Матеріальна відповідальність

Законодавчі орієнтири

Загальні правила (підстави, умови та розміри) застосування матеріальної відповідальності працівників визначені главою IX КЗпП і Положенням про матеріальну відповідальність робочих і службовців за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації, затвердженого Указом Президії Верховної Ради СРСР від 13.07.76 р. № 4204-IX.

Наступні нормативно-правові акти визначають або роз’яснюють порядок застосування деяких положень глави IX КЗпП, зокрема: Закон № 217, Перелік № 447, Типовий договір № 43, Порядок № 116.

Не обійтися тут і без судової практики, у тому числі узагальненої в постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.12.2015 р. № 12 (далі — постанова ВССУ № 12) і в постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» від 29.12.92 р. № 14 (далі — постанова ВСУ № 14).

Підстави та умови

Тепер з’ясуємо, за яких умов узагалі настає матеріальна відповідальність працівників.

Насамперед укажемо на необхідність розмежування матеріальної відповідальності працівників згідно з КЗпП і майнової відповідальності згідно із ЦКУ. Зокрема, в «інвентаризаційному» світлі ми з вами розглядатимемо порядок притягнення до матвідповідальності працівників за шкоду, заподіяну підприємству виключно при виконанні ними трудових обов’язків*. І тут, як у будь-яких правовідносинах, притягнення однієї сторони (працівника) до відповідальності іншою стороною (роботодавцем) завжди залежить від декількох факторів.

* Якщо шкода заподіяна особою, з якою був укладений цивільно-правовий договір (наприклад, на виконання ремонтних робіт на підприємстві), то порядок її відшкодування буде регламентований нормами цивільного законодавства.

Розпочнемо з умов настання матеріальної відповідальності працівника (ст. 130 КЗпП):

1) працівник порушив покладені на нього трудові обов’язки (протиправна поведінка працівника);

2) наявність прямої дійсної шкоди;

3) шкода заподіяна винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника;

4) заподіяна шкода не належить до категорії нормального виробничо-господарського ризику;

5) працівник, який заподіяв шкоду, не перебував у стані крайньої необхідності.

Зауважте: усі ці умови повинні дотримуватися одночасно (ст. 138 КЗпП). В іншому випадку — притягувати працівника до матеріальної відповідальності за заподіяну шкоду не можна (п. 4 постанови № 12).

Порушення трудових обов’язків. Матеріальна відповідальність згідно з КЗпП може застосовуватися лише при порушенні працівником своїх трудових обов’язків. Такі обов’язки мають бути прописані: у посадовій інструкції, та/або в колдоговорі, та/або в письмовому трудовому договорі (контракті). Зауважте, що без цих документів підтвердити, що працівник заподіяв шкоду внаслідок порушення своїх трудових обов’язків, буде складно. Тож якщо шкода заподіяна працівником за інших обставин (які не входять до меж його трудових обов’язків), відповідальність повинна наставати згідно із ЦКУ**.

** Позов до працівника можна пред’явити згідно зі ст. 109 ЦПК за місцем його проживання або за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем його знаходження. Можливе пред’явлення позовів з дотриманням альтернативної осудності, тобто за місцем заподіяння шкоди відповідно до ч. 6 ст. 110 ЦПК.

Окрім цього, працівник не може нести відповідальність за незбереження майна, яке йому передали на зберігання, використання в процесі роботи чи в інших цілях, у період після закінчення робочого часу і до його початку (постанова ВССУ № 12).

Наявність прямої дійсної шкоди. Загалом під прямою дійсною шкодою розуміють втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства понести витрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей викликані порушенням працівником трудових обов’язків (абзац другий п. 4 постанови ВСУ № 14, постанова ВССУ № 12).

Наведемо приклади:

1) нестача матеріальних цінностей, виявлена в ході проведення інвентаризації. Водночас якщо нестача матеріальних цінностей виявлена в межах норм природного убутку, то працівника до матвідповідальності не притягають. Якщо ж власник доведе, що нестача не є природною і заподіяна винними діями працівника, то його можна притягнути до матеріальної відповідальності;

2) знищення матеріальних цінностей. Наприклад, матеріальні цінності знищені внаслідок пожежі, викликаної порушенням працівником правил пожежної безпеки;

3) пошкодження матеріальних цінностей. Величина прямої дійсної шкоди при цьому дорівнює сумі, на яку знизилася вартість матеріальних цінностей, або сумі витрат на відновлення відповідних об’єктів;

4) псування матеріальних цінностей, тобто втрата матеріальними цінностями їх споживчих якостей;

5) неможливість стягнути вартість матеріальних цінностей, яких не вистачає, з постачальника (перевізника), який передав матеріальні цінності з нестачею. Така нестача підлягає відповідному оформленню — актом приймання (нестачі). При порушенні порядку приймання можливість стягнути з постачальника (транспортної організації) вартості матеріальних цінностей, яких не вистачає, втрачається. Ця вартість належить до категорії прямої дійсної шкоди і може бути стягнена з винного працівника в порядку притягнення до матеріальної відповідальності.

