Позиція податківців
Природно, податківці ратують за арешт. Зокрема, вони вважають, що відсутність за юрадресою директора та/або головного бухгалтера, а також відмову в прийнятті направлення на перевірку можна прирівняти до незаконного недопуску.
Рішення справи судом
ВАСУ, як і перша, і апеляційна інстанції, не підтвердили обґрунтованість адмінарешту. При цьому дійшли висновку, що для нього потрібні одночасно дві умови:
1) наявність законних підстав для проведення документальної перевірки;
2) факт відмови платника податків від проведення або допуску контролюючих органів до цієї ж перевірки.
Суд при цьому вказав на те, що акти про відсутність посадових осіб товариства за юрадресою не можуть бути доказом відмови в допуску до перевірки. І вже тим більше доказом відмови від проведення останньої. Причина в тому, що подібні акти підтверджують тільки факт відсутності посадових осіб товариства в конкретний момент часу за юрадресою товариства.
Тому ВАСУ, як і суди попередніх інстанцій, дійшов висновку, що податківцям не вдалося довести факт незаконної відмови в допуску або проведенні планової перевірки. У матеріалах справи містилися тільки акти про неможливість вручення направлення на проведення планової документальної виїзної перевірки.
Думка редакції
Звичайно, в цьому випадку рішення цілком логічне і справедливе. Адже підходити до підстав для застосування арешту потрібно не формально, а оцінюючи кожну конкретну ситуацію. Не даремно ж адмінарешт визначається як винятковий спосіб забезпечення виконання платником податків його зобов’язань ( п. 94.1 ПКУ).
І найголовніше — підстави. Вони передбачені п. 94.2 ПКУ. Перелічимо найважливіші для нашої ситуації випадки:
(1) платник податків порушує правила відчуження майна, яке перебуває в податковій заставі;
(2) платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу.
Враховуючи позицію ВАСУ,
доказом незаконної відмови від проведення перевірки або від допуску інспектора-ревізора може бути тільки акт про не допуск до проведення перевірки
Інші докази (акт про неможливість проведення перевірки або про неможливість вручення направлення) не вважаються переконливими;
(3) відсутні дозволи (ліцензії) на проведення госпдіяльності, а також якщо відсутні зареєстровані РРО (окрім випадків, передбачених законодавством);
(4) платник податків відмовляється від проведення перевірки стану збереження майна, яке перебуває в податковій заставі;
(5) платник податків не допускає податкового керівника до складання акта опису майна, яке передається в податкову заставу;
(6) платник податків (його посадові особи або особи, які проводять готівкові розрахунки та/або здійснюють діяльність, яка підлягає ліцензуванню) відмовляється від проведення відповідно до вимог ПКУ інвентаризації основних засобів, ТМЦ, засобів (зняття залишків ТМЦ, готівки) і т. ін.
Важливо! Арешт майна застосовується також до:
а) товарів, які виготовляються, зберігаються, переміщаються або реалізуються з порушенням митного законодавства України або «акцизно-податкового» законодавства;
б) товарів, у тому числі валютних цінностей, які продаються з порушенням порядку, передбаченого законодавством, якщо їх власник не встановлений.
Ще один момент, на який необхідно звернути увагу.
Обґрунтованість рішення керівника податкової (заступника/уповноваженої особи) про застосування арешту перевіряється судом. На все про все у фіскалів 96 годин ( п. 94.10 ПКУ). Ці строки не включають добові години, які припадають на вихідні і святкові дні.
Зверніть увагу: зазначений строк не може бути продовжений в адміністративному порядку. Виняток становлять випадки, коли власник майна, до якого застосований арешт, не встановлений (не виявлений).
Підставами ж для припинення адмінарешту майна є:
1) відсутність упродовж 96 годин (продовженого строку для майна з невстановленим власником) рішення суду про визнання арешту обґрунтованим;
2) погашення податкового боргу;
3) усунення платником податків причин застосування адміністративного арешту;
4) ліквідація платника податків, у тому числі банкрутство;
5) надання відповідному контролюючому органу третьою особою належних доказів про належність заарештованого майна до об’єктів права власності цієї третьої особи;
6) скасування судом або контролюючим органом рішення контролюючого органу про арешт;
7) прийняття судом рішення про припинення адмінарешту;
8) пред’явлення платником податків дозволів (ліцензій) на здійснення діяльності, а також документа, який підтверджує реєстрацію РРО (окрім випадків, визначених законодавством);
9) фактичне проведення платником податків інвентаризації основних засобів, ТМЦ, засобів, у тому числі зняття залишків ТМЦ, готівки і т. ін.
