Чи можлива ситуація, за якої у працівника відсутнє основне місце роботи? Звісно, що на практиці таке трапляється. Навіть якщо на момент прийняття на роботу у працівника 100 % було основне місце роботи, він згодом може звільнитися й не повідомити про це свого роботодавця за сумісництвом, наприклад, тому що не хоче працювати у нього за основним місцем роботи чи просто тому, що забув це зробити, не приділив цьому факту увагу тощо.
Які ризики має така ситуація для працівника та його роботодавця?
Ризики. Роботодавець
Тут на перше місце виходить ЄСВ-питання. Адже всі пам’ятають, що роботодавець, у якого працівник працевлаштований за основним місцем роботи, зобов’язаний контролювати виконання вимоги про сплату ЄСВ з фактичної бази нарахування ЄСВ, але не нижче ніж з мінімальної зарплати (ч. 5 ст. 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI, далі — Закон № 2464).
Разом з тим, якщо дохід за сумісництвом перевищує мінзарплату, то хвилюватися про можливу недоплату ЄСВ не варто.
А якщо не перевищує й немає основного місця роботи? Тоді читаємо визначення основного місця роботи для ЄСВ-цілей з п. 12 ст. 1 Закону № 2464. У ньому зазначено:
основне місце роботи — місце роботи, де працівник працює на підставі трудового договору та яке визначене ним як основне згідно з поданою заявою (до її відкликання) та відомостями, що обліковуються в реєстрі застрахованих осіб Держреєстру на її підставі
Тобто саме працівник визначає, чи є місце роботи у роботодавця основним. Як він визначив, так і буде. Це прямо зазначено в наведеній нормі.
А тепер повертаємося до ситуації з сумісником без основного місця роботи та відповідаємо на два запитання.
1. Працівник зазначив у заяві, що це місце роботи є його основним? Ні, працівник просив прийняти його за сумісництвом.
2. Ви показували у ЄСВшних додатках до Податкового розрахунку, що працівник основний? Ні, відображали його як сумісника.
Два «ні» = працівник є сумісником для цілей ЄСВ. Це прямо випливає з п. 12 ст. 1 Закону № 2464.
Навіть якщо в сумісника немає основного місця роботи, робота у вас не стає основною автоматично. Адже умова про сумісництво за загальним правилом зазначається в заяві працівника, трудовому договорі (за наявності) та наказі про прийняття на роботу.
Що стосується трудового законодавства, то в своїх листах Мінекономіки вказує, що, на його думку, працівник не може працювати за сумісництвом, не маючи при цьому основного місця роботи. Звісно, що ми також «за» таку класику. Проте тут слід розуміти, що усталений спосіб змінити статус «сумісник — основний працівник» — це застосувати процедуру звільнення та прийняття з іншим статусом. Якщо працівник своєчасно не повідомив про звільнення з основного місця роботи, то проводити таку процедуру «заднім» числом = порушувати трудове законодавство. А за це «світять» штрафи за ст. 265 КЗпП, наприклад за несвоєчасне подання повідомлення про прийняття на роботу.
Тож, на нашу думку, якщо і змінювати статус «основний працівник — сумісник», то тільки після отримання відповідної заяви працівника та проведення всіх процедур в установлені законодавством строки. А ось про те, як змінити статус, читайте в статті «Приймаємо/звільняємо сумісника» // «Податки & бухоблік», 2023, № 83.
Ризики. Працівник
Пунктом 31 ч. 2 ст. 16 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV встановлено обов’язок застрахованої особи — працівника повідомляти роботодавця, в якого така особа працює за основним місцем роботи, про визначення особою такого місця роботи як основного згідно з поданою нею заявою (до її відкликання).
Тобто законодавець зобов’язує працівника заявою інформувати свого роботодавця про те, що це місце роботи буде його основним. Таке інформування відбувається при прийнятті на роботу, коли працівник зазначає в окремій заяви чи в заяві про прийняття прохання прийняти його за основним місцем роботи.
А ось повідомляти роботодавця про сумісництво чи про звільнення з основного місця роботи або про зміну основного місця роботи, — законодавством не вимагається. Всі ці проблемні питання віддані на відкуп працівнику та роботодавцеві.
Тож якщо працівник звільнився з основного місця роботи й не повідомив про це роботодавця за сумісництвом, то формально він приписи трудового чи пенсійного законодавства не порушив. Ба більше, Мінекономіки у листі від 28.07.2023 № 4706-05/38580-09, з яким ви можете ознайомитися нижче, визнає, що
законодавство про працю також не містить норм щодо відповідальності працівника, який відмовляється змінювати місце роботи за сумісництвом на основне у разі втрати основного місця роботи
Та все ж ставати «в позу» та «качати свої права» ми б працівнику не радили. По-перше, у нього можуть з’явитися проблеми зі страховим стажем, якщо ЄСВ буде сплачуватися в сумі, меншій за мінімальний страховий внесок. По-друге, сумісники урізані в правах на певні види оплачуваних відпусток та непрацездатних виплат. Про це ви могли прочитати в статті «Приймаємо/звільняємо сумісника» // «Податки & бухоблік», 2023, № 83. Тому краще вести чесну гру зі своїм роботодавцем.
Висновки
- Трудове законодавство не містить норм відповідальності роботодавця, якого працівник не проінформував про звільнення з основного місця роботи.
- ЄСВ-законодавство при визначенні статусу місця роботи зобов’язує роботодавця керуватися інформацією, наданою працівником.
- Якщо працівник не визначив місце роботи у роботодавця основним, то воно не стає таким автоматично у разі звільнення з попереднього основного місця роботи.
- Законодавство про працю не містить норм щодо відповідальності працівника, який не проінформував роботодавця про відсутність у нього основного місця роботи.
