Основні «валютні» обмеження

«Валютні» обмеження, про які ми з вами будемо сьогодні говорити, встановлено Декретом № 15-93 і Правилами № 200. Подивимося, які з них є найважливішими для діяльності суб’єктів господарювання!

Тільки інвалюта?!

Коли постає питання про розрахунки з іноземним контрагентом, ми автоматично «умикаємо» для себе «інвалютні» правила. Але чи дійсно розрахунки з нерезидентом обов’язково проводити саме в іноземній валюті?

Відповісти на це запитання нам допоможе Декрет № 15-93. У ст. 7 зазначеного Декрету сказано, що

Тобто якщо ваш контрагент — нерезидент, це ще не означає, що ви обов’язково будете використовувати у розрахунках із ним іноземну валюту. Якщо нерезидент згоден на розрахунки у гривні, можна обійтися і національною валютою. Для цього до основної або додаткової угоди з нерезидентом бажано внести застереження про можливість розрахунків у національній валюті України — гривні.

Але пам’ятайте! Навіть якщо ви будете проводити розрахунки з нерезидентом у гривні — це не змінить строків, які встановлено Законом № 185 для проведення розрахунків. Усе одно треба дотримуватися 180-денного строку (докладніше про цей строк читайте у статті на с.13 сьогоднішнього номера). Про це свідчить консультація із БЗ, підкатегорія 114.10.

Однак на практиці резиденти України здебільшого все ж здійснюють розрахунки з нерезидентами саме в іноземній валюті. Тож далі будемо говорити саме про обмеження на інвалютні розрахунки.

Загалом: ніякої інвалютної готівки!

Перше і основне обмеження у роботі суб’єктів господарювання полягає в тому, що розрахунки в іноземній валюті можна здійснювати тільки в безготівковій формі. Це прописано у ст. 7 Декрету № 15-93. Зазначена норма проголошує, що розрахунки з нерезидентом здійснюються лише через уповноважені банки в порядку, установленому НБУ. Тобто

Іноді наші читачі на «гарячій лінії» запитують, чи можна обійти зазначену заборону за допомогою платіжної картки? Відповідаємо: не вийде. Електронні платіжні засоби заборонено використовувати для здійснення розрахунків за зовнішньоторговельними договорами (контрактами). Цю заборону встановлено п. 8.3 Інструкції № 492.

Це загальне правило. Втім, із нього існують деякі винятки. Саме про них ми зараз і поговоримо!

Закордонне відрядження і представницькі витрати

Порядок використання готівкової інвалюти на території України прописано у Правилах № 200. Згідно з п. 2.1 зазначених Правил резиденти мають право використовувати готівкову іноземну валюту тільки для двох цілей:

(1) для забезпечення витрат на відрядження працівників за кордон;

(2) на представницькі витрати (організацію офіційних заходів) за кордоном.

Аналогічними способами можна використовувати також іноземну валюту з використанням електронних платіжних засобів, тобто карток (п. 8.3 Інструкції № 492).

Відрядження. Це — перший і найбільш поширений виняток з правил щодо розрахунків інвалютною готівкою. Які особливості має використання готівкової інвалюти у закордонному відрядженні?

Одному працівнику (резиденту чи нерезиденту) може бути видано іноземну валюту готівкою на загальну суму, що не перевищує норм вивезення іноземної валюти, установлених нормативно-правовими актами НБУ (п. 2.4 Правил № 200). Наразі є підстави стверджувати, що для суб’єктів господарювання обмежень на суму валютної готівки, яка переміщується через кордон, — немає. За умови, що така інвалюта декларується перед митниками (п. 5 розд. 2 Інструкції № 148).

Крім власне готівкової інвалюти, виданої працівнику, є ще один спосіб для суб’єктів господарювання використовувати на відрядження готівкову іноземну валюту. Інвалютною готівкою можна платити дипломатичним представництвам, консульським установам іноземних держав за візи (дозволи на в’їзд) до цих країн фізичним особам, які виїжджають у службові відрядження (п. 6.3 Правил № 200).

