Висновок документа
Резидент у разі виплати дивідендів нерезиденту повинен утримати податок згідно з п.п. 141.4.2 ПКУ незалежно від способу виплати, у тому числі шляхом заліку за договором відступлення вимоги зобов’язання, якщо інше не передбачене міжнародним договором
Узагалі податківцям ставили чіткіше запитання. Суть його можна охарактеризувати так: нерезидент, якому належать дивіденди від резидента, відступив право їх вимоги іншому резиденту. У платника дивідендів виникає запитання: а чи потрібно утримувати так званий податок на репатріацію? З одного боку, з дивідендів, що виплачуються нерезиденту, утримувати податок потрібно. З іншого — сам платіж піде не на нерезидента, а на нового кредитора — резидента. Утрачається сам сенс утримання податку на репатріацію.
А що відповідають податківці? Судячи з такої витіюватої відповіді, вони вважають, що податок утримувати потрібно. Обґрунтовують свою позицію принципом переважання суті над формою. Нібито абсолютно очевидно, що суть виплачених резидентові сум — дивіденди, що належать нерезиденту. Щоправда, вони дають собі можливість відступу, зазначаючи, що кожен конкретний випадок потрібно розглядати окремо. Ця позиція податківців не нова. Щось подібне прозвучало ще в листі ДПСУ від 22.11.2018 р. № 4923/6/99-99-15-02-02-15/ІПК. Щоправда, з чіткішою відповіддю про те, що податок утримувати потрібно (до цього листа ми повернемося трохи пізніше).
На наш погляд, для такого фіскального висновку немає підстав
Заміна кредитора в зобов’язанні встановлена в ст. 512 — 519 ЦКУ. Згідно зі ст. 514 ЦКУ до нового кредитора переходять права первинного кредитора в обсязі та на умовах, які існували до моменту переходу цих прав, якщо інше не встановлене договором або законом. Іншими словами, у разі заміни кредитора в зобов’язанні первинний кредитор повністю (або частково) вибуває із зобов’язання, а на його місце приходить новий кредитор. При цьому зміст зобов’язання, тобто обсяг прав та обов’язків його сторін залишається незмінним. У нашому випадку це означає, що нерезидент припиняє свою участь у правовідносинах з моменту укладення договору, а новий кредитор є самостійним суб’єктом у таких правовідносинах. Утім податок на репатріацію утримується згідно з п.п. 141.4.2 ПКУ тільки в разі виплати доходу нерезиденту або уповноваженій ним особі. Але новий кредитор не є ні нерезидентом, ні уповноваженою особою. Він — самостійний суб’єкт правовідносин.
Що стосується принципу переважання суті над формою зі ст. 4 Закону про бухоблік, то на ньому ґрунтується бухгалтерський облік і складання фінансової звітності. Вважаємо, що в цьому випадку до утримання податку на репатріацію він відношення не має. Тут діють самостійні правила, встановлені п. 141.4 ПКУ.
Пару слів про судову практику. Вище ми згадували фіскальний лист ДПСУ від 22.11.2018 р. № 4923/6/99-99-15-02-02-15/ІПК. Так ось, на сьогодні його скасовано рішенням Дніпропетровського окружного адмінсуду від 10.02.2020 р. (справа № 160/6858/19). У цьому рішенні суд задовольнив вимогу позивача визнати його протиправним і надати нову податкову консультацію з урахуванням висновків суду. А суд також вважає, що підстав для утримань податку на репатріацію немає.
