Згідно з п. 9 П(С)БО 11 і п. 12 П(С)БО 10 за теперішньою (дисконтованою) вартістю в балансі слід відображати тільки довгострокові заборгованості за позикою. Тому щоб відбитися від дисконтування, сторонам договору слід уникати визнання заборгованості довгостроковою. Тобто заборгованість за позикою на кожну дату балансу повинна залишатися поточною (такою, яка підлягає до погашення протягом 12 місяців з дати балансу). Тоді в обліку її відображаємо в сумі погашення (п. 11 П(С)БО 11). Тобто не дисконтуємо.
Щоб цього домогтися, сторони ще на стадії укладення договору позики можуть скористатися одним з таких способів.
Спосіб 1 — не зазначати в договорі строку повернення позики.
Спосіб 2 — установити строк моментом пред'явлення вимоги.
І за першим, і за другим способом за рахунок того, що позикодавець у будь-який момент може вимагати повернути позику, позичальник беззастережно класифікує зобов’язання за позикою як поточне. Допоки вимога не надійде (нехай навіть з моменту отримання грошей у позику минуло більше року), заборгованість залишатиметься поточною. Врахуйте, заборгованість за позикою в таких випадках має бути повернена на вимогу позикодавця протягом 30 днів (ч. 1 ст. 1049 ЦКУ). У свою чергу, позикодавець, визнаючи дебіторську заборгованість за позикою, і при першому, і при другому способі керується власними очікуваннями.
Спосіб 3 — укласти договір позики на строк менше року. При цьому способі обидві сторони договору беззастережно класифікують заборгованість як поточну. Причому цей спосіб можна практикувати із застосуванням механізму щорічної пролонгації. Якщо заборгованість первісно була поточною, то пролонгація на строк не більше 12 місяців за додатковою угодою не надає їй статусу довгострокової. Борг в обліку сторін залишається поточним (строк погашення за додатковим договором не перевищує 12 місяців). Відповідно дисконтуванню не підлягає.
Проте зловживати пролонгацією не радимо. У разі неодноразової пролонгації заборгованості за позикою податківці напевно спробують визнати її довгостроковою. Причому суди цілком можуть їх підтримати (див. рішення Дніпропетровського окружного адмінсуду від 28.11.2019 р. у справі № 160/6107/19 // reyestr.court.gov.ua/Review/86151050).
Хоча тим, хто все-таки вирішить сперечатися з податківцями, і доводити, що пролонгація договору на строк не більше 12 місяців залишає в обліку сторін заборгованість у складі поточної, може стати в нагоді постанова Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі 826/16321/18 // reyestr.court.gov.ua/Review/86333063. У ній суд визначальним в обліку заборгованості визнає не строк погашення такої заборгованості, а строк, на який продовжена дія договору.
До того ж цілком можна обійтися і без пролонгації. Якщо позика короткострокова (до року), але так і не погашена у строк, то його непогашення у 12-місячний строк не робить позику довгостроковою. Прострочена заборгованість не може розглядатися як довгострокова, оскільки період її погашення вже настав (див. рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.10.2019 р. у справі № 826/17992/17, постанову ВС від 04.12.2019 р. у справі № 826/16321/18 // reyestr.court.gov.ua/Review/86333063). Тому короткострокові, але прострочені позики дисконтувати не потрібно.
