Плата за вхід у торговельну мережу

«Сова! Відчиняй! Ведмідь прийшов»

(із м/ф «Вінні-Пух і день турбот»)

Сутність «вхідних» платежів

Одразу уточнимо: надання доступу у мережу — це теж один з елементів мерчандайзингу. Але якщо у статті «Витрати на мерчандайзинг» ми говоримо здебільшого про облік у власне торговельній мережі, то зараз поговоримо про конкретного постачальника, який хоче, аби його товар потрапив у цю мережу.

Практика випрацювала такі види «вхідних» платежів: за вхід постачальника в мережу і за вхід товару в мережу чи магазин. Ці платежі можуть застосовувати як одночасно, так і окремо або в комбінаціях.

Розмір платежів також варіюється і залежно від імені постачальника, і залежно від виду товару, і залежно від мережі, в якій він лежатиме.

Що стосується періодичності здійснення, то платіж за вхід постачальника — разовий, а за вхід товару в мережу може бути як разовим, так і періодичним.

Мета таких платежів — відфільтрувати постачальників, які не готові забезпечувати якість продукції, безперебійність і ритмічність постачань.

Така плата є доказом серйозності намірів контрагента та його зацікавленості в довгостроковій співпраці.

По суті плата за вхід постачальника в мережу — це плата за право укладати договори постачання із цією мережею. А платіж за вхід товару в мережу/окремий магазин — за право постачати саме цей товар.

Тобто це своєрідні послуги (надання привілейованих прав), які мережа надає постачальникам.

Як правило, умови їх здійснення прописує мережа, а постачальник просто приймає ці умови, як це відбувається з договором приєднання (ст. 634 ЦКУ).

Бухгалтерський облік

Внаслідок здійснення будь-якого із «вхідних» платежів постачальник отримує певні права (привілеї). Якщо строк договору перевищує 1 рік, такі права (привілеї), на перший погляд, можна вважати іншими нематеріальними активами. Адже згідно з п. 5 НП(С)БО 8 нематеріальні активи включають право на здійснення діяльності, використання економічних та інших привілеїв тощо.

Водночас у п. 9 НП(С)БО 8 прямо сказано, що не визнаються нематеріальним активом, а підлягають відображенню у складі витрат того звітного періоду, в якому були здійснені, в тому числі витрати на рекламу і просування продукції на ринку.

Будь-який із «вхідних» платежів, безумовно, є витратами, пов’язаними з просуванням товару на ринку.

Тому такі платежі необхідно включати до витрат періоду. Строк договору тут жодного значення не має, тож об’єкт НМА не формуємо. Адже за своїм характером усі платежі — збутові (відображаються на рахунку 93 «Витрати на збут»).

Інша справа, якщо платіж дає можливість товару пролежати на полиці тривалий строк (наприклад, якщо йдеться про будматеріали чи побутову техніку), то такий платіж можна розподілити між місяцями, використовуючи рахунок 39 «Витрати майбутніх періодів».

На нашу думку, рахунок 39 застосовується, тільки якщо йдеться про доплату за розміщення товару на конкретній полиці і договором чітко визначено строк такого розміщення.

Платежі за вхід постачальника у мережу, за вхід товару в певний магазин на будь-яку полицю відносимо до інших витрат, пов’язаних зі збутом (абз. 13 п. 19 П(С)БО 16).

Усі понесені «вхідні» витрати необхідно документально підтвердити.

На практиці супермаркет нерідко відмовляється видавати будь-які підтверджуючі документи. У такому разі цілком згодиться і самостійно складений постачальником документ, що містить обов’язкові реквізити, визначені ст. 9 Закону про бухоблік.

Податок на прибуток

Жодних різниць для вищезазначених витрат розд. III ПКУ не передбачає. Тож усі «вхідні» платежі, відображені в бухобліку постачальника, в повному обсязі відобразяться і в податковоприбутковому обліку.

Тому усі вхідні платежі потраплять у витрати та зменшать бухфінрезультат і, відповідно, оподатковуваний прибуток.

ПДВ

Перш за все слід звернути увагу: згідно з п.п. «а» п.п. 14.1.185 ПКУ з метою оподаткування постачанням послуг, зокрема, вважається досягнення домовленості утримуватися від певної дії або від конкуренції з третьою особою або надання дозволу на будь-яку дію за умови укладення договору.

Очевидно, що будь-який із «вхідних» платежів можна вважати наданням дозволу на дію. Бо ж платіж за вхід у мережу дозволяє робити ділові пропозиції про постачання супермаркету. Платіж за вхід товару — дозволяє постачати цей товар. Платіж за вхід в магазин дозволяє розмістити товар, реалізований супермаркету, у визначеному місці.

Отже, усі перелічені «вхідні» платежі в цілях ПДВ-оподаткування є платою за послуги. А оскільки місцем постачання таких послуг є митна територія України, то згідно з п.п. «б» п. 185.1 ПКУ всі вони є об’єктом оподаткування за основною ставкою 20 %. Отже, супермаркет на такі платежі повинен скласти податкову накладну. А постачальник, за її наявності, має право на податковий кредит.

Облік «вхідних» платежів у постачальника