Ремонт авто за кордоном

Фактично така ситуація містить два види питань. Перше стосується можливих податкових проблем, друге — проблем дотримання валютного законодавства. Розглянемо їх по черзі.

З позиції ПКУ: витрати на відрядження чи госппотреби?

У ПКУ таким ситуаціям присвячений п.п. 170.9.1, який передбачає оподаткування надміру витрачених сум, виданих під звіт:

— на відрядження (які перевищують суми, розраховані згідно з п.п. «а» п.п. 170.9.1 ПКУ);

— для виконання окремих цивільно-правових дій від імені та за рахунок особи, що їх видала (оподатковується сума, що перевищує суму фактичних витрат платника податку на виконання таких дій — п.п. «б» п.п. 170.9.1 ПКУ).

Теоретично наведені у запитанні витрати можна кваліфікувати подвійно: і як витрати водія на закордонне відрядження (що підпадають під п.п. «а»), і як витрати на виконання окремих цивільно-правових дій від імені та за рахунок Товариства, тобто — на госппотреби (п.п. «б»).

Витрати на відрядження?

Оскільки перелік витрат на проїзд у відрядженні ПКУ детально не визначено, то тут довідково звертаються до Інструкції № 59*. Норми її, нагадаємо, обов’язкові до виконання лише для державних органів, підприємств, установ та організацій, які повністю або частково фінансуються за рахунок бюджетних коштів. Тобто для госпрозрахункових підприємств, яким є і наше Товариство, застосування цього нормативу не є обов’язковим. Але загалом на практиці у випадках, коли певні витрати важко ідентифікувати, як витрати на відрядження, за аналогією використовують і її норми.

* Інструкція про службові відрядження в межах України та за кордон, затверджена наказом Мінфіну від 13.03.98 № 59.

Зазначимо, що при закордонному відрядженні на службовому автомобілі п. 12 розд. III Інструкції № 59 передбачається відшкодовувати працівнику, окрім витрат на ПММ, також — інші витрати: пов’язані з технічним обслуговуванням (ТО), стоянкою та паркуванням службового автомобіля, збори за проїзд ґрунтовими, шосейними дорогами та водними переправами. Водночас

Такий висновок може походити з норм Положення про технічне обслуговування і ремонт дорожніх транспортних засобів автомобільного транспорту, затвердженого наказом Мінтрансу від 30.03.98 № 102. Звісно, якщо тільки не трактувати наведений там термін «технічне обслуговування» широко — як такий, що охоплює і ремонт. Але довести таке буде непросто, бо за текстом цей норматив здебільшого відокремлює ремонт від ТО…

Водночас, за неформального підходу, було б варто усі ці витрати вважати витратами на відрядження (тим паче, що Інструкція № 59 довідкова). До того ж на практиці нерідко одночасно надаються автообслуговуючі послуги і з ремонту, і з ТО того ж автомобіля. Та й сплачуються однією сумою. Отже, якщо лише витрати на ТО це — відряджувальні витрати, а решта на ремонт — ні, виходить дуже «логічно» і «зручно»…☹ Якщо ті чи інші витрати під ТО не підвести, то формально йдеться вже не про витрати на відрядження, а про витрати на господарські потреби.

Витрати на госппотреби

Тож якщо це — не витрати «на відрядження», вони мають кваліфікуватись як витрати на «виконання окремих цивільно-правових дій від імені та за рахунок особи» (у нашому випадку — Товариства).

Адже водій виконує у відрядженні за кордоном завдання Товариства, і як його виконати, якщо авто за кордоном зламалося? Ремонтувати його водію за власний кошт без компенсації? Звісно, ні, бо він у цій ситуації діє саме від імені, в інтересах та за рахунок роботодавця (Товариства). Тому витрати, понесені у зв’язку з виконанням трудової функції, за умови підтвердження їх доцільності та обґрунтованості, Товариство має водію відшкодувати поверх витрат на відрядження. І такі

У тому числі й у разі оплати водієм ремонту за рахунок власних інвалютних коштів.

Звісно, право на урахування витрачених підзвітних сум (отримання відшкодування у разі витрати власних коштів) працівник отримає лише в разі надання ним авансового звіту та первинних документів, які підтверджують понесені ним витрати на ремонт. Можливо, щоб було менше запитань на перевірках, не завадить у Положенні або в наказі про відрядження зазначити, що у разі поламки авто під час відрядження (у тому числі за кордоном) водію доручається замовляти й оплачувати ремонт авто за рахунок Товариства, а у разі нестачі коштів також і за власний рахунок водія з подальшою компенсацією йому таких витрат.