Вина в діях або бездіяльності. Тут трохи складніше. Обов’язковою умовою притягнення працівника до матеріальної відповідальності є встановлення його вини (ст. 130 КЗпП). Водночас трудове законодавство термін вини ніяк не визначає. Тому за основу береться її визначення з Кримінального кодексу (п. 4 постанови № 12). Враховуючи це, виною працівника вважається його психічне ставлення до вчинюваної дії чи бездіяльності та її наслідків, виражене у формі умислу (1) або необережності (2).

При першому працівник усвідомлює протиправність своєї поведінки, або передбачає її негативні наслідки, та/або свідомо допускає їх настання.

За необережністю зазвичай стоїть недостатня передбачливість при виконанні трудових обов’язків: працівник не передбачав негативних наслідків своєї поведінки (хоча повинен був) або передбачав, але легковажно поставився до їх відвернення.

І в тому, і в іншому випадку роботодавець повинен мати докази вини працівника — документи, що підтверджують вчинення правопорушення. Зауважте!

Так, наприклад, якщо працівник заподіяв шкоду підприємству умисно, то його можна притягнути до матеріальної відповідальності в повному розмірі (п. 5 ч. 1 ст. 134 КЗпП).

Якщо знищення/псування відбулося з необережності, то матеріальна відповідальність може бути лише обмеженою (п. 1 ч. 1 ст. 133 КЗпП).

Якщо шкода заподіяна з вини декількох працівників, то сума, що підлягає відшкодуванню, визначається, зокрема, з урахуванням ступеня вини кожного з них (ч. 5 ст. 135³ КЗпП).

Важливо! Між протиправною і винною дією або бездіяльністю працівника та майновою шкодою має бути прямий (безпосередній) зв’язок.

У свою чергу, роботодавець зобов’язаний створити працівникам необхідні умови для нормальної роботи і забезпечення повного збереження довіреного їм майна (ч. 1 ст. 131 КЗпП). Якщо такі умови не створено, це може послугувати підставою для зменшення судами розміру шкоди, яка відшкодовується працівником (ч. 1 ст. 137 КЗпП, п. 19 постанови № 14).

Не може бути покладена матеріальна відповідальність на працівників за шкоду (ч. 4 ст. 130 КЗпП):

— яка належить до категорії нормального виробничо-господарського ризику;

— за неотримані підприємством прибутки*;

* На посадових осіб підприємств, установ, організацій може бути покладена відповідальність за не отриманий такими суб’єктами прибуток (ч. 1 ст. 132 КЗпП). Проте на практиці довести це буде дуже складно.

— заподіяну працівником, який перебував у стані крайньої необхідності.

Види матеріальної відповідальності

Трудовим законодавством передбачено декілька видів матеріальної відповідальності: обмежена, повна, колективна (бригадна) і підвищена.

Обмежена. Згідно зі ст. 133 КЗпП обмежену матеріальну відповідальність несуть:

1) працівники (незалежно від форми трудового договору) — за зіпсуття, нестачу, знищення майна та іншу шкоду, заподіяну роботодавцеві (при дотриманні всіх вищезазначених умов — див. попередній розділ);

2) керівники підприємств (підрозділів) та їх заступники, якщо шкода заподіяна зайвими грошовими виплатами, неправильною постановкою обліку та зберігання матеріальних, грошових або культурних цінностей, невжиттям необхідних заходів до запобігання простоям, випуску недоброякісної продукції, розкраданню, знищенню та зіпсуттю матеріальних, грошових або культурних цінностей.

У межах обмеженої матеріальної відповідальності працівник відшкодовує шкоду, заподіяну підприємству, лише в рамках заподіяної шкоди, але не більше за свій середній місячний заробіток.

Сума шкоди, що перевищує цей розмір, працівником не відшкодовується — для роботодавця це сума збитку. Якщо ж фактична сума шкоди менша за середній місячний заробіток, то працівник зобов’язаний відшкодувати всю суму шкоди.

