Ліцензія на зберігання
Найбільше галасу зчинило, звичайно, впровадження ліцензії на зберігання пального. Річ у тому, що суб’єктів господарювання, які зберігають пальне, ой, як багато, а кожна окрема ліцензія видається саме на окреме місце, що використовується для зберігання пального (ст. 15 Закону № 481). Тому щоб зрозуміти, хто саме має отримувати таку ліцензію, слід надати відповідь на запитання: що є місцем зберігання?
Місцем зберігання є місце (територія), на якому розташовані споруди/обладнання/ємності для зберігання пального на праві власності або користування (ст. 1 Закону № 481)
При цьому, як наголошують фіскали, Законом № 481 не встановлено вимог щодо місткості та розміщення обладнання та/або ємностей, що використовуються для такого зберігання (лист ДФСУ від 30.05.2019 р. № 2471/6/99-99-12-01-01-15/ІПК). А тому ніхто, крім совісті, не заборонить податківцям застосовувати широке трактування для цього поняття. Тобто вони можуть вважати, що місцем зберігання буде будь-яке місце (територія), де зберігається пальне у будь-якій кількості/тарі. Тобто теоретично навіть зберігання однієї каністри чи бочки бензину, як власної, так і взятої в користування, на своїй чи орендованій території змушує суб’єкта господарювання отримувати ліцензію на зберігання пального в такому місці.
Враховуючи це, виникає цілком закономірне запитання: чи буде вважатися ємністю для цілей отримання ліцензії паливний бак транспортного засобу? Якщо підходити буквально до прочитання поняття «місце зберігання пального», то такою ємністю можна вважати і паливний бак. А отже, може здатися, що без ліцензії не обійтися.
Водночас, на наш погляд, такий підхід є абсурдним. Оскільки:
1) бак транспортного засобу призначений не для зберігання пального, а для його використання;
2) бак є пересувним місцем зберігання. А якщо виходити з документів, що подаються для отримання ліцензії на зберігання, а саме із заявки, в якій зазначається адреса місця зберігання, а також вимога подати документи на земділянку, де зберігатиметься пальне (див. лист ДФСУ від 30.05.2019 р. № 17014/7/99-99-12-01-01-17), формально місце зберігання ємності не може бути пересувним.
Якщо вважати, що бак транспортного засобу є місцем зберігання, на яке слід отримувати ліцензію, то як оформити документи для отримання ліцензії, загадка.
Тому вважаємо, що для зберігання пального у баці транспортних засобів ліцензії на зберігання отримувати не слід.
Звертаємо увагу! Отримувати ліцензію на зберігання потрібно як при зберіганні власного, так і при чужого пального. На це прямо вказує визначення зберігання пального. Під цим поняттям розуміють діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик (ст. 1 Закону № 481).
Що стосується власного пального, то, щоб зрозуміти, чи слід отримувати ліцензію на зберігання, потрібно опиратися саме на визначення «місце зберігання» із ст. 1 Закону № 481. Не слід плутати та ототожнювати поняття «місце зберігання пального» для отримання ліцензії і поняття «акцизний склад» для сплати пального акцизу. Це два різні поняття.
Наприклад, якщо суб’єкт господарювання лише зберігає пальне (уайт-спірит, або підакцизну автохімію, тощо) для власних цілей, то місце зберігання такого пального акцизним складом у нього може не бути (дивлячись на ємності для зберігання та обсяг пального, що надходить за рік), водночас для цілей ліцензування місце зберігання в нього виникає в будь-якому разі, а тому без ліцензії працювати не вдасться.
А тому аргументи суб’єкта з приводу того, що він не отримав ліцензію на зберігання, через те що зберігає своє пальне на складі, який не визнається акцизним складом відповідно до п. 14.1.6 ПКУ, від відповідальності не врятують.(ср. )
Увага! Ліцензія не потрібна тільки на місця зберігання пального, що використовуються (ст. 15 Закону № 481):
— підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок бюджетних коштів;
— підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву;
— суб’єктами господарювання для зберігання пального, яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто- та газовидобувних майданчиках, бурових платформах і яке не реалізується через місця роздрібної торгівлі.
Крім того, можуть не отримувати ліцензію на зберігання суб’єкти господарювання, які зберігають пальне в місцях його виробництва, а також у місцях оптової або роздрібної торгівлі пальним, на які отримані відповідні ліцензії (ст. 15 Закону № 481 та лист ДФСУ від 12.04.2019 р. № 1572/6/99-99-12-01-01-15/ІПК). Але
якщо виробники і продавці зберігають пальне не за місцем, зазначеним у ліцензії, то без ліцензії на зберігання не обійтися
Таким чином, якщо суб’єкт господарювання, що зберігає пальне, не потрапив до вищезгаданого переліку щасливців, то без отримання ліцензії на зберігання не обійтися. Річ у тому, що інших винятків щодо отримання суб’єктами господарювання ліцензій на право зберігання пального норми Закону № 481 не містять (див. лист ДФСУ від 30.05.2019 р. № 2471/6/99-99-12-01-01-15/ІПК).
Інші ліцензії
На торгівлю. З 01.07.2019 р. не обійтися без ліцензії і суб’єктам господарювання, які здійснюють торгівлю паливом:
— оптом, тобто придбавають та далі реалізують паливо іншим суб’єктам роздрібної та/або оптової торгівлі та/або іншим особам;
— у роздріб, тобто придбавають або отримують та продають (відпускають) далі пальне із місць роздрібної торгівлі через паливороздавальні колонки та/або оливороздавальні колонки.
Суб’єкти господарювання, які торгують оптом, отримують ліцензію на право оптової торгівлі, а ті, що торгують у роздріб, а саме через паливороздавальні колонки та/або оливороздавальні колонки, — роздрібну.
При цьому роздрібні торговці отримують ліцензію на кожну АЗГ, АГЗС та інші подібні місця, де паливо розливають через паливороздавальні колонки та/або оливороздавальні колонки.
А от оптові отримують ліцензії на кожне місце оптової торгівлі пальним, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним — одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб’єкта господарювання.
На виробництво. Про виробників пального, в тому числі й уайт-спіриту, або певних видів автохімії (які є підакцизними товарами) Закон № 481 також не забув. Так, суб’єкти, які виробляють пальне, а саме здійснюють переробку нафти, газового конденсату, природного газу та їх суміші, у результаті чого отримують пальне або інші продукти переробки, мають обов’язково отримати ліцензію на виробництво (ст. 1 Закону № 481).
Ліцензію вони мають отримати на кожне місце (територію), де знаходяться споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для виробництва та/або зберігання пального.
Поки що точно відомо тільки те, що виробники пального, щоб торгувати ним у роздріб, повинні обов’язково окремо отримати ліцензію на роздрібний продаж пального. На це прямо вказує ч. 19 ст. 15 Закону № 481.
А от щодо необхідності отримувати виробникам пального окремої ліцензії на продаж пального оптом, то про це поки що точно сказати складно. Якщо виходити із змісту терміна «оптова торгівля пальним» (отримують такі ліцензії, тільки коли є обов’язково купівля і продаж пального), то є підстави, при лояльному трактуванні, наполягати, що для торгівлі паливом виробнику достатньо мати тільки ліцензії на виробництво. Водночас щоб бути впевненим у цьому, радимо отримати індивідуальне роз’яснення.
А от, щодо отримання ліцензії на зберігання, то виробникам, які мають ліцензію на виробництво, вона не потрібна, якщо паливо зберігають у місці його виробництва.
