Позиція сторін
Постачальник вважав правомірним стягнення інфляційних одночасно з курсовими різницями, оскільки це не суперечить законодавству і підтверджується судовою практикою.
Покупець, природно, заперечував проти позову. Зокрема, він указував, що оскільки сума платежу була перерахована в гривні на момент фактичної оплати товару, а донині вартість товару залишалася визначеною в іноземній валюті, стягнення інфляційних на суму основної заборгованості є неможливим.
Рішення справи судом
І суд першої, і апеляційної інстанцій, і ВГСУ стали на сторону покупця. Суди дійшли висновку, що норми ч. 2 ст. 625 ЦКУ стосовно сплати боргу з урахуванням установленого індексу інфляції поширюються тільки на випадки прострочення грошового зобов’язання, визначеного в гривні.
Водночас ВГСУ відзначив, що в разі порушення грошового зобов’язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривні з визначенням еквівалента в іноземній валюті, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦКУ інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції компенсовані еквівалентом іноземної валюти.
Тобто курсова різниця, яка була отримана постачальником від покупця, що прострочив, покрила інфляційні втрати.
Думка редакції
В Україні з приводу використання грошової одиниці діє загальне правило, яке ми виводимо зі ст. 99 Конституцій України. А саме: грошовою одиницею в Україні є гривня. Вона ж є законним платіжним засобом на території нашої держави.
Проте, як це зазвичай буває, з кожного правила бувають винятки. Зокрема, їх установлює ч. 1 і 2 ст. 192 ЦКУ — іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і порядку, установлених законом.
Про який закон тут ідеться?
Наприклад, відповідно до ч. 4 ст. 524 ЦКУ сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті. А ч. 2 ст. 533 ЦКУ уточнює, що сума, яка підлягає сплаті за зобов’язанням, визначається в гривні за офіційним курсом, установленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або іншим нормативно-правовим актом.
Таким чином, грошове зобов’язання за договором може бути виражене як у гривні, так і прив’язуватися до курсу іноземної валюти.
Звичайно, зазвичай контрагенти віддають перевагу другому варіанту. І нічого тут не попишеш, адже ситуація з національною валютою в більшості випадків не радує.
Судячи з обговорюваного нами рішення, ті, хто за допомогою формул прописав у договорі прив’язку ціни до іноземної валюти, усе-таки в більш виграшному становищі. Є можливість стягнути не лише стандартні суму основного боргу, пеню тощо, але й курсову різницю.
Але з ВГСУ в частині інфляційних варто все ж погодитися.
Стягнути інфляційні за грошовими зобов’язаннями, які передбачають прив’язку до іноземної валюти, неможливо
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦКУ боржник, що прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми (якщо інший відсоток не встановлений договором або законом).
Але не потрібно забувати про суть інфляційних. ВГСУ вказує, що офіційний індекс інфляції, на який спираються при розрахунках інфляційних, розраховується Держкомстатом і визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України. Звідси висновок: індексації внаслідок знецінення підлягає лише гривня, але не іноземна валюта.
Тому норми ч. 2 ст. 625 ЦКУ, які передбачають сплату боргу з урахуванням індексу інфляції, можуть поширюватися тільки на прострочення «гривневого» грошового зобов’язання.
У нашому ж випадку, хоч і не прямо, а через формулу, установлюється той же еквівалент в іноземній валюті.
Подібна позиція ВГСУ будується на виведеннях ВСУ. Наприклад, у постанові від 01.03.2017 р. у справі № 761/1617/15-ц* суд дійшов висновку про те, що індексуватися може тільки національна валюта, але ніяк не іноземна.
* Див. за посиланням: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/65111199.
Дещо про подібні компенсації. У деяких випадках ВГСУ доходить дивних висновків про те, що в інвалютних грошових зобов’язаннях не можна стягати і 3 % річних.
Наприклад, у постанові ВГСУ від 28.03.2017 р. у справі № 908/1771/16** вища судова інстанція вказала на те, що при застосуванні відповідальності у вигляді 3 % річних до зобов’язань, які виражені у валюті, слід дотримувати подібного до «інфляційних» правового підходу. Зокрема, потрібно взяти до уваги, що цей вид відповідальності, як і інфляційні, регулюється однією статтею і враховуючи правову природу 3 % річних.
** Див. за посиланням: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/65706193.
Висновок цей, відверто кажучи, дивний. 3 % річних — по суті, усього лише один з видів компенсації за користування чужими коштами (п. 4.1 постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 р. № 14) і не може бути прив’язаний тільки до гривні. Загалом висновок про те, що подібна компенсація може бути пов’язана виключно з національною грошовою одиницею, абсолютно некоректний.
Проте в рішенні ВГСУ, що коментується нами, з логікою все гаразд. Тут вихід один: бути уважним при формулюванні вимог у позові. Якщо у вас у договорі передбачена прив’язка його ціни до іноземної валюти (наприклад, як у нашому випадку, з використанням формул) — вимоги про стягнення інфляційних, швидше за все, не увінчаються успіхом.
