Водії: роз’їзний характер роботи VS відрядження?

Калашникова Лілія, експерт з питань оплати праці
Податки & бухоблік Липень, 2019/№ 53
В обраному У обране
Друк
Нескінченні накази про відрядження, кошториси, авансові звіти з підколеними документами, які підтверджують, що витрати пов’язані з відрядженням... Від усіх цих паперів починаєш утомлюватися, особливо якщо працівник постійно «перебуває в русі», наприклад, водій. І тут цілком очікувано виникає запитання: можливо, простіше роботу цього водія визнати роз’їзною?! Чи в результаті такої «заміни» ми отримаємо ті ж проблеми, тільки в профіль? Давайте розбиратися.

Розпочнемо зі складного. З термінів.

Визначення терміна «відрядження» пропонуємо підглянути в «бюджетній» Інструкції № 59. Адже ні ПКУ, ні КЗпП не надають відповіді на запитання: що слід вважати відрядженням (хоч і активно використовують цей термін)?

Так, Інструкція № 59 службовим відрядженням називає поїздку працівника за розпорядженням керівника підприємства на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи.

Не легше йдуть справи з поняттям «роз’їзний характер робіт». Законодавство України не надає його визначення. Тому звернемося до постанови Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 01.06.89 р. № 169/10-87, яка продовжує діяти в Україні на підставі постанови Верховної Ради України від 12.09.91 р. № 1545-XII.

Роз’їзний характер робіт передбачає виконання робіт на об’єктах, розташованих на значній відстані від місця розташування організації, у зв’язку з поїздками в неробочий час від місцезнаходження організації до місця роботи на об’єкті й назад (див. листи Мінсоцполітики від 15.11.2013 р. № 491/13/116-13, Мінпраці від 17.11.2006 р. № 307/13/133-06).

Увага! Пункт 2 розд. I Інструкції № 59 зазначає

службові поїздки працівників, постійна робота яких має роз’їзний характер, не вважаються відрядженнями

Разом з тим Інструкція № 59 допускає, що інше може бути передбачене законодавством, колективним договором, трудовим договором (контрактом) між працівником і роботодавцем.

Що ж, із термінами познайомилися. Пропонуємо вам підбити проміжні підсумки.

Якщо водій з метою виконання службового доручення постійно колесить поза місцем роботи, але в межах установленого робочого часу, то таку роботу, на наш погляд, не можна розглядати як роботу, що має роз’їзний характер (див., зокрема, рішення Придніпровського райсуду м. Черкаси від 14.11.2017 р. № 711/6439/17 // reyestr.court.gov.ua/Review/7032161).

Якщо ж робота, пов’язана з поїздками на значні відстані і поверненням до місця роботи в неробочий час, носить постійний характер, роботодавець має право встановити такому працівникові роз’їзний характер роботи.

Проте в будь-якому випадку останнє слово тут за підприємством. Саме воно повинне вирішити, який характер носять поїздки водія — роз’їзна робота чи відрядження (див. лист Мінпраці від 13.09.2006 р. № 905/13/84-06).

Трудові гарантії

Трудові гарантії розглянемо як для водіїв, що перебувають у відрядженні, так і для тих, чия робота носить роз’їзний характер.

Відрядження. Статтею 121 КЗпП визначено: працівникам, які направляються у відрядження, виплачують (у вигляді авансу): добові за час перебування у відрядженні, а також грошові кошти на проїзд до місця призначення і назад, найм житла.

Протягом усього часу відрядження за відрядженими працівниками зберігається місце роботи (посада).

Оплата праці за виконану у відрядженні роботу здійснюється відповідно до умов, визначених трудовим або колективним договором. Проте розмір такої оплати праці не може бути нижче середнього заробітку.

