Електронний квиток у громадському транспорті: коли потрібен РРО/ПРРО

Законодавче підґрунтя

Застосування електронного квитка в громадському транспорті законодавець намагався врегулювати доволі давно. Так, іще у 2017 році відповідні норми з’явилися у профільних законах № 2344 та № 1914*.

* Закони України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 № 2344-III та «Про міський електричний транспорт» від 29.06.2004 № 1914-IV відповідно.

Обидва закони передбачають впровадження так званої автоматизованої системи обліку оплати проїзду (АСООП) в міському пасажирському транспорті, з наявністю якої й пов’язується можливість застосування електронного квитка.

За визначенням із ст. 1 законів № 2344 та № 1914,

Право прийняття рішення про впровадження АСООП у міському пасажирському транспорті незалежно від форм власності, встановлення порядку її функціонування, видів, форм носіїв, порядку обігу та реєстрації проїзних документів законодавець делегував органам місцевого самоврядування. Крім того, на місця було делеговано також затвердження правил користування міським пасажирським транспортом, які мають визначати, зокрема, порядок проїзду і його оплати, враховуючи наявність АСООП.

Отже, в кожному населеному пункті можливі певні відмінності в застосуванні електронного квитка при оплаті за проїзд. Однак беззаперечним при цьому є те, що

Та чи всюди це так? Чи дотримуються його перевізники та інші суб’єкти господарювання, причетні до здійснення пасажирських перевезень громадським транспортом?

Як показує практика, в тому числі й практика вирішення судових спорів із податківцями, до одностайності тут ще далеко. І не в останню чергу через те, що податківці подекуди самі перекручують вимоги РРОшного законодавства. Тож настав час розставити все на свої місця.

Транспортна картка vs платіжна картка

Незважаючи на термінологічне розмаїття рішень місцевих органів влади, якими було запроваджено АСООП, у них чітко простежуються два основні способи оплати за проїзд:

— транспортною карткою;

— банківською платіжною карткою, в тому числі пристроями, що підтримують технологію безконтактної оплати NFC.

Різниця між ними очевидна.

Транспортні (а також телефонні, паливні, дисконтні тощо) картки не належать до платіжних і призначені для фіксування в електронній формі заборгованості емітента перед користувачем цих засобів за попередньо оплаченими товарами (послугами) (п. 5 Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів, затвердженого постановою Правління НБУ від 29.07.2022 № 164). Інакше кажучи,

Оскільки перевізник може час від часу змінювати свої тарифи, така фіксація зазвичай відбувається в грошовому вимірі, хоча є можливість робити це і в натуральному вимірі (як певну кількість поїздок).

Такий підхід спостерігаємо у низці рішень місцевої влади. Наприклад, пунктом 1.4 Порядку № 1887* транспортна картка визначена як носій електронного квитка, зареєстрований в АСООП та призначений для оплати проїзду за рахунок транспортного ресурсу. У свою чергу, транспортний ресурс — це електронний ресурс, що розміщений на носії електронного квитка, зберігається в АСООП та містить інформацію про наявну в користувача (пасажира) кількість поїздок, проїзні квитки та/або баланс грошових коштів.

* Порядок функціонування АСООП в міському пасажирському транспорті міста Києва незалежно від форм власності, затверджений розпорядженням КМДА від 22.10.2018 № 1887.

Аналогічні визначення знаходимо в рішенні виконкому Чернівецької міської ради від 07.06.2022 № 300/18 (ср. ).

Зверніть увагу! Здебільшого такі рішення поширюються на всі види міського транспорту незалежно від форм власності. як-от у Києві, Чернівцях, Черкасах.

Натомість у м. Харкові використання електронного квитка E-ticket (у формі транспортної картки) передбачено в міському електричному транспорті (тролейбус, трамвай, метро) комунальної форми власності (див. рішення сесії Харківської міської ради від 20.09.2017 № 787/17). Однак до війни транспортною карткою можна було фактично скористатися й у муніципальних автобусах. На сьогодні ж проїзд у громадському транспорті м. Харкова взагалі безкоштовний.

