Є культури, для яких спілкування без компліментів взагалі неможливе, скажімо, сучасна американська. Один із клієнтів автора, який працював у міжнародному проекті, говорив, що якщо американці за одну годину похвалили вас менше 10 разів, пиши пропало, працюєте ви зовсім погано.
Наша рідна українська культура — вона зовсім інша, скромніша. З одного боку, компліменти у нас теж люблять і визнають, особливо коли їх говорять. А ось слухати їх і приймати, та ще із чесною посмішкою, мовляв, дійсно все так і є, — з цим часто виникають складнощі.
Згадується історія однієї знайомої. Коли в дитинстві її зустрічали люди на вулиці, вони захоплювалися: «Яка красива дівчинка йде!» Дівчинка, звичайно, гордилася собою, посміхалася і все більше й більше зазнавалася. Мати знайомої в таких випадках зазвичай рішуче втручалася і переривала процес самомилування: «Та яка красива?! Звичайна!»
У темі компліментів у нас із вами, шановні пані та панове, нерідко багато сорому й провини, та ще і віз усіляких сумнівів на додачу. А давайте з ними будемо боротися!
Спочатку розберемо сумніви.
1. Не такий уже я і чудовий, як вони про мене говорять. Насправді, звичайно ж, будь-який комплімент містить певну частку перебільшення. Та й що таке краса? Розум? Доброта? Усі ці слова занадто багатозначні, і кожен розуміє їх по-своєму.
Ось за останню ниточку й потягнемо. Тільки-но вам здалося, що комплімент аж занадто перебільшений, нагадайте собі, що це думка його автора, тобто того, хто комплімент вимовляє. Саме ось так він бачить. Поверніть відповідальність за комплімент тому, хто його робить — і, можливо, ви позбавитеся від власних сорому і провини, а з компліменту візьмете лише приємні враження.
2. Це він так приємно про мене говорить просто тому, що хоче щось від мене отримати. Різновиди цього сумніву: усім від мене щось потрібно, просто так ніхто не хвалить, бач, як м’яко стелить, та твердо спатиметься.
Вас не обманюватимемо, дорогі читачі та читачки, практично все соціальне життя — це якийсь обмін. Один чогось там дає іншому і дуже сподівається отримати від нього чогось там натомість. Хто може дарувати іншому ту ж горезвісну безумовну любов, про яку так багато написали психологи? Схоже, тільки батьки, та найближчі люди, й то є безліч винятків!
Але чи означає увесь наш цинічний пасаж, що компліменти варто просто взяти і знецінити? Аж ніяк! Адже той же автор компліменту все одно помічає у вас щось хороше, шукає якусь рису, за яку можна вхопитися. Навряд чи він говоритиме абищо, сподіваючись щось отримати. Все одно постарається сказати вам щось таке, у що ви повірите.
Тому тут ми керуємося дуже простим правилом. Комплімент — приємний сам собою і це чудово! Проте за сам комплімент я нікому нічого не винен. Хіба що можу порадіти, адже мені сказали приємні слова, і сказати щось приємне у відповідь. А ось давати гроші за компліменти, допомагати в кар’єрному зростанні, дарувати машини і квартири... ні, ви можете, звичайно, але взагалі-то не зобов’язані.
Отже, ми розглянули два основні сумніви, які непокоять людей, що приймають компліменти: по-перше, те, що я сам не відповідаю, по-друге, той, хто говорить, бреше. Критикуйте ці переконання, а то не побачите ви радості в цьому житті ☺.
А тепер ще трохи про загальну технологію прийняття компліментів. Як жартують психологи: «Приймайте себе три рази на день!; Себе треба підготувати? Ні! Приймайте який є»! Тож, щоб приймати компліменти, треба:
1. Знати і визнавати свої сильні сторони. На жаль, багатьох з нас батьки та інші дорослі надто багато в дитинстві критикували. Настільки багато, що ми навіть їм повірили. Настав час із ними сперечатися. Хваліть себе самі. Аналізуючи свій день, своє життя, знаходьте епізоди, в яких ви були на висоті: і розумні, і зібрані, і красиві. Не списуйте свій успіх на обставини або на дії інших людей, підкреслюйте свій особистий вклад: «Це тому, що я дуже компетентний», «Це тому, що я добре спілкуюся з іншими людьми», «Це тому, що я добрий» тощо.
2. Розуміти, що інша людина хоче зробити вам приємність. Неважливо, які її далекосяжні цілі. Зараз, у цей момент, вона намагається зробити вам приємно. То чому б не визнати ці старання? Помітити їх і навіть заохотити?
3. Відключати внутрішнього «сперечальника». У багатьох людей, коли їм говорять компліменти, працює всередині така машина, як «сперечальник». Вона тут же висуває контраргументи: «Ні, не такий уже я і красивий», «Хіба я такий розумний», «Чому це я ніжна»?, «Як це я тепла»? ☺.
Як тільки ви помітили, що внутрішній «сперечальник» увімкнувся, запрошуйте того, хто «погоджується»: «Так, я дійсно можу бути красивим, я і красивий», «Так, я розумний», «Так, можу бути і ніжною, і всякою, але ніжності у мене дуже багато», «Тепла я!».
Загалом замість внутрішньої суперечки постарайтеся у душі погодитися з тим, хто робить комплімент. Це не лише дозволить вам пережити приємні емоції, але й підвищить самоповагу, самооцінку, та і взагалі дозволить краще зрозуміти свою ідентичність.
Говорять, що дворянських дітей спеціально навчали не лише робити, а й приймати компліменти. На жаль, прописаної технології нам не передали, але вважаємо, що говорили про щось схоже з тим, про що і ми з вами сьогодні.
Отже, почули комплімент, прекрасні наші читачі і читачки? Не кваптеся відхиляти! Погодьтеся у душі («Так, прекрасна»!), посміхніться спокійно та доброзичливо і скажіть: «Дякую!».
Ось він, останній важливий момент у технології прийняття компліментів:
4. Дякуйте за комплімент. Вдячність, насправді, важлива не лише тому, хто зробив комплімент, але й тому, хто його отримав. Виражаючи вдячність, ви звільняєте себе від другого описаного нами сумніву: ви подякували і більше нічого не винні.
До зустрічі, чудові, розумні, уважні до свого саморозвитку пані та панове!
