(066) 87-010-10
Переводимо бухгалтерів в ОНЛАЙН!
Перейти до номеру
  • № 24
  • № 23
  • № 22
  • № 21
  • № 20
  • № 19
  • № 18
? За допомогою цієї функції ви зможете швидко перейти до номеру, що вас цікавить
У цьому номері :
 
  • У обране
  • Друк
  • Шрифт
  • Колір фону
  • Коментарі 0
  • В розробці
16/20
Податки та бухгалтерський облік
Податки та бухгалтерський облік
Березень , 2017/№ 25

Крайнощі у вихованні

Мабуть, у жодній сфері людського життя почуття міри не важливе так, як у вихованні дітей. Саме тут надмірність у виховних діях або їх недостатність визначають долю особи, її історію, її здатність бути успішною, будувати якісні стосунки тощо. Отже, фраза, що приписується Парацельсу: «Усе — отрута, усе — ліки; те й інше визначає доза», підходить для сфери виховання навіть більше, ніж для інших… У чому ж найчастіше батьки вдаються до крайнощів? Де буває розбалансування? Давайте дізнаємося та постараємося налаштувати свою систему виховання якісніше.

Опіка. Чи потрібно приділяти дітям сили, увагу та час? Звичайно, потрібно. Дитина потребує турботи, підтримки, того, щоб батьки вникали в те, що відбувається в її житті. Одним словом це можна назвати опікою. Ось тільки якщо такої опіки забагато, якщо виховання дитини стає центральною справою життя батьків, вони зосереджені на дитині повністю, така дитина в майбутньому не зможе стати самостійною, не навчиться брати відповідальність на себе, не буде пристосована до умов складного та мінливого життя. А отже, батькам потрібно уміти давати дитині самостійність, дозволяти їй самій приймати рішення, нести відповідальність за ті чи інші дії…

Водночас, так само, як і надмірна опіка, небезпечна її недостатність. Коли до дитини постійно «не доходять руки», на неї немає часу, коли вона всякчас заважає і від неї необхідно відмахнутися. Така дитина не відчуватиме підтримки, постарається зробити щось видатне (чудове чи жахливе), щоб отримати увагу матері чи батька. У цілому, вона може як стати дуже самостійною (компенсованою), що ще не найгірший варіант, це люди, які покладаються тільки на себе, от тільки у стосунках, у коханні їм зазвичай не таланить, так може й почати просити підтримки у всіх довкола, намагаючись надолужити те, чого не додали їй батьки. Отже, уваги до дитини повинно бути не занадто багато, у неї має бути простір свободи, але й дуже мала увага призводить до не найкращих наслідків.

Потреби дитини. У дітей дуже багато бажань. Їсти солодке, купувати нові іграшки, дивитися мультфільми з ранку до вечора, грати в комп’ютерні ігри, отримувати увагу батьків тощо. Як із цими потребами обходяться батьки? Одні задовольняють одразу, щодо інших просять трохи зачекати, треті відкидають як шкідливі, роз’яснюючи їх сенс. Це варіант відносної норми. Складнощі починаються, як завжди, через крайнощі. Варіант перший — потурання. Чого б дитятку не захотілося, воно це отримає, дорослі прагнуть виконати всі забаганки свого чада. Уявляєте, ким виросте ця людина? Звикла, що всі довкола їй винні, що її бажання закон, що вона виняткова та унікальна?

Інший невдалий варіант поводження з потребами дитини — їх ігнорування: «Хочеш? — Перехочеш!». Найчастіше страждають саме психологічні потреби: потреба в підтримці, у спілкуванні з батьками, у їх співчутті. Згадується жахлива, але ще не така давня виховна практика не підходити до немовляти, яке плаче, одразу, мовляв, нехай вчиться чекати і тренує характер. Такий «тренінг» характеру тільки вирощує невротиків, людей, які не знають, чого вони хочуть, ніколи не бувають задоволені собою та оточуючими, ставляться і до себе і до інших як до автоматів, механізмів, яким не варто нічого хотіти, виникає певна нещадність, адже така людина сама не отримала жалості та співчуття до свого стану.