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 червня 2017 року Справа № 920/1163/16
Вищий господарський суд України <...>
ВСТАНОВИВ:
У листопаді 2016 року позивач звернувся до господарського суду <...> з позовною заявою <...> про стягнення 291621,40 грн. інфляційних сум у зв’язку з простроченням виконання зобов’язання з оплати одержаного товару за договором поставки <...>, що встановлено рішенням господарського суду в іншій справі, яке набрало законної сили. <...>
Дослідивши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи і прийняті в ній судові рішення, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як убачається з матеріалів справи, <...> між ТОВ <...> (постачальник) та ТОВ <...> (покупець) було укладено договір поставки товару № 30, яким визначено умови поставки товару (засобів захисту рослин, та/або мікродобрив, та/або міндобрив, та/або насіння) на умовах відстрочення платежу. <...>
Загальна сума договору відповідно до п. 2.3 договору встановлена як сукупність додатків та/або накладних документів на відпуск товару (видаткових накладних), які підписані у період дії цього договору.
Ціна товару, що є предметом зазначеного договору, указується у додатках до нього, у національній валюті (п. 2.4 договору). <...>
Так, покупець відповідно до п. 5.1 договору здійснює оплату партії товару за ціною, указаною в додатках та/або накладних на відпуск товару (видаткових накладних), що є невід’ємною частиною цього договору із урахуванням положень його п. 2.4 та розд. 5.
У п. 5.2 договору зазначено, що відповідно до ч. 2 ст. 524 Цивільного кодексу України сторони дійшли згоди, що ціна на товар та загальна сума договору вказані у додатках і визначені у національній валюті України, еквівалентній курсу продажу відповідної іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України на день підписання цього договору.
<...>
Згідно з п. 5.3 договору вартість товару оплачується на поточний рахунок постачальника у національній валюті, скоригованій пропорційно зміні курсу продажу відповідної іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України до гривні на дату оплати товару. <...>
Сторонами також підписано Додаток № 1 та Додаток № 2 до договору, у яких узгоджено найменування, кількість та ціну товару, а також передбачили, що у випадку, якщо курс долара США до гривні на день оплати вище, ніж курс долара США до гривні на день підписання договору, сторони для визначення суми, яка підлягає оплаті, використовують відповідну формулу <...>.
16.04.2014 р. сторонами підписано Додаток № 3 до договору, у якому узгодили поставку товару на суму 48000 грн. та для цілей указаного товару п. 5.4 договору виклали у такій редакції: «сторони визначили та погодили, що оплата товару згідно з цим договором проводиться так: 100 % від вартості товару попередньо оплачується покупцем у строк до 17.04.2014 р.».
Рішенням господарського суду Сумської області від 02.11.2015 р. у справі № 920/1444/15 за позовом постачальника до покупця про стягнення 1342890 грн. 02 коп., позов задоволено частково та стягнуто з покупця на користь постачальника 542778 грн. 90 коп. основного боргу за спірним договором поставки <...>, 10000 грн. пені за несвоєчасні розрахунки, 472217 грн. 64 коп. курсової різниці, 127552 грн. 78 коп. — суму 30 % річних, а також витрати зі сплати судового збору в розмірі 26860 грн.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 20 січня 2016 року у справі № 920/1444/15 зазначене рішення суду першої інстанції залишено без змін. <...>
Предметом цього судового розгляду є вимоги продавця до покупця про стягнення інфляційних сум у зв’язку з простроченням виконання зобов’язання з оплати поставленого товару на підставі договору, що встановлено судовим рішенням в іншій справі.
Суди попередніх інстанцій, відмовляючи в позові про стягнення інфляційних сум, виходили з безпідставності їх нарахування, оскільки сторони в договорі визначили інший спосіб компенсації знецінення грошових коштів у вигляді перерахунку ціни товару відносно курсу національної валюти гривні до долара США, у той час як індекс інфляції розраховується лише відносно національної валюти, а здійснений позивачем перерахунок вартості товару за курсом долара США повністю врахував таке знецінення. До того ж рішенням господарського суду у справі № 920/1444/15 стягнуто з покупця на користь постачальника 472217,64 грн. курсової різниці.
<...> гривня як національна валюта вважається єдиним законним платіжним засобом на території України.
Разом з тим ч. 2 ст. 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов’язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов’язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом НБУ, установленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) — це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.
Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України — гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.
Норми частини другої ст. 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов’язання, визначеного у гривнях.
Разом з тим у випадку порушення грошового зобов’язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.
Такий же правовий висновок у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду України від 01.03.2017 р. у справі № 6-284цс17.
Судами попередніх інстанцій установлено, що умовами договору поставки, а саме п. 5.3 та додатками до нього, визначено обов’язок оплати товару в національній валюті України, з відповідним коригуванням пропорційно зміні курсу продажу відповідної іноземної валюти (долара США) на міжбанківському валютному ринку України на дату оплати товару.
Водночас судовим рішенням в іншій справі з покупця на користь продавця стягнуто курсову різницю в сумі 472217,64 грн. на підставі спірного договору.
Ураховуючи умови договору, положення ст. 533 ЦК України та фактичні обставини справи, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в позові про стягнення інфляційних втрат, нарахованих на суму грошового зобов’язання, вираженого в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, за відсутністю правових підстав. <...>
За таких обставин, оскаржені судові рішення є законними й обґрунтованими і тому підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга — без задоволення. <...>
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю <...> залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 06.03.2017 р. — без змін. <...>
