Приймаємо на роботу сумісника
Розпочнемо з того, що загалом чинне законодавство не обмежує працівників ані у виборі місця працевлаштування, ані в кількості місць роботи. Так, працівник має законне право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін (ч. 2 ст. 21 КЗпП).
Простіше кажучи, це дає змогу працівникам, окрім основного трудового договору, укладати трудові договори про роботу за сумісництвом. Нагадаємо:
сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина (підприємця, приватної особи) за наймом
Як бачите, мова про сумісництво може йти тільки тоді, коли у працівника вже є основне місце роботи. На думку Мінпраці, якщо немає основного місця роботи, то не може бути й роботи за сумісництвом (лист Мінпраці від 13.10.2004 р. № 36-298). Але це один бік медалі.
Другий же полягає у тому, що при оформленні сумісника роботодавець не повинен вимагати у нього документи про наявність основного місця роботи. Не просто не повинен, а не має права вимагати таких документів, оскільки це не передбачено чинним законодавством (ст. 24 і 25 КЗпП).
Простіше кажучи, трудове законодавство не містить обов’язку роботодавця за сумісництвом перевіряти, чи є у працівника основне місце роботи (лист Мінсоцполітики від 25.05.2015 р. № 198/06/186-15). Тобто роботодавець фактично має повірити працівнику на слово.
Звісно, для душевного спокою можна попросити працівника надати інформацію про його основне місце роботи. До речі, так рекомендує робити й Держпраці. За її роз’ясненнями, під час оформлення на роботу за сумісництвом потенційний роботодавець може попросити засвідчену за основним місцем роботи копію трудової книжки та довідку з основного місця роботи із зазначенням годин, графіків робочого часу. КЗпП цього, звісно, не вимагає, але це допоможе правильно побудувати графік роботи такого сумісника і переконатися, що в нього є основне місце роботи (див. роз’яснення на сайті Держпраці у Дніпропетровській обл. dp.dsp.gov.ua/news-1909.html).
Зверніть увагу: попросити, а не вимагати. Тож працівник має законне право таку інформацію не надавати. Що робити в такому разі? Якщо працівник вас влаштовує — приймайте його на роботу.
Обґрунтування знаходимо в листі Мінсоцполітики від 14.04.2017 р. № 8185/0/2-17/13:
роботодавець не має права відмовити працівникові в прийнятті на роботу за сумісництвом у зв’язку з відсутністю в нього інформації про наявність у працівника основного місця роботи. Така відмова роботодавця є порушенням законодавства про працю
Але перед цим поясніть працівникові, який відмовляється надавати підтвердні документи, що гратися з основним місцем роботи не в його інтересах. Річ у тім, що сумісникам призначають лікарняний на підставі копії лікарняного, яка підписана керівником і засвідчена печаткою (якщо є печатка) за основним місцем роботи (ч. 1 ст. 31 Закону України від 23.09.99 р. № 1105-XIV). Тому якщо у сумісника насправді немає основного місця роботи, то лікарняні він не отримає.
Що загрожує роботодавцю?
Буває й так, що працівник звільнився з основного місця роботи, але продовжував працювати за сумісництвом. У такому разі головне — не панікувати! Трудове законодавство не встановлює жодної відповідальності для роботодавця, якщо сумісник не повідомив його про звільнення з основного місця роботи. Ба більше, й у працівника немає обов’язку повідомляти такого роботодавця про звільнення з основного місця роботи (лист Мінсоцполітики від 09.06.2017 р. № 294/0/22-17/134).
Інша річ, що за відсутності в працівника основного місця роботи може постати питання про правильність нарахування ЄСВ. Адже податківці, на відміну від роботодавця, мають можливість перевірити, де працівник отримує доходи. Тому вони можуть запідозрити приховування основного місця роботи через оформлення працівника як сумісника. А потім вимагатимуть доплатити ЄСВ — нарахувати мінімальний страховий внесок за кожен місяць. Тож, щоб довести свою правоту, роботодавцю краще відразу запастись усіма можливими доказами того, що у працівника є основне місце роботи. Нагадуємо, що вимогу по сплату ЄСВ з МЗП виконує роботодавець, в якого працівник працевлаштований за основним місцем роботи. Тому за зовнішнього сумісника ЄСВ платимо з фактичного доходу.
Якщо працівник повідомив
Якщо працівник усе ж повідомив роботодавця про звільнення з основного місця роботи і бажає перейти на цьому ж підприємстві на основну роботу, діємо за звичною схемою: через звільнення-прийняття.
Чому не переведення? Річ у тім, що в нашому випадку робота, яку виконував працівник за сумісництвом, не змінюється, він залишається працювати на тій самій посаді в межах підприємства (установи, організації), змінюється тільки статус працівника: із сумісника він перетворюється на основного співробітника. Отже, процедура переведення нам не підходить: КЗпП не передбачено переводити співробітника-сумісника на основне місце роботи.
Мінсоцполітики у своєму листі від 18.10.2017 р. № 446/0/22-17/134 зазначає:
…у такому випадку працівника доцільно звільнити з посади за сумісництвом, а потім прийняти на основне місце роботи за новим трудовим договором, враховуючи вимоги ст. 24 КЗпП
Нагадуємо, що в разі укладення нового трудового договору повинен бути наказ (розпорядження) про прийняття на роботу і повідомлення податківців про прийняття на роботу.