Крім транспортної картки, в багатьох містах України приймають також банківські платіжні картки міжнародних стандартів. А ще оплатити проїзд можна за допомогою смартфону чи смартгодинника, які підтримують технологію безконтактної оплати NFC. Для спрощення узагальнимо обидві ці опції під однією назвою «оплата платіжною карткою». Очевидно, що це зовсім інша технологія оплати за проїзд, відмінна від оплати транспортною карткою. Тож і розглядати їх слід окремо одна від одної, що ми далі й зробимо.

Оплата транспортною карткою

Транспортні картки можуть бути як повнотарифні, так і пільгові. При цьому з використанням пільгових транспортних карток зазвичай відбувається не оплата проїзду, а облік пільгових категорій пасажирів з метою наступного отримання перевізником бюджетної компенсації проїзду таких пасажирів відповідно до чинного законодавства. Тож зосередимось на повнотарифних транспортних картках.

Схема оплати. У спрощеному вигляді схема оплати повнотарифною транспортною карткою виглядає так. Пасажир:

— придбаває транспортну картку і за необхідності активує її;

— поповнює кошти на транспортній картці (в термінології Порядку № 1887 — поповнює транспортний ресурс);

— самостійно після входу до транспортного засобу, не чекаючи наступної зупинки, здійснює реєстрацію (валідацію) електронного квитка шляхом піднесення носія електронного квитка (транспортної картки) до валідатора.

Відповідь на це запитання ускладнюється тим, що в процесі впровадження та використання АСООП беруть участь кілька суб’єктів господарювання, функції яких відрізняються.

Учасники схеми. Це, зокрема:

— оператор системи — особа, уповноважена органом місцевого самоврядування здійснювати справляння плати за транспортні послуги (ч. 9 ст. 6 Закону № 2344, ч. 4 ст. 8 Закону № 1914);

— перевізники — здійснюють на комерційній основі перевезення пасажирів транспортними засобами загального користування;

— агенти-дистриб’ютори — здійснюють операції з продажу транспортних карток та їх поповнення;

— фінансові установи — здійснюють операції з приймання готівки для подальшого її переказу.

Прослідкуємо їхні ролі на кожному з етапів наведеної вище схеми і визначимось із необхідністю застосування ними РРО/ПРРО.

Продаж транспортних карток. На кого б не було покладено цю функцію, очевидним є те, що маємо справу з продажем товару певної вартості, а саме пластикової картки, оснащеної безконтактним чипом. У такому разі

Підстава — п. 1 ст. 3 Закону про РРО.

До речі, такий розрахунковий документ може знадобитися пасажирові в разі необхідності повернути грошові кошти, які є на транспортному ресурсі носія електронного квитка, заблокувати/розблокувати транспортну картку або замінити її протягом гарантійного строку через несправності в роботі (див. пп. 10.4, 11.5, 11.6, 11.8 Порядку № 1887). Тож пасажир безпосередньо зацікавлений в отриманні фіскального чека. Крім того, є сенс зберігати такий чек принаймні до закінчення гарантійного строку транспортної картки.

Поповнення транспортної картки. В основному цю функцію забезпечують агенти-дистриб’ютори. І якщо поповнення (готівкою або платіжною карткою) відбувається в пункті продажу агентів із розповсюдження транспортних карток, такі агенти мають видавати розрахунковий документ у паперовому чи електронному вигляді на всю суму поповнення.

Крім того, придбати транспортні картки та поповнити транспортний ресурс пасажир може в терміналі самообслуговування. А це вже вимагає залучення до таких операцій фінансових установ, які мають ліцензію НБУ на переказ коштів у національній валюті без відкриття рахунків. І тут, як свідчить практика, останні демонструють дивне нерозуміння того, що

А саме такий підхід на сьогодні усталився в практиці Верховного Суду (див. постанови ВС від 06.09.2022 у справі № 420/19741/21, від 22.02.2022 у справі № 640/4426/19 та від 25.02.2021 у справі № 826/14713/18).