І не забувайте: якщо у вашого працівника після закордонного відрядження є залишок невикористаної інвалюти, з ним теж усе дуже суворо. Такий залишок зараховується безпосередньо на інвалютний рахунок підприємства протягом п’яти банківських днів з часу його оприбуткування до каси (п. 8.4 Правил № 200). За несвоєчасне повернення не тільки загрожує адмінштраф, але й стягується заборгованість у трикратній сумі (див. консультацію із БЗ, підкатегорія 109.21). А от якщо відряджений за кордон працівник витратив більше інвалюти, ніж йому було видано, остаточний розрахунок з ним проводиться вже виключно у гривнях (п. 19 розд. ІІІ Інструкції № 59; див. також лист Мінфіну від 21.05.2014 р. № 31-07250-06-29/12181).

Представницькі витрати. Це ще один виняток із загального правила, коли готівкову інвалюту можна використовувати. Але що таке представницькі витрати? Їх визначення зустрічається тільки в «бюджетних» Нормах коштів на представницькі цілі бюджетних установ (затверджені наказом Мінфіну від 14.09.2010 р. № 1026). Згідно із зазначеним документом до представницьких витрат належать витрати, пов’язані з проведенням офіційного прийому (сніданку, обіду, вечері) представників, транспортним забезпеченням, заходами культурної програми, буфетним обслуговуванням під час переговорів, оплатою послуг перекладача, який не перебуває у штаті установи, оплатою номерів у готелях.

Тож на такі цілі за кордоном можна витрачати інвалютну готівку. Крім того, резиденти — суб’єкти господарювання можуть використовувати готівкову іноземну валюту як засіб платежу, якщо вони придбавають чи продають товари за межами України на представницьких заходах — міжнародних виставках (ярмарках), що відбуваються за кордоном (п.п. «б» п. 7.1 Правил № 200).

У разі продажу товарів за кордоном резидент ввозить інвалютну готівку в Україну через свого повноважного представника. Цю готівку обов’язково потрібно декларувати на митниці, і надалі вона зараховується на інвалютний рахунок суб’єкта господарювання (через розподільчий рахунок) (п. 7.2 Правил № 200). Причому зауважте: якщо юрособа ввозить інвалютну готівку через свого повноважного представника і декларує її, вона може ввозити таку готівку без обмежень (п. 5 розд. 2 Інструкції № 148).

При цьому уповноважений банк зараховує готівкову інвалюту на рахунок резидента (після обов’язкового продажу на міжбанку) на підставі: (1) оригіналу митної декларації; (2) документів, які підтверджують участь резидента в міжнародних виставках (ярмарках), що проходили за кордоном (п. 7.2 Правил № 200).

Придбання ТМЦ у закордонному відрядженні

Це — одне із найбільш поширених запитань від наших читачів. Відряджений за кордон працівник за інвалютну готівку придбаває за кордоном певні ТМЦ (наприклад, зразки товарів). Чи можна це робити?

Фіскали у своїй консультації із БЗ, підкатегорія 109.13, категорично відкидають таку можливість. І з посиланням на ст. 7 Декрету № 15-93 наполягають, що такі розрахунки мають здійснюватися виключно через уповноважені банки. Аналогічну позицію також займає ГУ ДФС у Запорізькій обл. (див. роз’яснення від 02.06.2017 р.)*.

* Див.: http://zp.sfs.gov.ua/media-ark/news-ark/298389.html.

Як аргумент фіскали посилаються на п. 7.1 Правил № 200. Мовляв, купувати товари за інвалютну готівку за кордоном можна лише на міжнародних виставках і ярмарках. І заперечити їм немає чого.

Тож від придбань ТМЦ за готівку у закордонному відрядженні безпечніше відмовитись.

Оплата праці

У загальному випадку резиденти можуть використовувати готівкову іноземну валюту для оплати праці працівникам-нерезидентам, які працюють в Україні за контрактом (п. 5.1 Правил № 200). При цьому зазначена операція не потребує індивідуальної ліцензії НБУ (див. консультацію із БЗ, підкатегорія 114.02).

А от якщо наймодавці-нерезиденти здійснюють оплату праці резидентів, вони повинні це робити виключно у валюті України — у готівковій або безготівковій формі (ст. 7 Декрету № 15-93).