Емоційний інтелект — здатність людини розуміти емоції (свої та інших людей), а також володіти ними.
Відрізнити людину з розвиненим емоційним інтелектом від людини з нерозвиненим дуже просто. Коли Ганна Петрівна розлучалася з чоловіком, вона попередила своїх підлеглих, що деякий час перебуватиме в стані журби (розуміння своїх емоцій), і попрохала не нагадувати про цю тему, оминаючи її (володіння своїми емоціями). Людина здатна зрозуміти свої переживання і знайти способи конструктивного поводження з ними.
Але в колективі був ще Іван Іванович, який давно на Ганну Петрівну гострив зуби, хоча в цьому він і собі не вельми зізнавався…
Отож, щоразу, бачачи свою колегу, він запитував щось на кшталт: «Ну, як там розлучення?», «А речі він уже всі забрав?», «А машину поділили як?» тощо.
Інакше кажучи, людина, не усвідомлюючи і не розуміючи, що відчуває насправді, називала це цікавістю до подробиць життя Ганни Петрівни, але при цьому увесь час зачіпала і мучила її.
Вважаю, цей приклад ілюструє, наскільки важливо для будь-кого розбиратися у власних емоціях та емоціях інших людей, тобто мати розвинений емоційний інтелект.
Як же розвинути цю дивовижну здатність?
Удосконалюйте емоційний словник.
Щоб розвинути розуміння своїх та чужих емоцій, потрібно, передусім, знати, якими вони бувають. Насправді, для переживань людство накопичило дуже багато найменувань, адже цим довго й наполегливо займалися письменники і поети.
Водночас у житті необхідно знати хоча б 10 базових емоцій за К. Ізардом: інтерес, радість, здивування, горе, гнів, відраза, презирство, страх, сором, провина.
Якщо з розумінням позитивних емоцій у людей найчастіше все гаразд, то негативні ми чомусь вважаємо за краще не помічати. Ігнорування негативу руйнівно впливає і на нас самих, і на наші взаємини з іншими.
Нехай 10 базових емоцій вам допоможуть, хоча на практиці, звичайно ж, варто розвивати й інші найменування чи описи, адже людський досвід багатогранний. Ви можете відчувати і радісну печаль, і світлий смуток, і сумніви, і почуття якоїсь неповноти, і багато чого іншого. Вчіться добирати слова для того, що відчуваєте.
Спостерігайте за фізіологією.
Будь-яка емоція має якийсь фізіологічний корелят, тобто тілесне відчуття, яке існує, коли ви переживаєте емоцію. Візьміть за правило спостерігати за своїми тілесними відчуттями в різних ситуаціях. Ось увійшов начальник — і затремтіли руки, серце закалатало, з’явилася важкість у ногах. Це схоже на страх.
Думайте про функції емоцій.
Будь-яка емоція слугує для відображення потреби, тобто вона підштовхує людину до якоїсь поведінки. Розуміння типової поведінки, що стоїть за емоціями, сприяє розвитку емоційного інтелекту, та й узагалі конструктиву у відносинах.
Так, згідно з теорією Келлермана-Плутчика, страх типово виражається у втечі, гнів — в атаці, радість — в об’єднанні з іншим, печаль — у роз’єднанні, втраті чогось, здивування — в тимчасовому завмиранні, щоб розібратися, в чому тут справа.
Добирайте конструктивні та екологічні способи виявляти емоції.
Зовсім не виявляти, стримувати, накопичувати емоції в жодному разі не можна. Це може зашкодити психологічному або навіть фізичному здоров’ю індивіда. Водночас, зрозуміло, що якщо ви відчуваєте гнів, і він відповідно до теорії та життя підштовхує вас атакувати кривдника і кулаками, і зубами, і нігтями, і ви цьому імпульсу піддастеся… То доведеться вам потім довго ходити поліцейськими відділками та пояснювати свою таку нецивілізовану реакцію. Тож варто шукати конструктивні способи самовираження. Тут є важлива хитрість — чим раніше ви емоцію помітили й розпізнали, тим менша її інтенсивність, і у вас є надзвичайна можливість виплеснути її в м’якшій формі.
Пояснюємо на прикладі.
Ви гніваєтеся на колегу, яка працює з вами в одному кабінеті, за те, що вона завжди п’є чай з вашим цукром, давно не питаючи у вас на те дозволу. Ви довго мовчите, терпите, бо ж некультурно, адже вам насправді не шкода цукру. Поки одного чудового дня останній кристалик, цукрова піщинка, не опиняється в чашці вашої співробітниці. Ось тут ви втрачаєте контроль і починаєте кричати, тупотіти ногами і навіть, можливо, жбурляти предмети. Чи конструктивно це? Ні, адже взаємини руйнуються! Екологічно? Теж ні, бо ви завдаєте шкоди своєму власному середовищу існування. Яким міг бути інший спосіб? Сказати колезі: «Мене дратує, коли ти береш мій цукор постійно. Купуй собі, будь ласка, свій, хоча в екстреній ситуації, я тебе, звісно ж, виручу». Сказати це можна було одразу, щойно ви відчули легку злість чи роздратування. Не треба було накопичувати гнів, щоб потім вибухати вже без будь-якої можливості опанувати експресію. Загалом, здатність контролювати вияв емоцій зовсім не гумова, вона обмежена, тож, будь ласка, ставтеся до неї дбайливо і шукайте конструктивні способи виявляти свої переживання.
Усе те саме й з іншими. Усі наведені вище стратегії розвитку емоційного інтелекту можна й варто вживати й стосовно інших людей. Спостерігайте за проявами емоцій оточуючих, співвідносьте їх зі способами поведінки, потребами, будьте уважні до емоційного аспекту взаємин.
Особливо важливою тут стає практика ставлення запитань про емоційний стан: «Що зараз із вами? Ви гніваєтеся? Я хвилююся за вас».
Людина, яка здатна розуміти й керувати власними емоціями, виявляється здатною допомагати в цьому й іншим людям. Це слушно і для батьків, і для подружжя, і для керівників, і взагалі для будь-кого. Отже, наважуйтеся!
P. S. Здогадалися, яку емоцію виражає смайл на картинці на початку статті? Придивіться! Уся інтернет-спільнота намагалася зрозуміти, що ж це. Виявилося — стомленість у стані алкогольного сп’яніння. ☺
