Згідно з п.п. 212.1.1 ПКУ платниками акцизного податку є у тому числі особи, які виготовляють на митній території України підакцизну продукцію з давальницької сировини. І, зауважимо — для давальницьких випадків у ПКУ передбачено спеціальний механізм сплати акцизного податку (перш за все, див. п. 212.2 ПКУ).
Його суть зводиться до такого: замовник (власник ГП), за договором з яким виробляються з давальницької сировини товари (продукція), при отриманні від переробника готової підакцизної продукції зобов’язаний перерахувати (не пізніше дати відвантаження йому, або на зазначену ним адресу, такої готової продукції) на поточний рахунок переробника суму акцизного податку ( п.п. 222.1.4 ПКУ). Ця сума розраховується переробником згідно з чинними ставками, і при отриманні її від замовника перераховується переробником до бюджету. Без сплати замовником переробнику акцизу останній ГП йому не відпустить. Переробник сплачує цю суму акцизу до бюджету в загальному порядку — за підсумками декларації за відповідний звітний місяць.
Якщо ж передана в переробку сировина є дуже дешевою або її частка украй мала (тобто її вартість буде менше 20 % вартості підакцизної ГП), то на підставі п.п. 14.1.134 ПКУ (детальніше про цей термін — на с. 4) операції з цією сировиною для податкових цілей не повинні вважатися операціями з давальницькою сировиною. Тоді виникає запитання: хто і коли при таких («недо-давальницьких») операціях повинен сплачувати акцизний податок?
На перший погляд, сплачувати акциз буде та сама особа — тобто замовник, але вже не через «податкового агента» — переробника, а безпосередньо до бюджету. І — не «вперед» (авансом), а при реалізації підакцизної продукції (або при інших оподатковуваних операціях з цією ГП)...
Але тут не все так просто. Річ у тім, що в п.п. 212.1.1 ПКУ, що теж поширюється на цю ситуацію, зазначено, що платником акцизного податку є особа, яка виробляє підакцизні товари (продукцію) на митній території України, у тому числі з давальницької сировини. Оскільки в нашому випадку (через неперевищення «20 %-го порогу»*) операція не повинна вважатися операцією з давальницькою сировиною, то платником акцизного податку фіскали формально можуть призначити ту особу, яка вважатиметься виробником підакцизної продукції.
* Зауважимо, що певний інтерес викликає й алгоритм розрахунку цих «20 %». І тут за бажанням можна поваріювати...
А виходячи з того, що навіть у визначенні «давальницької сировини» ( п.п. 14.1.41 ПКУ) переробника називають «виробником», то за «недавальницькими» договорами на переробку (тобто тими, де вартість сировини менше порогових 20 %), фіскали тим більше вважатимуть переробника виробником. І відповідно — платником акцизу за виробленою ним «чужою» продукцією (адже ГП за такими договорами зазвичай є власністю замовника). Крім того, зазначимо, що згаданий в запитанні об’єкт оподаткування цим податком — реалізація вироблених в Україні підакцизних товарів ( п.п. 213.1.1 ПКУ) охоплює й операції з передання підакцизних товарів без переходу права власності (див. п.п. 14.1.212 ПКУ)...
Але водночас у такій ситуації у переробника начебто немає підстав для сплати акцизу за «давальницькою» схемою (що передбачає авансування цього податку замовником). Тому йому доведеться або вартість своїх послуг з переробки збільшити на суму акцизного податку, або передбачити в договорі попередню сплату йому акцизу замовником — за аналогією з давальницьким механізмом. А то раптом потім фіскали вимагатимуть з переробника сплату акцизу з цієї «псевдодавальницької» продукції за рахунок його власних коштів...
Крім того, тим укрпереробникам, хто виробляє за «давальницькимим» ЗЕД-контрактами підакцизну продукцію із сировини нерезидента (з вивезенням виготовленої з неї ГП за межі України), є сенс звернути увагу на лист ДФСУ від 08.07.2014 р. № 12600/9/99-99-19-03-02-15 (ср. ). У цьому листі фіскали фактично підтверджують при такій схемі роботи несплату акцизу за «давальницьким» механізмом, якщо укрпереробник оформить експорт виготовленої ним підакцизної ГП.
