Сама суть критики — негативне судження, указання недоліків. Ви напевно ж помічали, як щире критичне зауваження, доброзичливо мовлене кимось із близьких іншому, начебто з турботи про нього, має зовсім неочікуваний наслідок. Ці слова ранять іншому душу, він засмучується, замість бажання змінити щось (читай: поліпшити), впадає у відчай. Дійсно, критика така неприємна саме тому, що вона знищує той позитивний образ себе, який є у людини, зменшує її самоповагу, нівелює самосприйняття. І тоді загалом досить корисний інструмент у невмілих руках перетворюється на грізну зброю із серйозними вражаючими властивостями.
Щоб не занадто руйнувати образ людини, психологи розробили спеціальні правила висловлення критики. Далі ми розповімо і про правила її сприйняття. Отже...
1. Критикуйте дії людини, а не її особистість. «Вітаю, Шарику, ти — бовдур!», — неправильно: критикується сам Шарик. «Вітаю, Шарику, ти купив кеди замість того, щоб купити валянки, тож ризикуєш замерзнути і застудитися!» — ось як правильно: тут критикуються дії.
2. Використовуйте схему «позитив — негатив — позитив». Не варто починати з того, що вам не сподобалося. Спершу знайдіть у зробленому людиною щось, що вийшло в неї добре. Підкресліть ці моменти, підвищивши тим самим позитивність образу особистості людини. Тільки потім переходьте до критики. Закінчити розмову варто знов-таки на мажорній ноті. Наведемо приклад. Керівник висловлює критику Ганні Петрівні, використовуючи описану схему: «Ганно Петрівно, ваші організаторські таланти в проведеній конференції, звісно ж, знову виявилися максимально яскраво! Шкода тільки, що ви, схоже, забули надіслати листа з сертифікатом одному з учасників. Будь ласка, надішліть його тепер. Я розумію... З огляду на рівень вашої завантаженості, не дивно, що ви могли щось та й забути».
Ця схема універсальна не тільки для професійної взаємодії, вона так само працює і в наших стосунках з близькими людьми. Наприклад, на сина, який приніс двійку з алгебри, не варто кричати: «Боже правий! Ну до чого ж ти тупий! Як можна було отримати двійку з елементарного предмета? Звідки тільки ти взявся такий дебіл у нормальній сім’ї?!» Значно конструктивніше мамі було б сказати: «Синку, я впевнена в твоїх здібностях і талантах. Я пишаюся твоїми стараннями, навіть у тих сферах, які тобі не дуже цікаві. Проте я сердита через цю двійку. Будь ласка, якщо можеш, підійди відповідальніше до цього предмета. Упевнена, що твоїх волі й уважності для цього вистачить!»
3. Критикуючи, не намагайтеся покласти всю відповідальність на того, кого критикуєте. Це правило конкретизується у низці рекомендацій. Частіше говоріть «Я», а не «Ти», співпрацюйте з іншою людиною, пропонуйте їй конкретні способи поліпшити ситуацію. Так, критикуючи Ганну Петрівну, керівник пропонує їй, як виправити проблему, а не просто висловлює своє невдоволення.
А як же сприймати критику, не ранячи й не руйнуючи свою душу? Допоможуть такі пункти.
1. Критика дає мені інформацію про те, як я особисто можу стати кращим. Тобто якою б огидною і злою не була критика, я можу мати з неї користь для себе. Завдяки їй я: отримую зворотний зв’язок від оточення, можу подивитися на свою поведінку очами інших.
2. Хоч якою б статусною, розумною, авторитетною була людина і хоч якими б гнівними словами вона висловлювала свою критику на мою адресу, вона може робити висновок тільки про певну мою поведінку, а не про мене як особистість загалом. Так, усі люди обмежені. Розгніваний начальник, хай і з величезним досвідом роботи й управління людьми, залишається всього лише розгніваним дядьком. Щось йому не сподобалося, я спробую зрозуміти, що саме і, можливо, виправити це, але моя особистість, я, мої переконання, уявлення про себе тут ні до чого.
Ці дві рекомендації мають утворити таку собі збалансовану систему сприйняття критики. З одного боку, людина намагається здобути з критичного зауваження цінну інформацію про те, що можна поліпшити у своїй поведінці, з іншого — вона фільтрує, «не беручи близько до серця», усі образливі, але занадто узагальнені слова, плюс допускає, що той, хто критикує, цілком може помилятися.
3. Не поспішайте виправляти свою поведінку. Як слід обдумайте критичне зауваження, проаналізуйте його. Обговоріть зауваження з близькими друзями. Те, що ви не здали вчасно звіт, не означає, що ви безвідповідальна людина. Хороші друзі негайно вам про це нагадають.
4. Знайте і зважайте на свої особливості. Є речі, які просто властиві вашій особистості. Більш того, деякі з них — вроджені, наприклад, швидкість нервових процесів. Можна, звичайно, воювати зі своєю нервовою системою і закінчити у відділенні неврозів, а можна просто зважати на дійсність, враховувати свої особливості та будувати життя відповідно до них. Наприклад, начальник критикує свого бухгалтера за надмірну повільність. Бухгалтер може почати каятися і намагатися працювати швидше. Це якщо він свої особливості не бере до уваги. А може просто усвідомити і потім постійно нагадувати собі та оточенню, що його повільність — це, взагалі кажучи, ґрунтовність. Саме така повільність нервових процесів дає змогу цьому конкретному бухгалтеру ретельно, скрупульозно, відповідально й акуратно виконувати свою роботу. Отож розбирайтеся в собі й не погоджуйтеся з критикою того, що взагалі-то працює вам на користь у багатьох ситуаціях, та й на що ви, у принципі, вплинути не можете.
5. Критика — акт спілкування. Так, останнє правило сприйняття критики полягає в правильній її інтерпретації. Якщо вас критикують, це означає, що до вас виявляють увагу, ваші дії мають соціальне значення, вони важливі для оточення, ви помітні, ви вмієте розвиватися, адже з вами пов’язують сподівання і надії тощо. Коли хтось критикує вас, то вже точно не ігнорує, а хоче спілкуватися, і шукає способи якимсь чином це спілкування налагодити!
Підсумків цієї замітки я не підбиватиму. Пропоную зробити це вам самостійно, шановний читачу або ж читачко!