Розмір середнього місячного заробітку визначаємо згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.95 р. № 100: виходячи з виплат за останні 2 календарних місяці роботи, що передують місяцю, в якому прийнято рішення про стягнення шкоди.

Повна. При повній матеріальній відповідальності заподіяна шкода відшкодовується в повному обсязі без будь-яких обмежень.

Найпоширеніша підстава, за якою працівника можна притягнути до неї, — укладення з ним письмового договору про повну матеріальну відповідальність (див. п. 1 ст. 134 КЗпП). Проте підписувати такого роду договори можна не «з усіма підряд». Згідно зі ст. 135¹ КЗпП це можуть бути працівники, які:

1) досягли 18 років;

2) та обіймають посади або виконують роботи, безпосередньо пов’язані зі зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей.

Перелік посад і робіт, що заміщаються або виконуються працівниками, з якими підприємства можуть укладати письмові договори про повну матеріальну відповідальність, а також форма такого типового договору затверджені постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріатом ВЦРПС від 28.12.77 р. № 447/24.

Договори про повну матеріальну відповідальність, укладені з особами, які не включені до Переліку № 447, є недійсними (див. постанову ВСС № 12). Зауважте, суди часто відмовляють у задоволенні вимог про стягнення заподіяної працівником шкоди в повному обсязі, якщо його посада прямо не названа в цьому Переліку.

Також наявність посади або роботи в Переліку № 447 не дає підстав для укладення договору про повну матвідповідальність, якщо в змісті трудової функції працівника відсутні перелічені обов’язки (див. у посадовій інструкції працівника, колдоговорі, у письмовому трудовому договорі).

Водночас притягнути працівника до повної матеріальної відповідальності можна не лише за договором про повну матеріальну відповідальність. Наприклад, якщо працівник:

1) втратив видані в підзвіт гроші, він буде зобов’язаний повернути їх у повному обсязі, навіть якщо з ним не підписаний договір про матвідповідальність;

2) пошкодив (втратив тощо) майно та інші цінності, які були отримані ним за дорученням;

3) заподіяв шкоду підприємству, перебуваючи в нетверезому стані (що підтверджено медичним висновком або актами та іншими документами, поясненнями сторін і третіх осіб, свідченнями свідків);

4) заподіяв шкоду умисно тощо.

Колективна (бригадна). Колективна (бригадна) матеріальна відповідальність може настати в разі спільного виконання працівниками окремих видів робіт, пов’язаних зі зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей, і коли неможливо розмежувати матеріальну відповідальність кожного працівника й укласти з ним індивідуальний договір про повну матеріальну відповідальність (ст. 135² КЗпП).

Перелік робіт, при виконанні яких може настати колективна матеріальна відповідальність, умови її застосування та форма Типового договору про колективну матеріальну відповідальність затверджені наказом Мінпраці від 12.05.96 р. № 43.

Заподіяна колективом шкода розподіляється між винними членами колективу пропорційно місячній тарифній ставці (посадовому окладу) і фактично відпрацьованому часу за період від останньої інвентаризації до дня виявлення шкоди.

Підвищена (кратна). Згідно з ч. 4 ст. 135³ КЗпП законодавством може бути встановлений окремий порядок визначення розміру шкоди, що підлягає відшкодуванню, у тому числі в кратному численні за:

— розкрадання, умисне псування, нестачу або втрату окремих видів майна та інших цінностей;

— випадки, коли фактична шкода перевищує її номінальний розмір.

Обсяг заподіяної шкоди в перелічених випадках установлюється згідно з нормами Порядку № 116 і Закону № 217 (див. п. 15 постанови № 14).

Так, Законом № 217 установлено матеріальну відповідальність у дво- і трикратному розмірі вартості нестач дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей.

Щодо всіх інших матеріальних цінностей застосовують Порядок № 116. Щоправда, на відміну від Закону № 217, він не встановлює кратності при визначенні суми відшкодування. Тут, щоб визначити розмір збитків, буде потрібна незалежна оцінка згідно з національними стандартами оцінки (п. 2 Порядку № 116).

Зі стягнених сум відшкодовують збитки, заподіяні підприємству (з урахуванням фактичних витрат на відновлення пошкоджених або придбання нових ТМЦ і вартості робіт з їх відновлення). Залишок коштів перераховують до держбюджету. Так визначають п. 10 Порядку № 116 і ст. 3 Закону № 217.

Але, перш ніж застосовувати норми Закону № 217 і Порядку № 116, ви повинні отримати докази встановлення фактів розкрадання, умисного псування або нестачі матцінностей.