Борг і заборгованість: шукаємо відмінності

На перший погляд, «борг» і «заборгованість» — це два тотожні поняття. Відповідно, і там, і там підприємство може виступати боржником перед своїм кредитором.

Проте відсутність у підприємства заборгованості в бухгалтерському обліку — це далеко не гарантія відсутності боргів у правовому сенсі.

А ось чому так — давайте з’ясуємо.

Що таке заборгованість?

У бухгалтерському обліку заборгованість може бути як кредиторська, так і дебіторська.

Кредиторська заборгованість підприємства виникає в результаті минулих подій, і погашення її в майбутньому, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди (п. 3 НП(С)БО 1). Отже, під такою заборгованістю в бухгалтерському обліку мають на увазі не що інше, як зобов’язання підприємства перед іншими юридичними та фізичними особами. У свою чергу, борг у правовому сенсі — це зобов’язання, за яким одна сторона (боржник) зобов’язується виконати ту чи іншу дію (або утриматися від її виконання).

Як бачимо, між боргом у правовому сенсі і кредиторською заборгованістю в бухгалтерському обліку є загальне — й те, й інше є зобов’язання підприємства перед іншими юридичними і фізичними особами.

Дебіторська заборгованість є зобов’язанням контрагента погасити борг перед підприємством, що виник у результаті минулих подій.

У бухгалтерському обліку така заборгованість визнається активом підприємства, якщо існує вірогідність отримання ним майбутніх економічних вигід і може бути достовірно визначена її сума (п. 5 П(С)БО 10).

Але, зрозуміло, що сухі формулювання нормативно-правових актів не завжди прояснюють суть операції.

Для того щоб розібратися у відмінностях бухгалтерської та правової термінології, давайте спочатку звернемося до підстав виникнення боргу /заборгованості, а потім розглянемо конкретний приклад.

Підстави для виникнення боргу/заборгованості

У бухгалтерському обліку поява кредиторської заборгованості пов’язана зі здійсненням певної господарської операції, яка підлягає відображенню в бухгалтерському обліку (придбання товарів, робіт (послуг) або перерахування авансу). До того ж п. 5 П(С)БО 11 висуває дві умови визнання зобов’язань:

— достовірність оцінки;

— зменшення економічних вигід як наслідок їх погашення.

У свою чергу, з метою бухгалтерського обліку зобов’язання підрозділяються на довгострокові й поточні (п. 6 П(С)БО 11).

Загалом, заборгованість у бухгалтерському обліку виникає внаслідок здійснення однієї з подій господарської операції при виконанні умов її визнання. Причому здійснення такої господарської операції повинне супроводжуватися оформленням первинного документа, на підставі якого відбувається відображення госпоперації в обліку.

Про те, що первинний документ є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, сказано в частині 1 ст. 9 Закону про бухоблік. Нагадаємо: господарська операція — ця дія або подія, яка викликає реальні зміни в структурі активів та зобов’язань, власному капіталі підприємства (ст. 1 Закону про бухоблік).

Майте на увазі, договір між суб’єктами господарської діяльності, по суті, підтверджує лише їх намір надалі в погодженому договором порядку здійснити господарську операцію. Отже, сам собою договір не є підставою відображення господарської операції*.

* Утім, якщо договір фактично фіксує вже здійснену операцію (наприклад, у договорі фігурує формулювання: «Одна сторона передала майно (товар) у власність іншої сторони, а інша сторона прийняла майно (товар)»), то такий договір можна класифікувати як первинний документ.

У загальному випадку, для цілей бухобліку сам факт укладення договору не викликає змін у структурі активів та зобов’язань, власному капіталі підприємства. Зазвичай,

У розумінні норм ЦКУ борг може виникати, наприклад, уже на підставі договору (допустимо, зобов’язання відвантажити товар у встановлені строки або вчинити будь-які інші дії).

Отже, борг у підприємства виникає тоді, коли з’являється обов’язок вчинити на користь іншої особи (кредитора) певні дії (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти) або утриматися від певної дії.

Тому навіть наявність тільки укладеного договору — домовленості двох або більше сторін, спрямованої на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків (ч. 1 ст. 626 ЦКУ), — може породжувати зобов’язання сторін, тобто виникнення боргу. У бухобліку ж укладений договір, як ми вже сказали, не може призводити до появи заборгованості. Вона з’явиться, але тільки після того, як одна зі сторін виконає покладену на неї дію.

Наведемо приклад. Підприємство укладає 16.05.2018 р. договір поставки товару, що передбачає зобов'язання продавця поставити до 24.05.2018 р. товари на загальну суму 36 тис. грн. (у тому числі ПДВ).

Фактично, до зазначеної дати було поставлено товару на суму 12 тис. грн. (у тому числі ПДВ). Відповідно, у постачальника станом на 24.05.2018 р. у правовому сенсі виник борг у сумі 24 тис. грн. (36 тис. грн. - 12 тис грн.). А в бухгалтерському обліку має місце дебіторська заборгованість (тобто актив підприємства).

Ось і виходить, що боржник у розумінні ЦКУ не зовсім те ж саме, що боржник у бухобліку, він не обов’язково має в бухобліку кредиторську заборгованість, яка відображається за рахунками обліку розрахунків і зобов’язань, як це передбачає бухгалтерське законодавство.