* Див. постанову ВС від 23.10.2019 р. у справі № 400/296/19 // reyestr.court.gov.ua/Review/85206591
На підприємстві для окремих працівників введено підсумований облік робочого часу. Графіки змінності складалися так, щоб виконувалася вимога ст. 61 КЗпП і тривалість робочого часу за обліковий період не перевищила нормального числа робочих годин.
Так що ж не сподобалося Держпраці? Те, що в графіках змінності працівники чергувалися в змінах не рівномірно (порушена ст. 58 КЗпП) і вихідні дні надавалися їм хаотично (через 1 (2, 5, 7) день роботи).
Справа дійшла до Верховного Суду.
Позиції сторін
Держпраці вважає, що застосування підсумованого обліку робочого часу не є підставою для зменшення часу відпочинку працівників (міжзмінного, щотижневого тощо), встановленого ст. 58, 59, 70 КЗпП.
Підприємство наполягає, що жодних порушень не допущено. У межах облікового періоду норма часу відпочинку дотримана.
Вирішення справи судом
Суд першої інстанції й апеляційний суд стали на бік роботодавця. Вони дійшли висновку, що ст. 61 КЗпП є спеціальною нормою щодо положень ст. 58, 59, 70 КЗпП.
Але ось висновок Верховного Суду був іншим: використання підсумованого обліку робочого часу не звільняє роботодавця від необхідності дотримуватися «відпочивальних» норм КЗпП.
Думка редакції
Стаття 61 КЗпП надає право роботодавцям за певних умов вводити на підприємстві (в окремих відділах, цехах, для окремих професій/робіт) підсумований облік робочого часу, так, щоб загальна тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала нормальної кількості робочих годин.
Розрахована на обліковий період норма робочого часу реалізується працівниками шляхом виходу на роботу за графіком роботи або за графіком змінності.
Коли застосовуються графіки змінності? Коли працівники працюють, наприклад, у дві, три зміни, послідовно змінюючи один одного на одних і тих же робочих місцях. При змінних роботах роботодавці зобов’язані дотриматися вимог ст. 58 і 59 КЗпП. Адже саме ці норми встановлюють правила організації роботи змінами. Варіант обліку робочого часу тут не важливий! Що ж, тут ми повністю на боці Верховного Суду.
А ось із питанням застосування положень ст. 70 КЗпП при підсумованому обліку робочого часу, на наш погляд, не все так однозначно. Цією нормою КЗпП установлено, що тривалість щотижневого безперервного відпочинку має бути не менше ніж 42 години.
Але на практиці в багатьох закладах обслуговування населення для працівників з підсумованим обліком робочого часу встановлюють режим роботи, відповідно до якого вихідні дні не йдуть підряд, а чергуються з робочими днями працівника. Так, наприклад, дуже популярний режим «день через день», відповідно до якого робочі дні працівника чергуються з вихідними (неробочими) днями через день.
Якщо відштовхуватися від твердження, що положення ст. 70 КЗпП є обов’язковими в тому числі й для тих, у кого підсумований облік робочого часу, то доходимо висновку, що робота за графіком «день через день» поза законом! Адже в такому разі виконати вимогу про 42 години щотижневого безперервного відпочинку неможливо.
Саме тому тут нам більше імпонує позиція авторського колективу «Науково-практичного коментаря до Кодексу законів про працю України» від 01.10.2007 р.: ст. 70 КЗпП хоча і сформульована як норма прямої дії, яка не знає винятків, але вона не може поширюватися на випадки роботи з підсумованим обліком робочого часу.
