Крадіжка в такій ситуації — це не тільки стрес для працівника. Перш за все — це шкода для роботодавця. І, звичайно, ключове запитання: хто її відшкодовуватиме? І варіантів тут лише два: або працівник, або злочинець.
Але про все по порядку.
«Яка вина моя...»
Чи можна стягнути шкоду з працівника? Для того щоб відповісти на це запитання, потрібно покопатися в підставах для притягнення до матеріальної відповідальності. Згідно з ч. 1 ст. 130 КЗпП працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству внаслідок порушення покладених на них трудових обов’язків.
При цьому
«найманець» відповідає тільки за нанесену підприємству своїми винними протиправними діями (бездіяльністю) пряму дійсну шкоду виключно в межах та порядку, передбачених законодавством
Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, виключаючи випадки, передбачені законодавством.
Відповідно, ознаками «трудового» правопорушення є: (1) пряма дійсна шкода; (2) те, що шкода, заподіяна внаслідок порушення покладених на працівника трудових обов’язків; (3) вина; (4) причинно-наслідковий зв’язок між порушенням трудових обов’язків і шкодою.
А тепер по порядку.
Пряма дійсна шкода. Цього визначення немає в жодному нормативно-правовому акті. Тому звернемося до постанови Пленуму ВСУ від 29.12.92 р. № 14. У ній (див. абзац другий п. 4) під прямою дійсною шкодою розуміють, зокрема:
а) втрату, погіршення або зниження цінності майна;
б) необхідність для підприємства здійснити витрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей;
в) необхідність провести зайві, тобто викликані порушенням працівником трудових обов’язків, грошові виплати.
При цьому відповідно до ст. 130 КЗпП не отриманий або списаний у дохід держави прибуток на підставі, пов’язаній з неналежним виконанням працівником трудових обов’язків (так само як і інший неотриманий прибуток), не може включатися у збиток, що підлягає відшкодуванню.
Наприклад, неотриманий прибуток підприємства від опублікування фотографій, які працівник міг би зробити вкраденим апаратом, він відшкодовувати не повинен.
Що ж у нашій ситуації? Тут роботодавець повинен усвідомити один момент.
Стягненню підлягають уже проведені витрати на придбання фотоапарата
Проте виникає запитання: з якої вартості потрібно виходити? Відповідь дає КЗпП.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 1353 КЗпП розмір заподіяної підприємству шкоди визначається за фактичними витратами, на підставі даних бухгалтерського обліку виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей за вирахуванням зносу згідно з установленими нормами.
Тобто якщо, наприклад, викрадений фотоапарат було придбано та поставлено на баланс 10 років тому і коштував він тоді 20 тис. грн., то стягнути ці кошти ви не зможете. Треба виходити з балансової вартості втраченої техніки на день викрадення.
Порушення трудових обов’язків. Використання вкраденого фотоапарата має вписуватися в посадові обов’язки вашого працівника. Тому так важливо чітко прописувати права та обов’язки кожного співробітника, якщо не в посадовій інструкції, то у трудовому договорі (контракті).
У чому ж може полягати тут порушення трудових обов’язків?
По-перше, відповідно до ст. 139 КЗпП працівник зобов’язаний дбайливо ставитися до майна роботодавця. Тому, не забезпечивши безпеку і збереження фотоапарата, він порушує положення цієї статті.
По-друге, працівник може порушити внутрішні положення про поводження із службовою технікою (якщо подібні документи у вас є) або правила, передбачені його посадовою інструкцією чи трудовим договором.
Причинно-наслідковий зв’язок. Дуже важливо не тільки встановити порушення трудових обов’язків і пряму дійсну шкоду. Потрібно ще довести, що саме подібне порушення і призвело до шкоди (тобто крадіжки).
Вина. Шкода повинна заподіюватися саме винними діями. І тут форма вини не важлива — умисел це буде чи необережність.
У будь-якому разі, якщо справа дійде до суду, то тягар доведення вини працівника у крадіжці фотоапарата ляже на роботодавця. Пленум ВСУ у зазначеній вище постанові пропонує надавати служителям Феміди як докази:
— пояснення працівника;
— акти та доповідні записки посадових осіб;
— матеріали службових перевірок;
— вироки судів чи постанови органів розслідування;
— накази за результатами перевірки цього випадку;
— висновки компетентних органів або експертизи про допущення порушень і причини шкоди.
