Висновок документа
Для визначення строку з календарною датою вживаються прийменники «до» або «по». Законодавство не містить правил, якими слід керуватися в такому разі при визначенні строку
У Мін’юсту запитали: якщо в нормі вказано «до» (чи «по») і не додано слово «включно», чи входить в строк/діапазон остання дата/число? Чи відрізняється за змістом вживання прийменників «до» та «по»?
Мін’юст спочатку проконстатував, що законодавство не містить правил, якими варто в такому разі керуватися. Надалі ж послався на «наукову літературу», згідно з якою для позначення початкової і кінцевої дат, тобто певного періоду часу, у документах прийменник «з» треба вживати в парі з прийменником «до». Інколи, щоб увиразнити входження певної дати до встановленого терміну, додають прислівник «включно». Проте його вживання науковці-літератори вважають недоречним. Прийменник «по», як і «до», зазначає кінцеву дату, але його кваліфіковано як розмовний, а в офіційно-діловому стилі потрібно вживати лише «до»…
Але надалі в листі Мін’юст наводить факти неоднозначного тлумачення таких конструкцій і пише, що такі питання повинен розглядати, а точніше вирішувати, Верховний Суд.
А для тлумачення цих питань у частині трудового законодавства Мін’юст порекомендував звертатись до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України. А також написав, що такі питання можуть бути предметом розгляду, зокрема, Інституту української мови НАН України*. Ось так…
* Схоже, цей Інститут вже на подібні запитання відповідав (і теж не дуже-то однозначно), див. тут: jurliga.ligazakon.net/analitycs/133557_primenenie-konstruktsiy-s-predlogami-do-i-po-pravovye-pozitsii-vysshikh-sudov
Але, на наш погляд, з цього листа можна почерпнути відповідну користь.
По-перше, Мін’юст, хоча і язиком наукової літератури, але зазначив, що «до» чи «по» в нормах повинні вказувати саме на кінцеву дату, яка входить у відповідний строк (діапазон) — незалежно від того, чи стоїть поруч уточнення «включно».
По-друге, констатуючи неоднозначність проблеми, Мін’юст навів приклади різного тлумачення таких конструкцій у розрізі різних ситуацій, судових інстанцій та документів. Відмінна від «наукової» позиція викладена у постанові ВГСУ від 13.12.2016 р. у справі № 910/21225/15, а також у п. 1.9 постанови пленуму ВГСУ від 17.12.2013 р. № 14. Там судді зазначили, що коли у договорі виконання грошового зобов’язання визначається до настання певного терміну, «до 01 грудня 2014 року» (частина друга ст. 252 ЦКУ), то останнім днем виконання такого зобов’язання вважається день, що передує цьому терміну (30 листопада 2014 року). Водночас коли у тексті договору виконання грошового зобов’язання визначено «по 01 грудня 2014 року» або «включно до 01 грудня 2014 року», то останнім днем виконання такого зобов’язання буде 1 грудня 2014 року.
Гадаємо, що особи (госпсуб’єкти чи інші, включно й фіз-) можуть використати думку Мін’юсту та/або певні з наведених у листі прикладів на свою користь — залежно від конкретної норми/ситуації**. Наприклад, податківці вважають, що дата, до якої діє ліцензії на роздрібну торгівлю алкоголем (тютюном), яка зазначається на бланку ліцензії, не входить у строк дії ліцензії (БЗ 113.03). Але це суперечить «науковому» підходу, а також і низці судових рішень, які Мін’юст наводить як приклад використання суддями «наукового» підходу саме до питання строку дії такої ліцензії…
** Звісно, поки ВС чи закон не розставить тут усі крапки над «і»…