З позиції валютного законодавства

А чи порушують такі інвалютні розрахунки водія за кордоном норми українського валютного законодавства? Якщо так, які можливі наслідки? І що робити у цій ситуації, щоб їх уникнути? Тут теж є низка питань і нюансів.

Що дозволено оплачувати готівкою. Розрахунки між резидентами та нерезидентами за поточними торговельними операціями мають здійснюватися виключно через банки (п. 31 Положення № 2*). Але окремі дозволи на використання готівкової іноземної валюти за кордоном містяться в пп. 42 та 43 Положення № 2.

* Положення про здійснення операцій із валютними цінностями, затверджене постановою Правління НБУ від 02.01.2019 № 2.

Пункт 42 дозволяє резидентам — юрособам та ФОП для проведення розрахунків щодо забезпечення витрат на відрядження працівників за кордон використовувати готівкову інвалюту, зняту для цих цілей із власних поточних рахунків. Але не виключаємо, що у витрати на відрядження фіскали приймуть лише витрати на ТО авто за кордоном.

Однак п. 43 Положення № 2 ще дозволяє юрособам-резидентам* та представництвам юросіб-нерезидентів використовувати готівкову іноземну валюту з поточних рахунків (!) для здійснення розрахунків з оплати експлуатаційних витрат, пов’язаних з обслуговуванням транспортних засобів за кордоном.

* У цій нормі ФОП вже чогось не згадуються… ☹

Тут заразом нагадаємо, що постанова № 18* під час воєнного стану забороняє знімати з рахунку готівкову інвалюту у розмірі, що перевищує еквівалент 100000 грн на день (деякі винятки з цього правила див. у п. 5 цього документа). Але це сумове обмеження стосується лише зняття, а не витрачання готівкової інвалюти, знятої з поточного рахунку! Тобто сума витрат (у т. ч. денна) підзвітної інвалютної готівки не обмежена.

* Постанова Правління НБУ «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану» від 24.02.2022 № 18.

Оплата готівкою водія. Що стосується витрачання підзвітною особою (водієм) у згаданих випадках власної готівкової інвалюти, то п. 43 Положення № 2 про нього не згадує. У той же час ні в кого немає сумнівів щодо законності розрахунків, коли відряджений за кордон власною інвалютою оплачує витрати на відрядження. А в п. 42, як і в п. 43 Положення № 2, теж ідеться лише про готівкову інвалюту з поточних рахунків, а про такі розрахунки не згадується! Однак витрати на відрядження точно не належать до торгових операцій… Не надто прояснює таку ситуацію і застарілий лист НБУ від 17.06.2016 № 25-0004/51559, його висновки можна зрозуміти і як фіскальні.

Тому краще, щоб водій власною інвалютою за ремонт авто не розраховувався. Інакше — якщо проведете в обліку і компенсуєте йому ці витрати, є ризик, що у такому розрахунку фіскали побачать порушення валютного законодавства і спробують застосувати до вас штрафи (див. нижче). Якщо ж компенсація вже відбулася, наполягайте на тому, що ці витрати є витратами на відрядження (а саме — витратами на проїзд), адже, як ми уже зазначали, Інструкція № 59 довідкова і має звужувати перелік витрат лише держслужбовцям.

Заразом нагадаємо, що у разі оплати водієм власною інвалютою компенсація таких витрат йому виплачується виключно у гривні! І як зазначають податківці в БЗ 109.19 — за курсом НБУ на день погашення заборгованості*…

* Хоча в п. 19 розд. III Інструкції № 59, який прямо цитується в згаданій консультації, мова йде про застосування курсу НБУ на день затвердження авансового Звіту. Але це обов’язково лише для бюджетних та держструктур.

Чи можна оплатити готівкою саме ремонт? Водночас деякі прискіпливі фіскали можуть зайти з іншого боку. А саме: спробувати поставити під сумнів, чи застосовний до нашої ситуації не тільки «відряджувальний» п. 42, але й «експлуатаційний» п. 43 Положення № 2. Тож давайте розглянемо питання,

У нас тут сумнівів немає. Однак оскільки це прямо не прописано та «з поправкою» на примхи контролерів, тут можливі два підходи.

