За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (ч. 1 ст. 1046 ЦКУ). Тобто предметом договору позики можуть бути: (1) грошові кошти та (2) інші речі, визначені родовими ознаками.
Податкове законодавство розділяє поняття «позика» і «ПФД».
Так, згідно з п.п. 14.1.267 ПКУ позика — це грошові кошти, надані резидентами, які є фінансовими установами, або нерезидентами (крім тих, які мають офшорний статус), позичальникові на визначений строк із зобов’язанням їх повернення та сплатою процентів за користування позикою.
Аналогічний зміст має визначення терміна «фінансовий кредит» в ПКУ, з єдиною додатковою вимогою цільового його використання (п.п. 14.1.258 ПКУ).
При цьому ПФД являє собою суму грошових коштів, що надійшли платникові в користування за договором, який (!) не передбачає нарахування відсотків або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов’язковою до повернення (п.п. 14.1.257 ПКУ). Інакше кажучи, згідно з ПКУ ПФД — це (1) безвідсоткова позика (2) в грошовій формі.
Тобто ПФД, за своєю суттю, — це різновид позики. Ключовою відмінністю є (1) статус позикодавця та (2) платність грошового фінансування, що надається. Тому якщо договором буде передбачена можливість нарахування відсотків, то для цілей оподаткування такий договір класифікуватиметься як фінансовий кредит (п.п. 14.1.258 ПКУ) або як позика (п.п. 14.1.267 ПКУ).
При цьому з правової позиції, укладаючи договір на надання/отримання ПФД, слід керуватися загальними правилами (ст. 1046 — 1053 ЦКУ). Зробимо акцент на важливих особливостях такого договору позики.
1. Форма договору. Якщо сторони або позикодавець — юрособи, то договір позики має бути обов’язково складений письмово незалежно від суми (докладніше див. «Юрнюанси позики, про які потрібно знати» цього номера).
2. Предмет договору. На відміну від звичайної позики (з правового погляду), для ПФД предметом договору можуть бути виключно грошові кошти (п.п. 14.1.127 ПКУ).
3. Платність договору. Звичайний договір позики за замовчуванням є платним. Якщо навіть у договорі нічого не буде сказано про відсотки, нарахувати їх все одно доведеться на рівні облікової ставки НБУ (ст. 1048 ЦКУ). Тому якщо ви вирішили укласти договір безвідсоткової позики (ПФД), то про це потрібно зазначити в договорі.
4. Статус позикодавця. Жодних обмежень або винятків щодо суб’єктного складу договору позики гл. 71 ЦКУ не містить. Проте про статус позикодавця згадується в ПКУ. Тому фіскали раніше наполягали, що видавати процентну позику можуть виключно фінустанови (див. лист ДПСУ від 11.02.2013 р. № 1990/6/17-1216). Однак під тиском судової практики відступили та погодилися, що процентні позики можуть надавати також і юрособи, які не мають статусу фінустанови (лист ДФСУ від 21.05.2019 р. № 2283/6/99-99-14-06-01-15/ІПК). Само собою, щодо надання ПФД (безвідсоткової позики) такої проблеми взагалі не виникає.
