З метою нарахування ПДВ при продажу власно виробленої продукції підприємство має орієнтуватися на мінімальну базу оподаткування ПДВ, визначену у п. 188.1 ПКУ. Для постачання самостійно виготовлених товарів/послуг вона не може бути нижче звичайних цін.
Увага! До 01.01.2016 р. мінбаза оподаткування ПДВ для власної продукції визначалася на рівні її собівартості. Проте, на сьогодні, якщо виробник продає свою продукцію по ціні, нижчій за собівартість, це не змушує його донараховувати податкові зобов’язання відповідно до п. 188.1 ПКУ. Головне, щоб договірна ціна була при цьому не меншою за звичайну ціну на таку продукцію.
А от коли виробник продає готову продукцію за ціною нижчою, ніж звичайна, йому доведеться додатково нарахувати податкові зобов’язання на суму перевищення мінімальної бази оподаткування ПДВ над договірною ціною (абзац другий п. 188.1 ПКУ).
Враховуючи це, у всіх виробників постає запитання, як саме визначити розмір звичайної ціни для своєї продукції і довести, що їх договірна ціна не нижча за звичайну?
Щоб дати відповідь на нього, слід розібратися з тим, що таке звичайна ціна. Відповідно до абзацу першого п.п. 14.1.71 ПКУ нею є ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено ПКУ. При цьому, якщо не доведено зворотнє, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.
У свою чергу, ринковою ціною вважається ціна, за якою товари (роботи, послуги) передають іншому власникові за умови, що продавець (п.п. 14.1.219 ПКУ):
— бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі;
— обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично;
— володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також про ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності — однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах.
Враховуючи це, податківці пропонують при визначенні звичайної ціни орієнтуватися на ринкові ціни, тобто ціни, що склалися на ринку товарів/послуг (див. зокрема, листи ДФСУ від 13.10.2016 р. № 22286/6/99-99-15-03-02-15, від 19.10.2016 р. № 22624/6/99-99-15-03-02-15 // «Податки та бухгалтерський облік», 2016, № 95, с. 4, від 02.12.2016 р. № 26186/6/99-99-15-03-02-15, від 12.06.2017 р. № 583/6/99-99-15-03-02-15/ІПК та від 05.04.2018 р. № 1443/6/99-99-15-03-02-15/ІПК тощо).
Тому ми радили (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2016, № 95, с. 4) виробникам продукції вжити превентивних заходів щодо «формування»/отримання необхідних документальних підтверджень «ринковості» цін для операцій постачання своїх товарів/послуг.
При цьому варто пам’ятати, що в жодному нормативно-правовому акті чітко не прописано, якими саме документами слід підтверджувати те, що договірні ціни на вашу продукцію не нижчі за звичайні (ринкові) ціни.
На думку фіскалів, такі документи мають містити інформацію, отриману:
— у Мінекономрозвитку або в органах статистики (лист ДФСУ від 13.10.2016 р. № 22286/6/99-99-15-03-02-15);
— з інших джерел (крім офіційних), у тому числі і з біржових цін (лист ДФСУ від 15.08.2016 р. № 27600/7/99-99-14-02-01-17, лист ГУ ДФС у Дніпропетровській обл. від 11.09.2018 р. № 3923/ІПК/04-36-12-01-16).
Враховуючи такі вимоги контролерів, радимо виробникам запастися документами, оформленими на основі цієї інформації.
Водночас ніхто не гарантує, що інформація з підібраних вами документів для підтвердження ринкових цін буде відповідати тій інформації, на яку посилатимуться фіскали. Річ у тім, що на практиці для визначення розміру звичайних цін податківці беруть до уваги не інформацію з різних джерел, а інформацію з якогось одного джерела.
Так, як свідчить судова практика, найчастіше вони опираються на інформацію органів статистики, товарних бірж, сайтів різних організацій тощо.
Але даних тільки із цих джерел недостатньо, щоб стверджувати, що договірна ціна власно виробленої продукції менша за звичайну. Так, наприклад, суди наполягають, що:
1) ціни із веб-сайту товарних бірж не можуть вважатися ринковими. Адже вони не відповідають одній із умов, яка характеризує ринкові ціни: не вважаються цінами на ідентичні товари, оскільки склалися в не порівняльних економічних умовах.
Тому суди (див. постанову Сумського окружного адмінсуду від 05.12.2017 р. у справі № 818/1597/17*) проти того, щоб при визначенні ринкових цін суб’єкти орієнтувалися на ціни товарних бірж;
* http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/70829167.
2) ціни, отримані від органів статистики, в тому числі і від обласних управлінь статистики, також не годяться. Річ у тім, що, на думку судів (див. постанови Сумського окружного адмінсуду від 05.12.2017 р. у справі № 818/1597/17, від 23.02.2017 р. у справі № 818/101/17, від 04.04.2018 р. у справі № 818/295/18**):
** http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/70829167, http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/65036420, http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/73899018 відповідно.
— дані обласних головних управлінь статистики не є загальнодоступним ресурсом, а тому не можуть слугувати для підтвердження звичайних цін;
— інформація з офіційного сайту Держстатистики містить дані лише про середні ціни реалізації продукції і не враховує умов їх реалізації (фізичні характеристики, якість тощо). А отже, такі ціни не відповідають ознакам цін для ідентичних товарів, що наведені у п.п. 14.1.80 ПКУ і які слід брати для визначення ринкової ціни;
3) ціни, взяті з неофіційних джерел, наприклад, на сайтах певних організацій, також не годяться. Адже інформація з таких сайтів не є офіційним джерелом інформації (див. постанову Одеського окружного адмінсуду від 09.08.2017 р. у справі № 815/2534/17 та ухвалу ВАдСУ від 15.12.2016 р. у справі № 821/280/13-а***).
*** http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/68262697 та http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/63514841 відповідно.
Враховуючи всі ці рішення, вважаємо, що виробник для підтвердження звичайності цін на свою продукцію може запастися комплектом документів, які б підтвердили проведення ним повного аналізу цін на аналогічну продукцію. При цьому ви маєте використовувати інформацію про ціни по договорах з ідентичними (однорідними) товарами інших продавців на момент продажу свого товару та договори, умови яких є співставні з вашими.
На наш погляд, для цих цілей годяться, наприклад:
— внутрішні документи (розпорядження/накази) про цінову/знижкову політику щодо різних контрагентів/клієнтів, або ж різних партій одних і тих самих товарів/послуг (наприклад, ціни різних партій можуть відрізнятися з ряду причин — обсяг партії, види розрахунків, сезонність, стан, мода тощо). Тобто мова іде про документи, які мають чітко підтверджувати обґрунтованість різних знижок та цін для різних категорій покупців, товарів/послуг і умов їх постачання;
— «зовнішні» документи — підібрані, в тому числі і самостійно створені документи, інформацію для яких було зібрано із зовнішніх джерел. Наприклад, оголошення, прайси, проспекти, публікації та інші рекламно-цінові матеріали на ідентичні й однорідні товари/послуги.
Пам’ятайте, доводити, що ціна на вашу продукцію не є звичайною, мають саме податківці. Водночас, якщо у платника будуть такі документи, то він може використати їх як аргумент у суперечці з податківцями і довести у суді свою правоту.