Тут доведеться розбиратися в обставинах, за яких у співробітника була вкрадена ввірена йому техніка. Якщо виявиться, що він не забезпечив її збереження (добре, якщо конкретні дії співробітника зі збереження будуть передбачені внутрішніми актами підприємства), то вина тут очевидна. Нехай навіть не у формі умислу. Про це свідчить і судова практика*.
* Див., наприклад, рішення Апеляційного суду Донецької області від 22.04.2013 р. у справі № 22-ц/775/117/2013 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/30854279).
У наявності мають бути всі елементи «трудового» правопорушення, інакше — притягнути до матеріальної відповідальності працівника неможливо
Наприклад, працівник залишив фотоапарат у своєму автомобілі. Коли він був відсутній — скло розбили і вкрали техніку. Внутрішніми положеннями про правила поводження із службовою технікою передбачено, що працівник не повинен залишати фотоапарат без нагляду. Довелося придбати новий апарат.
Чи відповідатиме співробітник-невдаха?
Пройдемося за нашими елементами «трудового» правопорушення. Пряма дійсна шкода — є. Порушення трудових обов’язків теж є. Працівник не поставився бережливо до майна роботодавця, та ще й порушив положення внутрішніх актів. І причинно-наслідковий зв’язок присутній, оскільки саме порушення його трудових обов’язків призвело до крадіжки фотоапарата.
Висновок: працівник нестиме матеріальну відповідальність.
Працівник ні на хвилину не залишав техніку, але її вирвали з рук на вулиці? Тут, крім прямої дійсної шкоди, нічого немає. Тому в такому разі притягнути до відповідальності співробітника не можна.
Якщо ж з’ясується, що постраждалий ужив усіх запобіжних засобів, а біда все ж таки сталася, то відшкодовувати шкоду буде злодій. При цьому «трудових» обмежень, пов’язаних з обсягами відшкодування, немає.
Як притягнути до відповідальності злодія? Зараз розповімо.
«Красти — не наживати»
У цьому випадку ми вдаватимемося до цивільного і частково до кримінально-процесуального законодавства.
По-перше, потрібно подати заяву (повідомлення) про те, що сталося, до поліції. І тут більшою мірою працівник має бути зацікавлений у цій дії. Сам собою факт крадіжки вже ставить під сумнів наявність у нього вини, а отже, і притягнути його до матеріальної відповідальності роботодавцю буде складніше.
Проте, УПК не містить обмежень і правил подання самої заяви. Тому повідомити про крадіжку може як роботодавець (швидше у формі повідомлення), так і працівник (у формі заяви).
Потім слідчий невідкладно (але не пізніше 24 годин після подання заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення) зобов’язаний унести відповідні дані до ЄРДР** і розпочати розслідування (ст. 214 УПК).
** Єдиний реєстр досудових розслідувань.
По-друге, у межах кримінального провадження підприємству необхідно буде подати позов про відшкодування шкоди, заподіяної злочином. Адже крадіжка фотоапарата, швидше за все, кваліфікуватиметься саме як кримінальне правопорушення.
Ваш позов можуть залишити без розгляду тільки у двох випадках:
1) обвинувачений був виправданий на підставі відсутності у його діях складу злочину;
2) цивільний позивач (тобто ви) або його представник не з’явилися на судове засідання (ст. 129 і 326 УПК).
Проте якщо позов не було висуното в межах кримінального провадження або він залишений без розгляду, то ви маєте право подати позов у порядку цивільного провадження (ч. 7 ст. 128 УПК). При цьому вину злодія, що підтверджуватиметься вироком, доводити в межах останнього не доведеться.
Проблема може виникнути тоді, коли особа, яка вчинила крадіжку, не буде встановлена. Річ у тому, що позов висувається до:
— підозрюваного;
— обвинуваченого;
— фізособи (юрособи), яка згідно із законом несе цивільно-правову відповідальність за шкоду, заподіяну діями підозрюваного, звинуваченого або неосудного, які скоїли злочин (наприклад, до батьків чи піклувальників).
Також і ст. 1166 ЦКУ передбачає відшкодування шкоди особою, яка її заподіяла.
Тому якщо особа не буде встановлена, то й подати цивільний позов буде нікому.
Ну що ж, з юридичного погляду із ситуацією ми розібралися.
А облікові наслідки цієї історії ви знайдете в одному з наступних наших номерів.
висновки
- У разі крадіжки службового фотоапарата шкоду можна стягнути або з працівника, або із злодія.
- «Трудові» обмеження щодо стягнення шкоди на засудженого не поширюються.
- Працівник відповідає тільки за нанесену підприємству своїми винними протиправними діями (бездіяльністю) пряму дійсну шкоду.
