Зрозуміло, що в цій ситуації нашого читача бентежить п. 291.6 ПКУ, в якому зазначено, що платники єдиного податку першої — третьої груп повинні здійснювати розрахунки за відвантажені товари (виконані роботи, надані послуги) виключно в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій).
Це означає, що розрахунки в грошовій формі повинні здійснюватися саме за відвантажені єдинником товари і послуги. Тому в тій ситуації, коли в договорі, згідно з яким єдинник поставив товар (виконав роботи/послуги) замінюється кредитор, наприклад, шляхом відступлення єдинником (первинним кредитором) права вимоги за цим договором іншій особі (новому кредиторові), то навіть якщо плата єдиннику за таке відступлення від нового кредитора надійде у грошовій формі, такі операції/розрахунки, з точки зору фіскалів, формально порушують п. 291.6 ПКУ. Вони вважають, що у разі відступлення боргу новий кредитор розраховуватиметься з єдинником вже за вимогу, яку відступлено, а не за товари (роботи, послуги), і, отже, цю норму ПКУ буде порушено.
Тому фіскали регулярно заявляють, що відступлення єдинником права вимоги боргу за відвантажені товари (виконані роботи/послуги) не надає йому права застосовувати спрощену систему оподаткування (БЗ 108.01.02, листи ДФСУ від 15.08.2017 р. № 1602/Г/99-99-13-01-02-14/ІПК і ГУ ДФС у Львівській обл. від 30.01.2019 р. № 316/ІПК/13-01-13-01-12)*.
* Ми такий, чисто формальний підхід не підтримуємо, до того ж і у самих фіскалів немає єдності із цього приводу (див. лист ГУ ДФС у Запорізькій обл. від 09.10.2018 р. № 4341/ІПК/08-01-12-04-11). Детальніше про цю проблему читайте в «Податки та бухгалтерський облік», 2018, № 92, с. 2.
Проте в запитанні читача ситуація протилежна — в зобов’язанні замінюється не кредитор, а боржник. Судячи зі змісту запитання, згаданий договір про покладання обов’язків з оплати на третю особу за своєю юридичною суттю повинен відповідати і регулюватися ст. 528 ЦКУ «Виконання зобов’язання боржника іншою особою», оскільки якби мав місце договір поруки, то він би укладався не між старим і новим боржником, а між поручителем і кредитором (у цьому випадку — єдинником).
Згаданий у запитанні договір схожий на договір про переведення боргу, але питання заміни боржника у зобов’язанні шляхом переведення боргу регулюються ст. 520 — 524 ЦКУ. Звичайно, без наявності тексту договору, про який пише читач, важко однозначно сказати, тут має місце переведення боргу або ж покладання виконання зобов’язання на третю особу (регульоване ст. 528 ЦКУ). Зауважимо, що переведення боргу передбачає зміну боржника, але в ст. 520 ЦКУ встановлено, що переведення боргу здійснюється тільки з відома кредитора. Тому якщо ви (єдинник-кредитор) дали згоду на укладення такого договору, то виконання обов’язків з оплати третьою особою (яка перейняла на себе борг за договором) взагалі не може бути фіскалами оспорено.
Зауважимо також, що в листі ДФСУ від 07.03.2019 р. № 957/6/99-99-12-02-03-15/ІПК (там, щоправда, йдеться про іншу ситуацію) податківці зазначають, що п. 291.6 ПКУ регламентується лише форма отримання доходу (виключно грошова). І ми з цим повністю згодні. Тобто ПКУ не регламентує джерела сплати і «суб’єктність» осіб, які сплачують єдиннику його виручку. Тобто не забороняє покладання зобов’язань з оплати боргу за товари (роботи, послуги), відвантажені єдинником, на третю особу!
Отже, в цій ситуації не має значення той факт, що оплата здійснюватиметься не одержувачем товарів (результатів робіт, послуг). Важливо лише те, що оплата єдиннику буде здійснена грошовими коштами і саме за товари (роботи, послуги).
Тому навіть незалежно від того, за допомогою якого договору буде покладено зобов’язання з оплати за ремонт трактора на третю особу, ми не вбачаємо в такій операції порушень ПКУ і, зокрема, його п. 291.6.