Перший — фіскальний: не охоплює. Його апологети (звісно, фіскали) вважають, що експлуатаційні витрати ремонтні не включають. Якихось аргументів щодо цього не наводять, заявляючи, що тут мова йде лише про витрати на ТО. (Хоча витрати на ТО, нагадаємо, входять до витрат на відрядження…) Тому надто обережні госпсуб’єкти, мабуть, не стануть витрачати готівкову інвалюту на ремонт авто за кордоном, а сплатять іншим способом…

Другий — нормальний: звісно, охоплює. Як ви зрозуміли, ми дотримуємось саме його. І наведемо аргументи на його користь.

Поставимо запитання: чи можна експлуатувати поламане авто? Звісно, ні. Тому запитання — «чи пов’язані витрати на ремонт авто з його експлуатацією?» — вважаємо риторичним. Отже, якщо готівку на ремонт за кордоном уже витрачено, у разі виникнення проблем при перевірці поставте перевіряючим ці запитання.

І головне: нагадайте їм, що у спеціальному нормативі — Правилах експлуатації колісних транспортних засобів, затверджених наказом Мінінфраструктури від 26.07.2013 № 550, є терміни «технічна експлуатація» та «утримання транспортних засобів» (див пп. 23 та 26 п. 6 Правил). Ці терміни чітко підтверджують, що «експлуатаційні витрати, пов’язані з обслуговуванням», включають і ремонт транспортних засобів. У другому з них «ремонт» навіть прямо згадується! Фактично цю тезу підтверджує і згаданий вище лист НБУ.

Ще одне запитання, яке варто поставити фіскалам. Витрати на ТО авто, як ми зазначали, входять до витрат на відрядження, що згадані в п. 42. Тож навіщо для цих витрат прописувати ще й окремий пункт (43) в Положенні № 2?.. Звісно, у п. 43 маються на увазі не лише витрати на ТО, а й будь-які інші експлуатаційні витрати, уключаючи й витрати на ремонт.

Якщо перевіряючі і тут не вгамуються, покажіть їм постанову Львівського апеляційного адмінсуду від 19.09.2018 № 876/11645/17 у справі № 803/1363/17. Там мова йде саме про витрати, понесені за кордоном на ремонт авто. З контексту цієї постанови явно випливає, що, на думку суддів, «експлуатаційні витрати, пов’язані з обслуговуванням транспортних засобів» включають і витрати на їх ремонт!

Крім того, у цій справі судді не вважають порушенням валютного законодавства розрахунок з нерезидентом за ремонт авто і тією готівковою інвалютою, що не була знята з поточного рахунку госпсуб’єкта (ФОП). Це може допомогти і у випадках оплати ремонту власною готівкою водія — якщо фіскали поставлять під сумнів законність такого розрахунку …

Можливо, й це не переконає перевіряючих, тож про всяк випадок читайте далі.

Які ризики і чи робити щось?

Можливі наслідки. Якщо у цьому випадку усе-таки стануть інкримінувати порушення валютного законодавства, то Товариству загрожуватиме штраф у розмірі 25 % від суми такого розрахунку (п. 5 Порядку № 524*). А якщо знайдуть «винну» посадову особу — можливий і адмінштраф у розмірі від 17000 до 51000 грн (ст. 162¹ КУпАП).

* Порядок застосування податковими органами заходів впливу у вигляді штрафних санкцій до юридичних осіб (крім уповноважених установ) за порушення вимог валютного законодавства, затверджений постановою КМУ від 26.05.2021 № 524.

Чи варто щось робити? Відповідь на це запитання залежить від того, наскільки ви впевнені, що при майбутній перевірці переконаєте перевіряючих у відсутності порушення та/або готові оскаржувати можливі штрафи.

Якщо ви ну надто обережні, то, можливо, не проводьте ці витрати, а оформіть «повернення невитраченої» інвалюти в касу. Можна не «повертати», а зробити неповернуту суму доходом водія, хоча це якось занадто (особливо, якщо порівняти розмір валютного штрафу, з розміром ПДФО, ВЗ і не відображеними в обліку витратами, які зменшують податки)…

А якщо водій витратив власну інвалюту, то дуже обережний бухгалтер якимось іншим способом компенсує водію ці витрати…

Наприкінці дуже хотілося б порадити НБУ нарешті улагодити цю «бородату» проблему, тим паче, що у нинішніх обставинах зробити це вкрай як необхідно…