Як зазначають судді вищої судової інстанції, законодавець у п. 1 ст. 3 Закону № 265/95-ВР відніс операції з приймання готівки для подальшого її переказу до розрахункових операцій, на які поширюється імперативна норма щодо обов’язкового їх здійснення з використанням РРО/ПРРО. Невиконання таких приписів тягне за собою відповідальність, передбачену п. 1 ст. 17 Закону про РРО.

Реєстрація (валідація) електронного квитка. Про обов’язок пасажира автобуса в разі запровадження АСООП зареєструвати електронний квиток прямо зазначено в абзаці другому ч. 2 ст. 41 Закону № 2344. Аналогічна вимога до пасажира міського електротранспорту міститься в ч. 3 ст. 4 Закону № 1914. Разом з тим детального опису процедури реєстрації зазначені закони не містять. Її можна відшукати лише у відповідних рішеннях місцевої влади, з аналізу яких доходимо такого узагальненого висновку:

Тобто процес реєстрації (валідації) проїзду:

— не є прийманням оплати за проїзд (оплата транспортних послуг уже відбулася авансом при поповненні транспортної картки);

— не призводить до ініціювання переказу коштів із транспортної картки на рахунок перевізника;

— фактично зводиться до списання кількості або вартості поїздок із рахунку транспортної картки.

Самі ж кошти при цьому знаходяться на банківських рахунках оператора АСООП. Вони потрапили туди від агентів-дистриб’юторів чи фінансової установи ще під час поповнення транспортної картки. І в момент реєстрації (валідації) електронного квитка жодного руху цих коштів не відбувається. Перевізникам вони будуть перераховані згодом від оператора АСООП у безготівковому вигляді як оплата транспортних послуг перевізників відповідно до обсягів виконаної роботи.

То якою ж за таких умов має бути відповідь на запитання,

На нашу думку, в такому разі РРО/ПРРО перевізнику не потрібен. Адже обов’язковим є видача фіскального чека саме на розрахункову операцію (в нашому випадку — на операцію приймання готівки для поповнення транспортної картки). А в момент реєстрації (валідації) проїзду відбувається не оплата за проїзд і не переказ готівки без відкриття рахунку, а власне надання транспортної послуги, що не охоплюється поняттям «розрахункова операція» зі ст. 2 Закону про РРО.

У свою чергу, фіскали, відповідаючи на це запитання, заявили, що валідатор є частиною програмно-технічного комплексу (ПТКС), за допомогою якого пасажир має можливість віддаленого доступу до даних для використання та/або поповнення електронного квитка через автомати самообслуговування з метою отримання та/або використання права на отримання проїзду. Використання валідаторів врегульоване п. 2 ст. 9 Закону про РРО та розглядається як застосування ПТКС для отримання споживачами права на проїзд (БЗ 109.02).

Що цим хотіли сказати фіскали, не зрозуміло. Але якщо це був натяк на те, що використання ПТКС з приймання готівки, не переведених у фіскальний режим (не обладнаних переведеними у фіскальний режим РРО/ПРРО), забороняється, то цей припис п. 2 ст. 9 Закону про РРО тут ні до чого. Бо, як ми сказали вище, валідатори в транспорті не приймають готівку, а лише зчитують інформацію з транспортних карток.

Звісно, можливе й ліберальне трактування позиції податківців, за якої після того як було видано чек при поповненні через термінал самообслуговування, видавати його вдруге при списанні вартості поїздки через валідатор не треба, оскільки валідатори і термінали самообслуговування — це фактично одна система. Однак прямо такий висновок із зазначеного роз’яснення не випливає.

На жаль, інші, більш притомні, роз’яснення ДПСУ з цього питання нам не відомі...

Оплата платіжною карткою

Законодавство як раніше, так і тепер не забороняє оплатити проїзд безготівковим способом за допомогою звичайної банківської платіжної картки. Однак процедура оплати при цьому зовсім інша, ніж при застосуванні транспортної картки. У загальних рисах вона виглядає так.

Процедура оплати. Пасажиру перед поїздкою в транспорті не треба здійснювати жодних підготовчих дій. Єдине, про що йому слід потурбуватися, так це про наявність на платіжній картці коштів, достатніх для оплати хоча б однієї поїздки. Оплата має бути проведена одразу після посадки в транспортний засіб. Для оплати за проїзд слід прикласти платіжну картку до валідатора, який здатний обробити таку транзакцію. Реєстрація електронного квитка відбувається в момент оплати.

