* Постанова ВС від 27.03.2018 р. у справі № 826/9288/16 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/73043904).
До того ж слуги Феміди пояснюють, що таке «дата отримання товару» і «дата надходження валюти на рахунок резидента».
Суть спору
Податківці «накрили» українське підприємство, що займається експортом алкогольної продукції. Було виписано декілька податкових повідомлення-рішень (ППР) з нарахуванням пені за порушення граничного строку надходження валюти до України.
Проте ми виокремимо лише два спірні договори, укладені нашими співвітчизниками з молдавським підприємством (валюта контракту — долари США).
Строк виконання зобов’язань за цими угодами настав. Тому сторони вирішили «закрити» договори заліком зустрічних однорідних вимог.
Звісно, після 90 днів (саме такий строк був установлений для повернення валюти на момент виникнення спору) податківці і в цьому випадку «обдарували» українське підприємство санкціями.
Платник податків не погодився з такими діями фіскалів і оскаржив суми пені в суді.
Вирішення справи судом
Верховний Суд, погодившись із першою й апеляційною інстанціями, визнав законність проведення заліку зустрічних однорідних вимог в умовах ЗЕД.
При цьому касаційний суд послався на ст. 14 Закону про ЗЕД: усі суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право самостійно визначати форму розрахунків за ЗЕД-операціями з-поміж тих, що не суперечать законам України та відповідають міжнародним правилам.
Крім того, згадавши ст. 601 ЦКУ і ст. 203 ГКУ, що дозволяють припиняти зобов’язання зарахуванням.
Далі в хід пішов п. 1.10 Інструкції № 136 (знову ж таки в редакції на момент виникнення «спірних» відносин), що стосується вимог до «залікових» ☺ зобов’язань.
У свою чергу, Закон № 185/94 встановлює правила припинення зобов’язань між резидентом і нерезидентом тільки шляхом їх виконання. Хоча, як говорять судді Верховного Суду, зазначений Закон не забороняє застосовувати інші способи припинення зобов’язання. Просто цей нормативно-правовий акт їх не регулює.
А оскільки законодавство не забороняє проводити залік, то й ППР незаконне.
Думка редакції
Як ми вже сказали вище, висновки нетипові для судової практики, що склалася.
По-перше, що стосується дати зарахування валюти на рахунок резидента.
Верховний Суд доходить таких висновків. Датою зарахування валютної виручки вважається зарахування її на відповідний валютний рахунок.
Подальший рух коштів з валютного на поточний рахунок юридичної особи, у тому числі і з використанням розподільчого рахунку, свідчить про використання коштів уже на території України в перерахунку на національну валюту і не може вважатися первинним надходженням коштів унаслідок виконання зовнішньоекономічних контрактів.
Тобто Верховний Суд вважає, що
факт зарахування валютної виручки на розподільчий рахунок уже свідчить про те, що валюта «повернулася» до резидента
Проте така позиція викликає сумніви, оскільки НБУ і податківці вважають, що такою датою слід вважати дату зарахування валюти на поточний банківський рахунок резидента*. До того ж цей висновок випливає з п. 2.3 Інструкції № 136 (як у сучасній редакції, так і тій, що діяла на момент виникнення спору).
* Див. детальніше в «Податки та бухгалтерський облік», 2018, № 46, с. 13.
По-друге, що стосується дати отримання товару, що імпортується.
Раніше довгий час існувала позиція: «дата отримання товару, що імпортується» = «дата завершення оформлення митної декларації».
Але Верховний Суд і тут «відзначився». У постанові, що коментується, судді дійшли висновку: датою отримання товару вважається момент фактичного перетину імпортним товаром митного кордону України.
По-третє, що стосується можливості провести зарахування зустрічних однорідних вимог за ЗЕД-зобов’язаннями. У Реєстрі судових рішень можна знайти достатньо багато негативної практики щодо українських підприємств. Суди не дозволяють проводити заразування
Наприклад, у постанові ВС від 27.04.2018 р. у справі № 808/1707/17 цей орган дійшов такого висновку. Резидент при здійсненні господарської діяльності, укладенні контрактів, додаткових угод до них про зміну порядку зарахування валютної виручки не обмежений законодавчо у встановленні порядку і форми розрахунків. Але
резидент повинен враховувати передбачені законом обмеження або приймати ризики врегулювання відносин з нерезидентами в контракті на власний розсуд
Варто також звернути увагу на сучасну редакцію Інструкції № 136. Так, відповідно до п. 1.11 цього документа знімаються з валютного контролю припинені зарахуванням: (1) імпортні операції; (2) експортні операції з: (а) постачання продукції, (б) виконання робіт, (в) надання транспортних, страхових послуг.
Постанова ж Верховного Суду, що коментується, посилається на «стару» редакцію Інструкції № 136.
Проте і в «старій», і в новій редакціях Інструкції № 136 умови для «залікових» зобов’язань однакові:
а) вимоги резидента і нерезидента мають бути взаємними й однорідними (наприклад, «гроші — гроші»);
б) строк виконання за такими зобов’язаннями настав, або не встановлений, або визначений моментом пред’явлення вимоги;
в) між сторонами не було спору щодо характеру зобов’язання, його змісту, умов виконання тощо.
Крім того, не забуваємо про положення п. 4 постанови правління НБУ від 13.12.2016 р. № 410.
Зокрема, на сьогодні банки не можуть знімати з контролю експортні операції клієнтів на підставі припинення зобов’язань зарахуванням:
— в іноземній валюті 1 групи Класифікатора іноземних валют і російських рублях (незалежно від суми операції);
— в інших валютах (якщо сума «залікових» зобов’язань у межах одного договору щодо експорту товарів перевищує в еквіваленті 500000 доларів США).
Виняток становлять лише операції операторів телекомунікацій з оплати міжнародних телекомунікаційних послуг (міжнародний роумінг, пропуск міжнародного трафіку).
До речі, на момент проведення зарахування з постанови Верховного Суду, що коментується, обмеження щодо зняття договорів з валютного контролю також існували.
Зарахування у цій справі фіксували двома актами, дати яких потрапляли під дію двох різних постанов НБУ.
Це — постанова правління НБУ від 03.03.2015 р. № 160, п. 4 якої забороняв у принципі знімати експортні «залікові» договори з контролю, і постанова правління НБУ від 03.09.2015 р. № 581, яка в п. 4 встановлювала обмеження, схожі до існуючих зараз.
Відповідно, якщо ЦКУ, ГКУ і Закон № 185/94 дозволяють проводити зарахування зустрічних однорідних вимог, то постанова правління НБУ від 13.12.2016 р. № 410 все ж накладає певні обмеження.
Тому ми вам усе ж таки радимо не «бавитися» із заліком у ЗЕД, а прислухатися до вимог постанови правління НБУ від 13.12.2016 р. № 410.
