Причина більшості змін — чергова реформа. Цього разу — судова.
Про неї детальніше ви зможете дізнатися, зазирнувши на с. 17 цього номера. Звичайно, в процесі змін КСУ теж не залишився без уваги.
Отже, що ж дозволяє нам стверджувати про більшу доступність «конституційно-судових небожителів» для громадян?
Уся справа в модернізації процедури звернення в КСУ.
Згідно зі ст. 50 Закону № 2136 формами звернення до Суду є:
а) конституційне подання;
б) конституційне звернення;
в) конституційна скарга.
Пункти «а» і «б» нас сьогодні мало цікавитимуть. А ось пункт «в» — це «наш клієнт» ☺.
Хто і в якому випадку може звернутися в КСУ?
На перший погляд, усе достатньо очевидно. У КСУ може звернутися будь-який громадянин у разі, якщо вважає, що якийсь нормативно-правовий акт суперечить Конституції України.
У цілому висновок правильний, але Закон № 2136 робить масу уточнень із цього приводу.
Цей Закон у ч. 1 ст. 56 містить таке положення:
Суб’єктом права на конституційну скаргу є особа, яка вважає, що застосований в остаточному судовому рішенні в її справі закон України (його окремі положення) суперечить Конституції України.
Відразу зупинимося на декількох важливих моментах.
По-перше, термін «особа». Радує те, що мається на увазі як фізособа, так і юрособа.
Є всього лише один виняток. До суб’єктів права на конституційну скаргу не належать юридичні особи публічного права (тобто держоргани й органи місцевого самоврядування можуть попрощатися із цим привілеєм).
По-друге, скаргу можна подати тільки в разі, коли неконституційний, на вашу думку, закон «взяв участь» у судових баталіях.
КСУ стає чимось на зразок Європейського суду з прав людини «місцевого розливу» ☺.
І цей нюанс відрізняє конституційну скаргу від конституційного звернення, яке існувало раніше.
Ще до недавнього часу ви могли звернутися в КСУ в будь-який момент з проханням розтлумачити певні положення законів України у світлі норм Конституції.
У конституційному зверненні про визнання нормативно-правового акта (його окремого положення) таким, що суперечить Основному Закону, і мови йти не могло.
Зі скаргою ж з’являється можливість прямо вимагати визнати акт у цілому або в будь-якій його частині неконституційним
Щоправда, для того, щоб до цього щасливого моменту дістатися, доведеться пройти всі можливі «кола» національної судової системи.
По-третє, термін «остаточне судове рішення». Це рішення суду касаційної інстанції у вашій справі (якщо нормативно-правовими актами касація не передбачена — рішення суду апеляційної інстанції).
По-четверте, ставити в скарзі запитання про конституційність можна тільки з приводу закону України в цілому або його окремої норми.
Звідки такі висновки?
Тут відштовхуємося від використання термінології в Законі № 2136 в цілому. І він виділяє закони України серед маси інших нормативно-правових актів. А оскільки в ч. 1 ст. 56 Закону № 2136 згадуються тільки закони України, то і, відповідно, говорити в конституційній скарзі можна виключно про них. Сюди ж можна зарахувати і кодекси.
Ні на постанови КМУ, ні на акти ДФСУ, ні на укази Президента, ні на інші підзаконні нормативно-правові акти поскаржитися не вийде.
По-п’яте, положення ч. 1 ст. 56 Закону № 2136 дозволяють вам «тикати носом» у протиріччя між Конституцією України та законом у цілому, та між Основним Законом і окремими положеннями нормативно-правового акта.
Прийнятна чи неприйнятна?
Стаття 77 Закону № 2136 установлює критерії прийнятності конституційної скарги. Тобто ті ознаки, які дозволять взяти її до розгляду. Зокрема, коли:
а) вичерпані всі національні засоби юридичного захисту (за наявності прийнятого в порядку апеляційного перегляду судового рішення, яке набрало чинності, а в разі передбаченої законом можливості касаційного оскарження — судового рішення, винесеного в порядку касаційного перегляду);
б) з дня набрання законної сили остаточним судовим рішенням, у якому застосований закон України (його окремі положення), спливло не більше 3 місяців.
Зверніть увагу: оскільки тут ми говоримо про рішення суду апеляційної (касаційної) інстанції, то днем набрання рішенням законної сили за загальним правилом вважається день його проголошення. Відповідно
конституційна скарга може бути подана протягом 3 місяців з дня проголошення рішення апеляційного (касаційного) суду
Як виняток, скарга може бути прийнята поза вимогами, встановленими пунктом «б» нашого списку, якщо Суд визнає її розгляд необхідним за мотивами громадських інтересів.
Формулювання, прямо скажемо, не дуже чітке. Це надає КСУ певну свободу у визначенні на власний розсуд вирішувати, чи необхідно розглядати ту чи іншу конституційну скаргу з точки зору суспільного інтересу.
Суд відмовляє у відкритті провадження, визнавши конституційну скаргу неприйнятною, якщо зміст і її вимоги є явно необґрунтованими або присутнє зловживання правом на подання такого звернення.
І наостанок...
При розгляді конституційної скарги Велика палата КСУ, у виняткових випадках, за власною ініціативою може вчинити заходи із забезпечення скарги.
Для цього видається відповідний наказ, який є виконавчим документом.
За допомогою подібної процедури можна встановити тимчасову заборону здійснювати певну дію.
Забезпечувальний наказ втрачає юридичну силу з дня прийняття рішення або ухвали про закриття конституційного провадження у справі.
За результатами розгляду скарги суд виносить рішення.
Якщо воно на вашу користь (положення визнаються неконституційними) — «спірний» закон України (його окремі положення) втрачають юридичну силу.
З якого моменту?
З моменту:
— винесення рішення;
або
— вказаного в самому рішенні, але не раніше дня прийняття останнього.
Варто визнати, що конституційна скарга — інструмент украй корисний.
Чи буде він працювати ефективно?
Поки що, на жаль, це запитання залишається без відповіді.
У будь-якому разі час і практика покажуть.