Вимоги. Що повинна робити дитина (прибирати у своїй кімнаті, виконувати домашнє завдання, митися та чистити зуби) і чого їй не можна робити (совати пальці в розетку, уриватися до кімнати батьків, влаштовувати безлад у вітальні) установлюється в системі вимог, правил, обов’язків та заборон. Звичайно, вимоги до дитини потрібні, вони навчають її бути відповідальною і жити в цьому соціальному світі, разом з іншими людьми. Ось тільки якщо цих вимог забагато, вони всеосяжні та постійні, чи не дай боже суперечливі, дитина не здатна всі їх виконати, а отже, вона відчуватиме почуття провини та сорому. Постійний сумнів у собі, невпевненість, низька самооцінка, несамостійність, педантичність, невміння діяти в ситуаціях новизни та невизначеності — ось який набір вона отримає від своїх батьків, якщо правил у її житті буде занадто багато. Воно вам треба, шановні батьки? Інший бік — вимог недостатньо, дитині все можна, а обов’язків у неї і немає жодних, робить, що хоче. Начебто з благою ціллю, нехай хоч дитинство буде безтурботним та щасливим… Ось тільки така людина зростає безвідповідальною, нестійкою… Саме такі діти найчастіше, зростаючи, висувають непомірні претензії до своїх батьків, адже їх світ був нестабільним, їм здається, що вони чогось важливого недоотримали.

Покарання. Коли дитина порушує правила або не виконує зобов’язань, вона повинна зустрітися з покаранням, не дуже великим, таким, що відповідає проступку, але досить неприємним. Узагалі тут говорять про правило пробачення. Наприклад, сказали ви хлопчикові, що за прогул уроку йому доведеться відмовитися від планшета на день… Увечері, тобто трохи раніше за реальне закінчення строку покарання, поверніть планшет. Так ви позбавите його від відчуття власної правоти, адже він не відбув покарання до кінця, і залишитеся люблячими і розуміючими батьками, замість того, щоб перетворитися на наглядачів-тюремників. Якщо ж батьки карають дитину за щонайменшу провину, та ще не відповідним чином, вона відчуває втрату власної гідності, приниження, ненависть до себе. Що виростає з тих, кого карали дуже часто і несправедливо? Можливі як психологічні садисти, так і мазохісти, тобто ті, кому подобається заподіювати страждання іншим безпричинно та несправедливо, або ті, хто це дозволяє, зносить і ніяк не присікає.

І знов інший бік — мінімум чи відсутність покарань. Дитина розуміє, що за порушення навіть найважливіших і засадничих правил їй нічого не буде, що вона може робити все що завгодно, що авторитет батьків та їх слово нічого не варті, що вона може продовжувати в тому самому дусі… Такі діти виростають не тільки дорослими, які схильні не поважати будь-які правила, це ще півбіди, уся біда в тому, що вже в підлітковому віці їм складно управляти собою. Нерідкісні в підлітків такого типу агресивні чи депресивні стани. Вони не можуть упоратися зі своїми емоціями, та просто тому, що в цьому немає жодного сенсу, як би людина не повелася, і в школі і на роботі її повинні прийняти такою, якою вона є. Отже, розумні та справедливі покарання просто необхідні. Особливо, якщо вони урівноважені похвалами та заохоченнями.

Тож на цьому все. Не вдавайтеся до крайнощів у жодній з «виховних» сторін і нехай ваші дітки вас тішать!

виховання дітей додати теги змінити теги
Додайте свої теги до статті
Розділіть мітки комами. Наприклад: бухгалтерія, форма, відсотки, ПДВ, квартальний звіт. Максимальна кількість 10.
або Закрити
Ваша оцінка врахована! Оцініть статтю :
  • Добре
  • Нормально
  • Погано
Поділитися:
Коментарі до статті