Відповідь на це запитання однозначна: оскільки при цьому відбувається розрахункова операція в розумінні Закону про РРО, застосування РРО/ПРРО є обов’язковим. Слід лише з’ясувати, хто саме має це робити. Варіанти тут такі.

1. Валідатори є власністю оператора АСООП, який розміщує їх у салонах транспортного засобу перевізника. В цьому випадку електронний квиток на проїзд генерує оператор АСООП і він же реалізує такий квиток пасажирам шляхом списання коштів з банківської карти під час зчитування її валідатором. Отже, обов’язок застосовувати РРО/ПРРО лежить на операторові АСООП. Саме він має зареєструвати належним чином РРО/ПРРО і від свого імені видавати пасажиру відповідний розрахунковий документ. До такого висновку доходять податківці (див. листи ДПСУ від 05.05.2021 № 1811/ІПК/99-00-07-05-01-06 і від 27.05.2021 № 2102/ІПК/99-00-07-05-01-06), і ми з ними повністю згодні.

Крім того, податківці зауважують, що господарською одиницею, де застосовується валідатор (який одночасно є ПРРО), в цьому випадку виступає транспортний засіб.

У разі застосування декількох транспортних засобів, що є однотипними, оператор та перевізник можуть у ф. № 20-ОПП зазначити тип об’єкта оподаткування «автомобільні транспортні засоби» і кількість таких транспортних засобів (у графі «Реєстраційний номер об’єкта оподаткування») або тип «автопарк».

У графі ф. № 20-ОПП, що передбачає зазначення місцезнаходження об’єкта оподаткування, слід вказати місце реєстрації транспортного засобу. Якщо при поданні цих форм було застосовано принцип укрупнення інформації, то адресою місцезнаходження об’єкта може бути адреса автопарку.

При цьому в заяві № 1-ПРРО, яку подають для реєстрації ПРРО, оператор вказує тип ПРРО (пересувний).

2. Перевізник самостійно справляє плату за проїзд за допомогою устаткування, що належить банкiвськiй установі, на підставі договору еквайрингу з банком.

Попри всю очевидність такого висновку деякі перевізники чомусь відмовляються сприймати його всерйоз. Так, за повідомленням тролейбусного управління м. Чернівці, валідатори у тролейбусах Чернівців не видаватимуть друковані чеки після сплати за проїзд. Потреби в друкованих квитках з валідаторів начебто більше немає, оскільки контролери отримуватимуть дані про оплату з банківських карток пасажирів через термінал.

Маємо попередити вас про недопустимість такого підходу. Адже ігнорування Закону по РРО має серйозні наслідки у вигляді фінансових санкцій.

Про один із таких випадків, що трапився з іншим перевізником, йдеться у свіжій постанові П’ятого апеляційного адміністративного суду від 23.02.2023 у справі № 420/4770/22. Перевізник наполягав на звільненні від використання РРО/ПРРО на підставі п. 14 ст. 9 Закону про РРО, оскільки розрахунки за транспортні послуги здійснювалися за допомогою банківських систем дистанційного обслуговування та/або сервісів переказу коштів.

Колегія суддів заперечила це, наголосивши що розрахунок за допомогою банківської платіжної картки з одночасним застосуванням транспортного валідатора не може вважатися саме дистанційним обслуговуванням та/або сервісом переказу коштів. Адже транспортний валідатор, який є аналогом звичайного POS-термінала, передбачає фізичну присутність отримувача послуги на місці її надання, що свідчить про наявність у перевізника обов’язку використовувати РРО/ПРРО.

Тож не легковажте цим, навіть якщо ви не торгуєте підакцизними товарами і знаєте, що до припинення або скасування воєнного стану РРО-штрафів не повинно бути (п. 12 розд. ІІ Закону про РРО, БЗ 109.18). Краще пам’ятайте, що фіскали лякають можливими штрафами за час війни після її закінчення (БЗ 109.18), і не припускайтеся помилок там, де їх цілком можна уникнути.