові документи сформовано з помилкою, то платнику податків надсилається квитанція № 2 в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття податкових документів в електронному вигляді із зазначенням причин.
<...>
Уточнюючий розрахунок за серпень 2014 року був прийнятий податковим органом 30.09.2014 р., що підтверджується квитанцією № 2.
Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що оскільки позивачем отримано від податкового органу квитанцію № 2 про прийняття його уточнюючого розрахунку до декларації з ПДВ за серпень 2014 року до бази даних ДПС, то підстав стверджувати про невизнання такого документа звітністю є протиправним.
Окрім того, положеннями ПК України не передбачено таких повноважень податкового органу, як присвоєння статусу «невизнана як податкова звітність», а також зважаючи на те, що згідно з нормами ПК України податковий орган має право або відмовити у прийнятті податкової звітності, або прийняти її, останнє що й було зроблено та підтверджено квитанцією № 2, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем протиправно не визнано надісланий позивачем уточнюючий розрахунок податкових зобов’язань з ПДВ у зв’язку з виправленням самостійно виявлених помилок за серпень 2014 року з відповідними додатками до нього як податкову звітність та, як наслідок, у зв’язку з тим, що податковим органом не брались до уваги показники цього уточнюючого розрахунку, відповідачем протиправно винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення, яким збільшено суму грошового зобов’язання за основним платежем з ПДВ <...>.
