* Постанова ВС від 15.05.2018 р. № 806/2461/17 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/74028769).
Суть спору
ФОП (позивач у справі) звернувся до суду з позовом до податкового органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення (ППР), яким визначено суму податку на нерухоме майно щодо належних позивачеві промислових будівель та складів. Зазначене ППР позивач уважав таким, що прийняте безпідставно, оскільки згідно з п.п. «є» п.п. 266.2.2 ПКУ не є об’єктом оподаткування «будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств». При цьому, на думку позивача, зазначена норма звільняє від оподаткування не тільки будівлі, що перебувають у власності промислових підприємств, а й аналогічні будівлі, що перебувають у власності будь-яких суб’єктів господарювання, в тому числі й у власності ФОП.
Позиція податкових органів
Аргументуючи правомірність прийняття оспорюваного ППР, фіскали стверджували, що пільга, встановлена п.п. «є» п.п. 266.2.2 ПКУ, не може бути застосована до позивача, оскільки вона стосується виключно об’єктів оподаткування юридичних осіб (промислових підприємств), а не фізичних осіб — підприємців.
Якщо ж промислові будівлі належать не промисловому підприємству, то в такому випадку вони є об’єктом оподаткування податком на нерухоме майно на загальних підставах.
Зауважимо, що такий підхід податківців до застосування «промислової» пільги з податку на нерухомість сформувався доволі давно (див., наприклад, листи ГУ ДФС у Київській обл. від 02.06.2016 р. № 1236/10/10-36-13-04; від 04.07.2016 р. № 1517/10/10-36-13-04, лист ДФСУ від 21.03.2017 р. № 3778/Є/99-99-13-02-03-14).
На жаль, він залишається незмінним і досі (лист ГУ ДФС у Чернігівській обл. від 05.06.2018 р. № 2445/ІПК/25-01-13-06-10, листи ДФСУ від 30.05.2018 р. № 2366/П/99-99-13-03-01-14/ІПК та від 18.06.2018 р. № 2669/А/99-99-13-03-01-14/ІПК). Причому тепер фіскали отримали підтримку з боку самого Верховного Суду...
Вирішення справи судом
Як не дивно, але ВС погодився з фіскалами у цьому і ще в одному аналогічному спорі (див. постанову ВС від 15.05.2018 р. у справі № 806/2676/17**).
** http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/74028745.
Хоча ще зовсім недавно розсудив усе навпаки (див. постанову ВС від 31.01.2018 р. у справі № 822/2624/16***). Тоді шановний суд підтримав позицію першої та апеляційної інстанцій, яка зводилися до того, що позбавлення необ’єктного статусу будівель промисловості, належних на праві власності ФОП, суперечить принципам рівності усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації (п.п. 4.1.2 ПКУ), єдиного підходу до встановлення податків і зборів (п.п. 4.1.11 ПКУ) і нейтральності оподаткування (п.п. 4.1.8 ПКУ). До того ж, як зауважив суд, п.п. «є» п.п. 266.2.2 ПКУ не містить жодних винятків, обмежень чи застережень щодо віднесення будівель промисловості, що належать на праві приватної власності ФОП, до об’єктів, які не оподатковуються в силу закону.
*** http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/71939089.
Погодьтеся, доволі виважене рішення, яке базується на основоположних принципах права взагалі і податкового законодавства зокрема. Що ж тоді змусило іншу судову колегію ВС підійти до цього питання зовсім інакше? Які вагомі аргументи на користь такого підходу вони навели?
Перший висновок, якого дійшли судді: неоподатковувана згідно з п.п. «є» п.п. 266.2.2 ПКУ нерухомість має бути класифікована як «будівлі промисловості промислових підприємств». Тобто застосування цієї звільнюючої норми можливе лише у разі дотримання двох обов’язкових умов: (а) наявності будівель промисловості та (б) їх перебування у власності промислових підприємств.
Друге, на що судді звернули увагу: підприємство є юридичною особою (ст. 62 ГКУ).
І третій висновок, як логічне продовження перших двох тверджень: у межах спірних правовідносин наявна лише одна з двох обов’язкових умов — виробничі приміщення. Відтак, об’єкт нерухомості, який на праві власності належить позивачу, навіть за наявності у нього статусу ФОП, не підпадає під дію п.п. «є» п.п. 266.2.2 ПКУ. Цією нормою не охоплюється нерухомість, яка використовується ФОП у власній господарській діяльності.
Як бачите, хід міркувань суддів не вирізняється хоч якоюсь оригінальністю. Натомість вони просто повторили те, що з року в рік торочать фіскали у своїх численних роз’ясненнях.
Невже це і є неупереджене правосуддя?!
Думка редакції
Її ви знаєте, відколи точиться цей спір. Звісно, ми на боці фізосіб-підприємців, які, виходить, покарані двічі.
З одного боку, вони не можуть самостійно застосувати зазначену пільгу, як це роблять юридичні особи, оскільки при сплаті податку на нерухомість прирівняні до звичайних фісосіб. А останні, як ви пам’ятаєте, не декларують податок на нерухомість, а очікують, доки його розрахує контролюючий орган і надішле їм ППР (п.п. 266.7.1 ПКУ).
З іншого ж боку, такий порядок не дозволяє сподіватися на те, що фіскали за власною ініціативою застосують відповідну пільгу до «промислових» об’єктів нерухомості, належних ФОП. Причому навряд чи вдасться змусити фіскалів до цього навіть тоді, коли ФОП скористається правом на проведення звірки з контролюючим органом (п.п. 266.7.3 ПКУ) і надасть документи, що підтверджують «промисловий» характер тих чи інших будівель. Тож залишається або мовчки сплатити нараховану контролерами суму податку, або намагатися відновити справедливість через суд. Хоча й на цьому шляху, як бачите, все може статися...
Першопричиною ж цьому, як завжди, є недолугі формулювання законодавця, який навряд чи хотів позбавити ФОП «промислової» пільги з податку на нерухомість. Бо якщо прочитати п.п. «є» п.п. 266.2.2 ПКУ повністю й без перекручень (див. цитату з нього на початку), то вийде, насправді, що не є об’єктом оподаткування:
(1) «будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи...»
а також
(2) «...складські приміщення промислових підприємств».
Тобто визначальним у цій нормі є те, що об’єкт нерухомості для звільнення від оподаткування має насамперед бути класифікований або як «будівля промисловості» (решта слів до останньої коми всього-на-всього ілюструють окремі приклади тих об’єктів, що належать до будівель промисловості — виробничі корпуси, цехи), або як «складські приміщення промислових підприємств». Тобто словосполучення «промислові підприємства», яке згадується наприкінці п.п. «є» п.п. 266.2.2 ПКУ, уточнює, які саме склади звільняються від оподаткування і аж ніяк не пов’язане з «будівлями промисловості», які стоять на початку фрази.
Фіскали ж, а разом з ними тепер ще й Верховний Суд, на чільне місце поставили вимогу щодо належності будівлі промисловості саме промисловому підприємству. Чим, на жаль, перекрутили формулювання цієї норми ПКУ на свій смак. Проте для такого прочитання як мінімум не вистачає коми перед «промисловими підприємствами».
Сподіваємося, законодавець якнайшвидше виправить свою помилку. А поки цього не відбулося, закликаємо вас все одно не здаватися, а шукати щастя у суді. Зверніть увагу: згідно з ч. 1 ст. 347 КАСУ за клопотанням учасника справи вона може бути передана на розгляд палати, об’єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду (підстави для такої передачі прописані у ст. 346 КАСУ). І тоді не виключено, що остаточне рішення буде прийнято на вашу користь.
