висновок документа
Часткова ліквідація об’єкта ОЗ вимагає від платників податку на прибуток, що не відмовилися від коригувань фінрезультату на різниці, збільшити величину бухгалтерського фінрезультату на бухгалтерську залишкову вартість ліквідованої частини і зменшити його на податкову залишкову вартість такої частини об’єкта ОЗ
Узагалі-то, в «різничних» нормах ПКУ (пп. 138.1, 138.2 ПКУ) йдеться про ліквідацію «окремого об’єкта ОЗ». Не частини, а саме об’єкта повністю. Загалом призначення цих норм зрозуміле: щоб на зниження фінрезультату при ліквідації або продажу об’єкта ОЗ зіграла не бухоблікова, а саме податковооблікова величина залишкової вартості останнього. Адже якщо платник податку на прибуток не відмовився від коригувань бухоблікового фінрезультату на різниці, то фактично він вимушений вести два обліки ОЗ — бухгалтерський і податковий. І логічно, щоби в розрахунку бази податку брали участь показники не першого, а таки другого. При цьому прийнято вважати, що через відомі обмеження ПКУ показники залишкової вартості ОЗ у бухобліку начебто мають бути меншими, ніж у податковому, а отже база податку на прибуток — більшою…
Зрозуміло і те, що в результаті відображення в обліку часткової ліквідації залишкова вартість відповідного об’єкта ОЗ на вартість ліквідованої його частини зменшиться як у бухгалтерському обліку ОЗ, так і в податковому. І відповідно зміниться вплив цих параметрів як на бухобліковий фінрезультат, так і на базу податку на прибуток…
Тобто мета фіскалів зрозуміла: не втратити на користь бюджету «різничне» збільшення бази податку на прибуток, що відповідає ліквідованій частині залишкової вартості об’єкта ОЗ (якщо, звичайно, вказана різниця між бухобліковою і податковою залишковими вартостями об’єкта ОЗ таки існує). А отримати таке збільшення одразу ж за підсумками періоду часткової ліквідації. Адже інакше подібне збільшення бази (за наявності різниць, звичайно) буде отримане лише щодо залишкової вартості вцілілої частини об’єкта ОЗ, та й то — коли останній буде або проданий, або ліквідований (повністю), або замортизований «в нуль».
Нагадаємо: якщо об’єкт ОЗ складається з частин з різними термінами корисного використання (експлуатації), то абзац десятий п. 4 П(С)БО 7 «Основні засоби» дає підприємству право визнавати кожну з таких частин окремими об’єктами ОЗ. При цьому в п. 4 (абзац другий) Методрекомендацій по бухгалтерському обліку ОЗ, затверджених наказом Мінфіну від 30.09.2003 р. № 561, подібні «ОЗ-самостійні» частини об’єкта ОЗ — з різними термінами експлуатації — іменуються «компонентами». Ясна річ, що у разі відображення у бухобліку «ОЗ-самостійних» компонентів у платника не буде аргументів проти висновків документа, що коментується…
Якщо ні, то перед ним постане завдання оцінки вартості ліквідованої (несамостійної) частини об’єкта ОЗ для бухобліку. Найнадійніший (але недешевий ☹) варіант — залучити незалежного оцінювача (особливо при форс-мажорній ліквідації — адже фактично визначається збиток — див. частину третю ст. 7 «оціночного» Закону України від 12.07.2001 р. № 2658-III). Для ліквідації частини будови можна відштовхуватися від пропорцій показників площі. Якщо говорити про відокремлюваний предмет, то справедливими оцінками, мабуть, можуть бути ринкові ціни відповідно на такий предмет і об’єкт ОЗ «у комплекті»… Варіантів оцінки можна придумати багато — важливо їх обґрунтувати. Складніше з цим в податковому обліку. Тут найрозумніший варіант — без зайвих мудрувань узяти пропорцію частини до початкової повної вартості об’єкта ОЗ і застосувати її до залишкової початкової повної вартості останнього в податковому обліку. Аргумент один: чим простіше — тим зрозуміліше податківцям. ☺
І якщо усе в руках платника, то визнання «часткових» різниць (до того ж вірогідне) може здатися йому питанням не занадто істотним…