Роз’їзна робота. Тут про жодні аванси перед поїздкою не йдеться. Постанова № 490 із цього приводу мовчить. Тому якщо працівник їде на тривалу відстань і вимушений заночувати, то вартість найму житла він оплачує зі своєї кишені. Згодом, після повернення з поїздки, такі витрати відшкодовуються роботодавцем у порядку, визначеному для відряджень (див. п. 3 постанови № 490). Тобто для відшкодування витрат, пов’язаних з поїздками, працівник повинен заповнити і надати авансовий звіт і додати до нього відповідні підтвердні документи.

Працівникам з роз’їзним характером робіт добові не виплачують. Водночас постановою № 490 передбачено виплату надбавки до тарифної ставки (окладу) «роз’їзних» працівників.

Зазначимо, що в листі від 17.11.2006 р. № 307/13/133-06 Мінпраці доходить висновку, що підприємство самостійно визначає доцільність установлення і розмір надбавок (польового забезпечення). І якщо підприємство вирішило встановити надбавку, то йому слід керуватися положеннями постанови № 490.

Водночас ми рекомендуємо вам установлювати набавки за роз’їзний характер роботи. Так буде менше запитань з боку Держпраці, якщо вона нагряне з перевіркою.

До речі, в постанові № 490 прописано, що розмір надбавки за роз’їзний характер роботи не може перевищувати граничних розмірів добових, установлених КМУ для відряджень у межах України.

Якщо ж робота водія має роз’їзний характер за межами України — граничний розмір надбавок не може перевищувати 80 % граничних норм добових витрат, установлених КМУ для відряджень за кордон.

Зазначимо, що для госпрозрахункових підприємств КМУ граничні розміри добових не встановлював. Як бути? Вважаємо, що як граничний розмір надбавок можна використовувати суму добових, установлену п.п. «а» п.п. 107.9.1 ПКУ для відряджених працівників. Якщо дотримуватися такої позиції, то у 2019 році граничний розмір надбавки за роз’їзний характер робіт:

— у межах України — 417,30 грн. за день;

— за межами України — 64 євро за день за офіційним обмінним курсом гривні до євро, встановленим Національним банком України, в розрахунку за кожен такий день.

Де фіксувати кількість днів, за які буде виплачена надбавка за роз’їзний характер робіт? Окремий документ для цього нормативними актами не передбачений. Тому ви можете розробити його самостійно.

Оподаткування

Тут також розпочнемо з відряджень.

Відрядження. Кошти, отримані працівником на відрядження і розраховані згідно з п. 170.9 ПКУ, не оподатковують ПДФО і ВЗ на підставі п.п. 165.1.11 ПКУ. Таким чином, суми добових, а також підтверджені належним чином витрати на проїзд і проживання у відрядженні виведено ПКУ зі складу оподатковуваних доходів фізособи.

Роз’їзна робота. ПКУ не передбачено звільнення від оподаткування сум надбавок за роз’їзний характер роботи. Більше того, податківці вважають, що для цілей ПКУ такі надбавки в розмірах, передбачених трудовим (колективним) договором, слід розглядати як заробітну плату (див. роз’яснення в підкатегорії 103.02 БЗ). А отже, «привіт» ПДФО і ВЗ.

Але ось із ЄСВ усе не так сумно. Суми надбавок за роз’їзний характер робіт у розмірах, визначених законодавством, не входять до фонду оплати праці на підставі п. 3.16 Інструкції № 5. Тому ЄСВ з них стягувати не потрібно.

Витрати на проживання «роз’їзного» водія безпосередньо пов’язані з виконанням ним трудової функції. Тому в цій ситуації, на наш погляд, не можна говорити не те що про виникнення в працівника оподатковуваного доходу, а навіть про виникнення доходу взагалі! Адже, на думку судів, визначальною ознакою доходу як об’єкта і бази оподаткування ПДФО є приріст показників фінансового та/або майнового становища платника податків (див., наприклад, постанову ВС від 18.09.2018 р. у справі № П/811/3438/15 // reyestr.court.gov.ua/Review/76579615). У ситуації з відшкодуванням витрат на проживання «роз’їзному» водієві жодного приросту фінансового стану не виникає*.

