Відразу скажемо: податківці дуже прискіпливо ставляться до такої ситуації. Причина — у невдалому формулюванні п.п. 14.1.226 ПКУ. У ньому зазначено, що самозайнята особа — це платник податків, який є фізичною особою — підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність, за умови, що така особа не є працівником у межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Проте тлумачити наведену норму слід з урахуванням вимог інших актів законодавства.
Адже ПКУ не може встановлювати заборон на укладення трудових договорів. Це не сфера його регулювання. Він може тільки вказати на те, що якщо відносини фактично є трудовими, то положення ПКУ про оподаткування доходу самозайнятої особи до виплат, що здійснюються в межах таких відносин, не застосовуються. Саме із цього і слід виходити.
Такий висновок ув’язується з положеннями п.п. 14.1.222 ПКУ. Для цілей утримання ПДФО і ВЗ він відносить до роботодавців суб’єктів господарювання, які нараховують (виплачують) дохід за виконання роботи та/або надання послуги згідно із цивільно-правовим договором у разі, якщо буде встановлено, що відносини за таким договором фактично є трудовими.
Тобто двоїстість статусу особи (і працівник за трудовим договором у цього суб’єкта господарювання, і фізична особа — підприємець, яка надає послуги цьому ж суб’єктові в межах цивільно-правового договору (ЦПД)) зобов’язує сторони максимально відповідально підійти до таких моментів.
1. Грамотно скласти ЦПД, щоб виключити можливість його перекваліфікації в трудовий.Тут вам на допомогу «Податки & бухоблік», 2018, № 86.
Так, наслідком трудових відносин буде:
— необхідність бути присутнім на робочому місці у визначені години;
— наявність посади в штатному розписі;
— ведення табеля обліку робочого часу;
— виплата зарплати у встановлені строки, а не винагороди за виконані роботи (надані послуги);
— забезпечення необхідних умов праці, матеріально-технічної бази, регламентація процесу праці, часу та тривалості робочого часу;
— обов’язок працівника виконувати роботу самостійно, нести особисту відповідальність за виконану ним роботу тощо.
Іншими словами, якщо особа, наприклад, буде приходити на роботу о дев’ятій, іти з роботи о вісімнадцятій годині, підпорядковуватися трудовому розпорядку тощо, але при цьому виплачувані їй суми будуть оформлені як дохід від підприємницької діяльності, то порушення дійсно матиме місце. Саме у такому разі податковий орган зможе кваліфікувати відносини як трудові, а здійснювані виплати — як зарплату, про що він може зазначити в акті перевірки.
2. Зіставити посадові обов’язки фізособи, що виконуються нею в межах трудового договору, та обов’язки за ЦПД.
Важливо, щоб виконання ФОП своїх обов’язків за укладеним ЦПД не було можливим в межах здійснення ним своїх трудових функцій на підприємстві.
3. Документальне оформлення. Саме надання послуг (виконання робіт) за ЦПД підтверджують відповідні акти приймання-передачі.
Не нехтуйте цими правилами.
Врахуйте, податківці не звертають уваги на ці відмітні моменти, донараховують ПДФО і ЄСВ як зі звичайних працівників. А даремно.
Суди саме на них і базуються та виносять хороші рішення, навіть незважаючи на те, що ФОП перебувають у трудових відносинах з тим же підприємством (див., наприклад, постанову Верховного Суду від 30.01.2020 р. у справі № 826/5591/15 //reyestr.court.gov.ua/Review/87297210).
