Правопорушення є, а результат перевірки незаконний

* Постанова ВС від 27.02.2018 р. у справі № 813/2451/17 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/72505992).

Суть спору

На підприємстві провели планову документальну виїзну перевірку, під час якої виявили правопорушення у сфері обігу готівки (пп. 54.3.2 — 54.3.3 ПКУ).

Далі все, як завжди. Склали акт, виписали податкове повідомлення-рішення (ППР). Але ось невдача — платник податків «відкопав» низку невідповідностей в оформленні цих документів.

По-перше, акт був підписаний не всіма перевіряючими.

По-друге, окремий акт (довідка) перевірки дотримання порядку ведення операцій з готівкою не містив дату його складання.

Платник податків не заперечував самого факту порушення. Проте він наполягав на тому, що невідповідність чинному законодавству документів, які фіксують результат перевірки, повинна стати підставою для скасування ППР.

Перша й апеляційна інстанції із цим аргументом не погодилися і відмовили в задоволенні позову. Посилалися на те, що аргументи позивача не спростовують результатів перевірки і зафіксованих в акті порушень.

Однак підприємство подало касаційну скаргу з вимогою повернути справу на повторний розгляд до суду першої інстанції у зв’язку з тим, що слуги Феміди не приділили належної уваги недолікам актів, виписаних за результатами перевірки.

Вирішення справи судом

Верховний Суд касаційну скаргу задовольнив і направив справу до суду першої інстанції для повторного розгляду справи.

При цьому висловив досить цікаву позицію. Так, судді вищої судової інстанції в постанові, пославшись на ст. 74 і 77 КАСУ, дійшли висновку: допустимість як властивість доказу об’єднує в собі декілька вимог.

Доказ вважається допустимим, якщо він:

а) отриманий уповноваженим суб’єктом;

б) отриманий з дотриманням належної правової процедури;

в) закріплюється у відповідному джерелі (акт, ППР тощо).

Верховний Суд погоджується з тим, що у відповідача (тобто органу ДФС) поза сумнівом були всі повноваження проводити планову перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого «підконтрольного» податківцям законодавства. Та й предметом спору цей факт не був.

А ось щодо належної правової процедури в суддів виникли сумніви. Зокрема, що стосується відсутності підписів посадових осіб в акті перевірки (хоча вони були направлені на таку перевірку й у вступній частині акта зазначені як перевіряючі) і відсутності дати в окремому акті (див. вище).

Виходячи із цих висновків, Верховний Суд сіє зерно сумніву в безперечності факту правопорушення. Судді говорять про те, що

Проте чи допоможе це скасувати ППР — покаже «другий захід» до першої інстанції. Цілком можливо, що справа знову повернеться в «міцні обійми» ☺ Верховного Суду.

Думка редакції

Як ми вже сказали вище, позиція дуже цікава з погляду оскарження ППР платниками податків.

Адже раніше «вищі» суди позивачам, які, зокрема, намагалися оскаржити акт про перевірку, говорили, що такий акт не порушує прав платника податків незалежно від його змісту.

До того ж платник податків допустив перевіряючих (які, утім, прийшли цілком обґрунтовано).

А це, на думку деяких суддів, нівелює не лише процедурні порушення, допущені перед проведенням перевірки, але й при її проведенні (див. ухвалу ВАСУ від 14.06.2017 р. у справі № 821/816/16).

Крім того, ці ж аргументи ВАСУ використовує, відмовляючи в задоволенні позовів, де платники податків оскаржили ППР, відштовхуючись від «неповноцінності» акта.

Як один з прикладів такої «класичної» позиції наведемо ухвалу ВАСУ від 21.03.2017 р. у справі № П/811/257/16. І зазначена нами ухвала ВАСУ у справі № П/811/257/16 має ще одну поширену «фішку» схожих рішень. Особливо коли йдеться про «оформленнєві» недоліки актів, складених у результаті перевірки.

Судді зазвичай починають «порпатися» у фактичних обставинах справи. З’ясовувати: а чи дійсно тут мали місце правопорушення? Якщо щось знаходилося, то пиши пропало ☹. Рішення на користь госпсуб’єкта, як правило, можна було не чекати.

Хоча неточності в оформленні наказів про призначення перевірок, «обов’язкових» запитів на надання інформації з 2015 року здебільшого призводили до скасування ППР*.

* Див. детальніше про цю позицію в судовій практиці на с. 2.

Та все ж висновки Верховного Суду в обговорюваному рішенні виявилися дуже несподіваними. З ними потрібно погодитися, адже така позиція прийнятна не лише з погляду положень КАСУ щодо обґрунтованості рішення.

Знову-таки не потрібно забувати, що відповідно до ст. 74 КАСУ

Обставини справи, які згідно із законом повинні підтверджуватися певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Простіше кажучи, якщо хід перевірки підтверджується актом визначеної форми, то податківці не можуть підтверджувати нюанси ходу перевірки якоюсь незрозумілою довідкою. І суд у цій ситуації не повинен брати до уваги аргументи держоргану, підтверджені такою «довідкою». Тут ми, звісно, трохи перебільшуємо.

Позиція Верховного Суду в рішенні, що коментується, цілком прийнятна ще й з погляду ч. 2 ст. 19 Конституції України про те, що держоргани повинні діяти виключно в порядку й у спосіб, що встановлені Конституцією і законами України.

Ба більше, вищі судові інстанції достатньо часто звертають увагу на те, що ПКУ не просто так установлює всілякі формальні процедури призначення і проведення перевірки. Це зроблено для того, щоб дотримуватися балансу між публічними і приватними інтересами. Враховувати не лише потреби казни, але й інтереси платників податків.

Та все ж погодьтеся, що стосовно держави ситуація, що коментується, розгортається не дуже-то справедливо. Адже факт порушення ніхто не заперечує: ні податківці, ні платник податків.

До того ж де та тонка грань між «вагомістю» процедурних порушень фіскалів і масштабами збитку від правопорушень, виявлених у процесі не досконало оформленої перевірки?

Проте, як казали стародавні римські юристи, «dura lex, sed lex» (з лат. «закон суворий, але це закон»). Його норм повинні дотримуватися всі без винятку. Інакше який у них тоді сенс?

Відповідно, в ідеалі ППР, винесений на підставі «неповноцінного» акта, має бути скасований.

Але, вкотре повторимося, остаточну крапку в цьому спорі поставить повторний розгляд справи з обговорюваного нами рішення. Безумовно, ми триматимемо вас у курсі актуальних позицій судової практики в цьому напрямі.

Висновок з усього вищесказаного лише один — будьте вимогливі до всіх документів, що складаються податківцями. Як показує практика, — це може вберегти вас від зайвих витрат ☺.

Проте все-таки закликаємо вас дотримуватися чинного законодавства, а не сподіватися на промахи вартових податків і зборів.