* Водночас, на наш погляд, такі витрати можна спробувати провести як госппотреби й уникнути ПДФО з ВЗ.

І все б було добре, якби не ДФСУ. У своєму роз’ясненні в категорії 103.02 БЗ податківці наполягають, що відшкодування витрат на найм житла працівникам з роз’їзним характером праці в період такого «роз’їзду» слід розглядати як компенсаційні виплати, що включаються до складу заробітної плати й оподатковуються за ставкою 18 %. А там, де ПДФО, буде і ВЗ.

Якщо витрати на проїзд і проживання «роз’їзного» працівника розглядати як дохід, то не порадує тут і Інструкція № 5. Вона виводить за фонд оплати праці витрати на проїзд і проживання у відрядженні. А ось про «роз’їзні» немає ні слова. А отже, за бажання їх можна підвести під «гумовий» п.п. 2.3.4 Інструкції № 5 і вимагати сплати із цих сум ЄСВ. ☹

Що ж, узагальнимо сказане вище в таблиці.

Роз’їзний характер роботи VS відрядження

Показник

Роз’їзний характер роботи

Відрядження

Оплата праці

За дні поїздок нараховують зарплату. Вводять надбавку за роз’їзний характер робіт

Дні відрядження оплачують відповідно до трудового (колективного) договору, але не нижче середнього заробітку

Витрати в поїздці (відрядженні)

Добових немає.

Компенсують у порядку, встановленому для відряджень

Виплачують добові. За наявності підтвердних документів компенсують витрати, пов’язані з відрядженням

Оподаткування

Надбавки за роз’їзний характер роботи в межах норм оподатковують ПДФО і ВЗ. ЄСВ немає.

Податківці наполягають на оподаткуванні компенсаційних виплат за поїздкою. Загроза ЄСВ

Добові в межах норм не оподатковують ЄСВ, ПДФО і ВЗ.

Якщо виконуються вимоги п.п. «а» п.п. 170.9.1 ПКУ, витрати, пов’язані з відрядженням, не оподатковують ПДФО, ВЗ і ЄСВ

Вирішили зупинитися на роз’їзному характері роботи? Тоді не забудьте обумовити в трудовому договорі з працівником, що його робота носитиме роз’їзний характер. Крім того, відповідне положення може бути включене до колективного договору із зазначенням переліку посад і професій, робота за якими постійно проходить у дорозі і має роз’їзний (пересувний) характер.

Це важливо не лише для працівників, але й для підприємства. Так, наприклад, якщо в ході перевірки в податківців виникне запитання, чому бензин закуповувався водієм за межами населеного пункту, в якому знаходиться підприємство, то у вас завжди буде відповідь — тому, що в нього роз’їзний характер робіт. Ось і підтвердний «папір» (див. ухвалу Одеського адмінсуду від 25.10.2016 р. у справі № 821/516/16 // reyestr.court.gov.ua/Review/62525166).

висновки

  • За загальним правилом, службові поїздки працівників, постійна робота яких має роз’їзний характер, не вважаються відрядженнями.
  • Надбавка за роз’їзний характер робіт установлюється працівникам з метою компенсації підвищених витрат, пов’язаних з відірваністю від постійного місця проживання.
  • Податківці наполягають, що для цілей ПКУ надбавка за роз’їзний характер праці входить до складу заробітної плати.
Оформи передплату та читай все Передплатити журнал

Схоже, що ви використовуєте блокувальник реклами :(

Щоб користуватися всіма функціями сайту, додайте нас у винятку!

Як відключити
Завантажуйте наш мобільний додаток iFactor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Powered by
Factor Web Solutions
Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.
Закрити
icon-block
Заважає реклама?
Ви маєте можливість її відключити!
Бажаєте побачити, як сайт буде виглядати без реклами?
Вимкнути на 10 секунд