Як бачимо, ВАСУ і суди інших інстанцій дуже скрупульозно підходять до оцінки доказів при підтвердженні підстав для застосування арешту. І на щастя для платників податків, тверезо оцінюють кожен наданий податківцями доказ.
Сподіваємося, що судова практика обстоюватиме цю позицію і надалі.
ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 травня 2017 року м. Київ К/800/15224/15
Вищий адміністративний суд України <...>
ВСТАНОВИВ:
Державна податкова інспекція <...> звернулась до суду з поданням про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна Товариства з обмеженою відповідальністю.
Львівський окружний адміністративний суд постановою від 10 липня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2015 року, відмовив в задоволенні подання.
Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити подання.
Товариство з обмеженою відповідальністю <...> письмових заперечень на касаційну скаргу позивача на адресу суду касаційної інстанції не надіслало.
Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі — КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, установлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Суди першої та апеляційної інстанцій установили такі фактичні обставини справи.
Головне управління Міндоходів <...> видало накази <...> про призначення планової виїзної документальної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю <...> з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства. На підставі наказів про призначення планової виїзної документальної перевірки виписано направлення головним державним ревізорам-інспекторам на перевірку <...>.
За юридичною адресою Товариства з обмеженою відповідальністю <...> здійснено вихід головних державних ревізорів-інспекторів Головного управління Міндоходів <...>. Останніми складено акти <...> про неможливість вручення направлення на проведення виїзної планової документальної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю <...> та акт <...> про відмову від підпису в отриманні направлення на проведення виїзної планової документальної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю.
Підставою для складання зазначених вище актів слугувало те, що за юридичною адресою Товариства з обмеженою відповідальністю <...> директор останнього та головний бухгалтер були відсутні, через що неможливо вручити направлення на проведення перевірки посадовим особам підприємства та розпочати перевірку.
Начальник Головного управління Міндоходів <...> надіслав начальнику Державної податкової інспекції <...> Головного управління Міндоходів <...> звернення про застосування адміністративного арешту майна платника податків. Підставою для надіслання такого звернення визначено факт відмови платника податків від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення.
Рішенням Державної податкової інспекції <...> Головного управління Міндоходів у <...> про застосування адміністративного арешту майна платника податків застосовано повний адміністративний арешт майна платника податків — Товариства з обмеженою відповідальністю.
<...>
Правовою підставою для прийняття Державною податковою інспекцією <...> Головного управління Міндоходів <...> рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків визначено підпункт 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України, фактичною підставою — недопуск посадових осіб органу державної податкової служби для проведення планової виїзної перевірки.
Заслухавши доповідь судді-доповідача <...> колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Відповідно до пункту 94.1 статті 94 Податкового кодексу України адміністративний арешт майна платника податків (далі — арешт майна) є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов’язків, визначених законом.
Пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України визначено вичерпний перелік обставин, за умови настання яких до платника може бути застосовано арешт майна, зокрема підпунктом 94.2.3 указаного пункту передбачено таку обставину — платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб органу державної податкової служби.
Ураховуючи викладене, для вирішення питання щодо підтвердження обґрунтованості застосування адміністративного арешту на майно відповідача на підставі рішення <...> необхідно встановити факт відмови від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб органу державної податкової служби та наявність законних підстав для проведення документальної перевірки.
Державною податковою інспекцією <...> у судах попередніх інстанцій не надано доказів наявності факту відмови платника податків від проведення документальної перевірки та/або факту недопуску посадових осіб органу державної податкової служби до проведення перевірки.
Судами попередніх інстанцій надано належну оцінку актам про відсутність посадових осіб платника податків за юридичною адресою та поясненням допитаних у судовому засіданні свідків — ревізорів інспекторів Головного управління Міндоходів <...>, які здійснювали вихід за юридичною адресою платника податків з метою проведення документальної перевірки, у результаті якої суди дійшли правильних висновків, що такі акти та пояснення не є доказами фактів відмови платника податків від проведення документальної перевірки та/або недопуску посадових осіб органу державної податкової служби до проведення перевірки.
За встановлених обставин колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх судових інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення подання про застосування адміністративного арешту майна платника податків.
<...>
Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.
Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі надана правильно.
Порушення судом першої інстанції встановлених <...> строків прийняття постанови, по суті заявлених у поданні вимог про застосування адміністративного арешту майна платника податків, на що вказує Державна податкова інспекція <...> Головного управління Міндоходів <...> в касаційній скарзі, не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки не призвело до неповноти встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Зважаючи на викладене, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення — без змін.
<...>
УХВАЛИВ:
1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції <...> Головного управління ДФС <...> залишити без задоволення.
2. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10 липня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2015 року залишити без змін.
<...>
