Що було раніше. До 2015 року податківці говорили, що у випадку, коли працівник повернувся з відрядження пізніше, ніж зазначено у наказі про відрядження, то вартість такого квитка відшкодувати працівнику не потрібно.
Аргументували вони свою позицію нормами абз. 2 п. 7 розд. I Інструкції № 59*, в якому зазначено, що дата на транспортному квитку повинна збігатися з датою вибуття працівника у відрядження (прибуття з нього) згідно з наказом про відрядження. І от коли ця умова не дотримувалася, фіскали наполягали на тому, що роботодавець не повинен був оплачувати вартість транспортного квитка. А у випадку, коли вартість проїзду за таким транспортним квитком була відшкодована працівникові, то, на думку фіскалів, у працівника виникало додаткове благо з відповідним оподаткуванням.
З таким підходом фіскалів у той час, звичайно, ніхто не погоджувався. Адже:
— по-перше, норми Інструкції № 59, за які вчепилися фіскали, як тоді, так і тепер, обов’язкові тільки для державних органів, підприємств, установ і організацій, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів. Для звичайного підприємства Інструкція № 59 служить лише як допоміжний (довідковий) документ;
— по-друге, із п.п. 170.9.1 ПКУ, який визначає, які суми при відрядженні не є доходом працівника, не випливало, що відшкодування роботодавцем витрат на проїзд залежить від відповідності дат вибуття працівника у відрядження (його повернення до місця постійної роботи), вказаних у наказі і на транспортному квитку.
Але податківців до 2015 року ці аргументи не вражали. І щоб переконати їх у цьому, доводилося йти у суд.
Ситуація на сьогодні. Після того, як у 2015 році Мінфін вніс зміни до п. 7 розд. І Інструкції № 59 і доповнив його ще двома абзацами, питання щодо того, чи включається до доходу працівника вартість відшкодованого квитка, якщо працівник повернувся в інший день, ніж зазначено у наказі про відрядження, були зняті.
Так, з тих пір у абз. 3 п. 7 розд. І Інструкції № 59 прямо йдеться, що
працівник за своєю ініціативою і з дозволу керівника підприємства може затриматися у відрядженні. І тоді той факт, що він повернеться із відрядження пізніше, ніж зазначено у наказі про відрядження, не викличе в нього виникнення доходу на суму відшкодування витрат на проїзд
Але є дві умови:
— дні, на які працівник затримається у відрядженні після виконання свого завдання, для нього мають бути вихідні або святкові чи неробочі. Тому якщо, наприклад, як у вашому випадку, працівник на п’ятницю (останній робочий день за графіком підприємства) візьме вихідний за свій рахунок і повернеться із відрядження у неділю (субота і неділя за графіком у нього вихідні), то вартість витрат на повернення з відрядження підприємство може відшкодувати без проблем;
— у разі, якщо строк перебування працівника поза місцем його постійної роботи не перевищуватиме строку відрядження, передбаченого постановою Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 № 98 (тобто в загальному випадку 30 календарних днів, за кордон — 60 календарних днів).
На цьому на сьогодні наголошують і фіскали у БЗ 103.17. Так, вони наразі переконані, що у працівника, який повернувся із відрядження не в той день, що зазначений у наказі про відрядження, не є доходом у вигляді додаткового блага сума відшкодованих фактичних витрат, зокрема, на проїзд, за умови наявності та належним чином оформлених транспортних квитків, що засвідчують вартість цих витрат.
При цьому за вимогою абз. 3 п. 7 розд. І Інструкції № 59, щоб повернутися із відрядження не у той день, що зазначено у наказі на відрядження, працівник має отримати дозвіл від керівника підприємства. Тому щоб уникнути будь-яких претензій з боку фіскалів, радимо видати по підприємству наказ про те, що працівнику дозволяється повернутися із відрядження в інший день.
Добові, витрати на проживання. Що стосується виплати добових за дні, на які працівник сам вирішив продовжити час перебування у відрядженні, то за такі дні, за логікою, добові платитися не повинні. Адже в ці дні працівник не виконував жодного виробничого завдання. Крім того, такі дні для нього є неробочими. Тому, на наш погляд, через це добові за ці дні не сплачуються.
Така ж логіка стосується і витрат на найм житла чи інші витрати, пов’язані з перебуванням у такі дні у місці, де працівник виконував господарське завдання.
Таку позицію підтверджує і абз. 4 п. 7 розд. І Інструкції № 59, а також фіскали у БЗ 103.17. Вони переконані, що
за час затримки в місці перебування у відрядженні без поважних причин працівникові не виплачується заробітна плата, не відшкодовуються добові витрати, витрати на найм житлового приміщення та інші витрати
Виняток — витрати на проїзд з місця відрядження до місця постійної роботи.
Звичайно, роботодавець може виплатити за такі дні затримки добові і компенсувати інші витрати. Але такі суми будуть визнані податківцями додатковим благом працівника. А тому тим, хто зважиться на такий крок, слід буде сплатити з цих сум ПДФО (з урахуванням натурального коефіцієнта) і ВЗ.
